Справа № 1310/2241/12 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/783/4214/13 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.
Категорія: 2
22 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г.
суддів: Берези В.І., Федоришина А.В.
за участі судового секретаря: Брикайло М.В.
відповідача ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та їх реальний поділ, -
В листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на половину житлового будинку і господарськими спорудами, які знаходяться в м.Золочеві Львівської області по АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя та про здійснення реального поділу цього будинку і господарських споруд з виділенням їй та дітям 2/3 його частини. В ході розгляду даної справи в лютому 2013 року в суді першої інстанції позивач змінив заявлені ним позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на ? частину вказаного житлового будинку в порядку поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 15 березня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину цього житлового будинку відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_4 Вважає дане рішення необґрунтованим та таким, що винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначає, що при вирішенні даного спору суд неправомірно застосував строк позовної давності у три роки, не врахував вимог ст.261 ЦК України, яка передбачає, що перебіг позовної давності починається з дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. Апелянт стверджує, що лише у вересні 2012 року їй стало відомо, що порушується її право на половину будинку. Крім того, зазначає, що суд позбавив апелянта та її дітей нормальних житлових умов. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги (а.с. 84-86).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3 в заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як визначено положеннями ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин,яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак зазначеним вимогам закону дане рішення в повній мірі не відповідає.
Зокрема суд, оцінивши інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, а саме пропущення позивачем строку звернення до суду, фактично не з'ясував обставини щодо суті спору, не дав оцінки наявним доказам та обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача у справі щодо порушеного права подружжя на частку у спільному майні.
Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом, будинок із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 було зведено на земельній ділянці площею 450 кв.м., наданій саме ОСОБА_2 за рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради народних депутатів за №404 від 24 серпня 1990 року «Про виділення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку в м.Золочеві» (а.с.19)
10 жовтня 1990 року відповідач у справі ОСОБА_2 уклав замовлення-договір №5634 на проведення ремонтно-будівельних робіт по будівництву вказаного будинку та здійснив передоплату вказаних робіт (а.с.11,12).
Судом встановлено, що зведення коробки вказаного житлового будинку було здійснено на замовлення ОСОБА_2 восени 1990 року, а на весні 1991 року відповідач разом з батьками продовжив внутрішні роботи в будинку: оштукатурили стіни, вставили вікна і двері, а також здійснили будівельні роботи із зведення господарських споруд, літньої кухні і сараю.
Зворотного позивачем належно не доведено. Не надано доказів на спростування встановлених обставин і в апеляційній скарзі.
Судом також безспірно встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено і зареєстровано 03 серпня 1991 року (а.с.4), тобто після проведення відповідачем основних будівельних робіт по будівництву житлового будинку та господарських споруд, та розірвано за рішенням Золочівського районного суду від 24 лютого 2004 року в листопаді 2004 року (а.с.49).
Відповідно до положень ч.1 ст.22 КпШС (що діяла на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно ч.1 ст.24 цього ж Кодексу майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Положеннями ст.25 КпШС передбачено, що, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Такі ж положення містяться і нормах Сімейного кодексу України, що діяли на момент розірвання сторонами шлюбу, зокрема в ст.62 цього Кодексу, відповідно до якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Виходячи із фактичних обставин справи та положень норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що спірний об'єкт нерухомості, який фактично був збудований на відведеній відповідачу земельній ділянці для такого будівництва та на підставі наданого йому дозволу до одруження сторін, а тому не є об'єктом спільної сумісної власності.
При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б з достатньою очевидністю підтверджували те, що спірне майно, житловий будинок АДРЕСА_1, істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя.
В той же час, суд дійшов помилкового висновку про те, що спірний об'єкт будівництва було завершено та введено в експлуатацію 26 березня 1993 року, оскільки відповідний Акт, на який покликається суд в своєму рішенні (а.с.6), стосується не садиби відповідача ОСОБА_2, розташованої по АДРЕСА_1 а садиби ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 у тому ж місті.
Дані про завершення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні. Не надано таких доказів і сторонами у справі.
Відповідно до ч.3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Не дивлячись на те, що спірний об'єкт нерухомості потребує державної реєстрації, сторони не надали суду і будь-яких підтверджуючих документів про таку реєстрацію.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що кухня та сарай в садибі ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 збудовані самовільно та є об'єктами самочинного будівництва, у зв'язку з чим інспекцією Держархбудконтролю Золочівського району складено протокол про адмінправопорушення (а.с.10)
Таким чином, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для визнання спірного майна, житлового будинку АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4, як подружжя, в розумінні ст.61 СК України і відповідно не підлягає поділу в порядку ст..ст.69,70 СК України, а тому позов останньої не підлягає до задоволення по суті за недоведеністю заявлених позовних вимог.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недотримання позивачем позовної давності, та пропуском строку для звернення до суду з даним позовом, про що навів в своєму рішенні відповідні обґрунтування, які відповідають фактичним обставинам справи, та за заявою відповідача згідно ст.267 ЦК України відмовив у задоволенні позову. В той же час, застосувавши до спірних правовідносин позовну давність суд не вирішив спір по суті.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 з підстав недоведеності нею заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.303, 304, ст.307, ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину житлового будинку по АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Штефаніца Ю.Г.
Судді: Береза В.І.
Федоришин А.В.