Справа № 1304/1202/12 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/783/4660/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія: 45
23 жовтня 2013 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Савуляка Р.В., Гірник Т.А.,
секретаря - Глинського О.А.,
з участю: прокурора Лящука Т.І., представника Центрального парку
культури і відпочинку імені Б.Хмельницького - Мазяр О.Ю.,
представників Львівської міської ради: Лясковської В.Д., Шухевича Ю.-Б.Р.,
Поліщук О.С., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2013 року у справі за позовом першого заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області до ОСОБА_1, Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, -
07.02.2012 року перший заступник прокурора м. Львова звернувся в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1022 га, розташованої в межах Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між Львівською міською радою та ОСОБА_1, з тих підстав, що він суперечить вимогам закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, і укладений на підставі незаконної ухвали Львівської міської ради №3137 від 03.12.2009 року, якою було вилучено частину парку-пам"ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк культури і відпочинку ім.Б.Хмельницького" з порушенням вимог земельного та природоохоронного законодавства, які встановлені для об"єкту природно-заповідного фонду, без відповідного погодження з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та без відповідного експертного висновку, чим змінено межу парку, зараховано до земель міста і надано в оренду відповідачу ОСОБА_1 для обслуговування адміністративного будинку; про зобов"язання відповідача ОСОБА_1 повернути земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16.04.2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив заступник прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, просить його скасувати з підстав порушення норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що суд не застосував норми матеріального закону, які підлягали застосуванню, неправильно встановив обставини справи, не дав їм належної правової оцінки, дійшов хибних висновків. Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що при укладенні оспорюваного договору оренди не було порушено жодних норм закону, а також про те, що договір укладений на підставі законної ухвали. На думку апелянта, суд не дав належної правової оцінки ухвалі, на підставі якої було укладено оспорюваний договір оренди, не врахувавши норм матеріального закону, які визначають порядок вилучення об"єкту природно-заповідного фонду, яким є спірна земельна ділянка. Вказує на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк культури і відпочинку ім.Б.Хмельницького", а тому, надавши її в оренду відповідачеві ОСОБА_1, Львівська міська рада вилучила частину належної парку землі, змінивши в такий спосіб межі парку, без відповідного погодження центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, чим порушила вимоги ст.54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача та сторони відповідача Львівської міської ради в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідача ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, площею 735,1 кв.м., яке знаходиться в межах Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради за адресою АДРЕСА_1, яке вона купила в дочірнього підприємства "СІМЕКСБУД" на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.2008 року (а.с.156, 158 т.1).
Ухвалою 15-ї сесії 5-го скликання Львівської міської ради №3137 від 03.12.2009 року було вилучено за згодою з користування Львівського центрального парку культури і відпочинку ім.Б.Хмельницького земельну ділянку площею 0,1022 га на АДРЕСА_1, зараховано її до земель міста та надано в оренду відповідачеві ОСОБА_1 терміном на десять років (з обмеженнями без права зміни конфігурації земельної ділянки) для обслуговування адміністративного будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції, зобов"язано ОСОБА_1 у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди, зареєструвати його та укласти договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою (а.с.10 т.1).
На підставі цієї ухвали, 31.12.2009 року між Львівською міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди землі, згідно з яким, в оренду передана земельна ділянка площею 0,1022 га, з яких: під забудовою - 0,0399 га, під твердим покриттям - 0,0136 га, під озелененням - 0,0487 га, на АДРЕСА_1, строком на 10 років до 03.12.2019 року (а.с.61 - 62 т.1).
Судом встановлено, що ухвала Львівської міської ради №3137 від 03.12.2009 року оспорювалась позивачем в порядку адміністративного судочинства у справі за позовом першого заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі ЛКП Львівський центральний парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 про визнання нечинною та скасування цієї ухвали.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2013 року, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2013 року, у задоволенні вказаного вище позову було відмовлено (а.с.76-81, 162-164 т.2).
Судами вказаних вище інстанцій адміністративних судів встановлено, що ухвала Львівської міської ради №3137 від 03.12.2009 року прийнята Львівською міською радою у межах її компетенції у визначеному законом порядку, оскільки відповідно до довідки про правовий статус спірної земельної ділянки, виданої Управлінням земельних ресурсів у місті Львові Головного управління Держкомзему у Львівській області від 23.07.2009 року вих.№40/01-14/2508, земельна ділянка по АДРЕСА_1 на момент прийняття оспорюваної ухвали відносилась до земель житлової та громадської забудови, а не до земель природно-заповідного фонду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про преюдиційне значення названого вище судового рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2013 року для вирішення даної справи, оскільки позивач в обгрунтування своїх вимог посилався, в тому числі, й на незаконність ухвали, якою було надано спірну земельну ділянку в оренду, а тому суд при вирішенні даної справи, не може ще раз давати правову оцінку законності постановленої Львівською міською радою ухвали, яку позивач вважає незаконною.
При цьому, висновок суду першої інстанції про те, що при укладенні оспорюваного договору не було порушено жодних норм закону, не відповідає обставинам справи і зроблений без правової оцінки умов оспорюваного договору на їх відповідність вимогам закону.
Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Таким спеціальним законом є Закон України "Про оренду землі", положеннями якого встановлено обов"язковість дотримання всіх істотних умов при укладенні договору оренди землі.
Відповідно до ст.15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об"єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об"єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об"єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.02.2012 року (справа №6-104ц11), прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка, в силу ст.360-7 ЦПК України, є обов"язковою для всіх судів України.
Судом встановлено, що "Парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького" є парком-пам"яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення, створений рішенням Львівського облвиконкому №84 від 09.10.1984 року (а.с.135-138 т.1) з метою збереження одного з кращих парків м.Львова, який має культурно-пізнавальне, естетичне та оздоровче значення, і, відповідно до ст.3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст.44 Земельного кодексу (далі-ЗК) України, є об"єктом природно-заповідного фонду, а відтак, знаходиться під особливою охороною.
У відповідності до ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", в чинній на момент укладення оспорюваного договору редакції, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель
природоохоронного та історико-культурного призначення.
На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх
використанню за цільовим призначенням.
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.
Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом
строку, встановленого законом або договором.
У відповідності до ст.14 вказаного вище Закону, режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил,
які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до цього Закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.
У відповідності до ст.18 вказаного вище Закону, на території парків-пам'яток садово- паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням
покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.
Згідно охоронного зобов"язання, виданого на "Парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького" як об"єкт природно-заповідного фонду, на ньому забороняється: проведення такої господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об"єкту та порушити екологічну рівновагу; порушення паркових композицій шляхом рубки чи підсадки дерев без проекту реконструкції та погодження в Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Львівській області; засмічення та забруднення території парку; будь-яке будівництво, не пов"язане з охороною та функціонуванням парку (а.с.15 т.1).
Судом встановлено, що право користування спірною земельною ділянкою на умовах оренди вперше було оформлене на підставі оспорюваного позивачем договору оренди за відповідачем ОСОБА_1
До цього, згідно ухвали Львівської міської ради №2788 від 09.07.2009 року (а.с.42-46 т.2), спірна земельна ділянка площею 0,1022 га знаходилась у фактичному користуванні виробничо-торгово-господарського об"єднання концерн "Сімекс" для обслуговування адміністративного будинку, хоча на момент прийняття радою цієї ухвали, власником адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 була відповідач ОСОБА_1 (договір купівлі-продажу від 17.09.2008 року)
Пунктом 2 ухвали Львівської міської ради №2788 від 09.07.2009 року встановлено, що вказані у додатку землекористувачі можуть використовувати земельні ділянки під об"єктами нерухомого майна, що є необхідні для їх обслуговування, з урахуванням обмежень та обтяжень, які передбачені для об"єктів, розташованих у межах природно-заповідного фонду Центрального парку культури та відпочинку ім..Б.Хмельницького та парку "Залізна вода".
В довідці Управління Держкомзему у м.Львові від 23.07.2009 року (а.с.6 т.2), яку адміністративні суди поклали в основу своїх судових рішень, вказано, що ухвалою Львівської міської ради №3033 від 29.12.2005 року (а.с.9 т.1) відповідно до погоджених графічних матеріалів частина земельної ділянки на АДРЕСА_1 знаходиться в межах Львівського центрального парку культури і відпочинку ім.Б.Хмельницького.
У відповідності до ст.111 ЗК України, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення: заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; заборони на передачу в оренду (суборенду); права на переважну купівлю у разі її продажу; умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем; умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; заборони на провадження окремих видів діяльності; заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна та інші.
У відповідності до частини другої цієї статті обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.
Вказане положення щодо державної реєстрації обмежень (обтяжень) містилися й у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У відповідності до ст.15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема, відомості про обмеження.
Встановлені законом або договором обмеження позначаються і на кадастровому плані земельної ділянки (ст.34 Закону).
В пункті 26 оспорюваного договору оренди не вказано, які саме обмеження (обтяження) встановлені щодо використання земельної ділянки, а названі лише підстави встановлення таких обмежень без відомостей про державну реєстрацію таких обмежень, хоча, з врахуванням місця розташування орендованої земельної ділянки - в межах об"єкту природно-заповідного фонду, такі обмеження (обтяження) повинні бути зазначені, як того вимагає вказаний вище Закон.
Згідно із ст.15 Закону України "Про оренду землі", невід"ємною частиною договору оренди землі є кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні.
На кадастровому плані земельної ділянки, яка передавалась в оренду ОСОБА_1, не відображено жодних обмежень щодо використання орендованої земельної ділянки (а.с.123 т.1).
Відтак, договором оренди не визначені існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, наданої в оренду відповідачеві ОСОБА_1
Не встановлення у визначеному законом порядку Львівською міською радою при укладенні оспорюваного договору оренди обмежень щодо використання орендованої земельної ділянки, як того вимагає Закон України "Про природно-заповідний фонд України", і які, згідно ухвали Львівської міської ради №2788 від 09.07.2009 року, існували для попередніх власників нежитлових будівель, розташованих в межах парку, призвело до того, що відповідач ОСОБА_1 влаштувала на території парку, захопивши більшу, ніж їй надано в оренду територію земельної ділянки, будівельний майданчик, порушивши при цьому природні ландшафти парку, в тому числі й на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні парку, чим завдано майнову шкоду (а.с.187-208 т.1).
Крім того, в п.23 договору оренди вказано, що умови, обсяги і строки відшкодування орендарю витрат за проведені ним поліпшення стану земельної ділянки визначаються окремою угодою сторін. Однак, такої угоди укладено між Львівською міською радою та ОСОБА_1 не було. Відтак, не визначено в повному обсязі умови повернення земельної ділянки.
Крім того, в оспорюваному договорі взагалі не передбачено однієї з істотних умов передачі земельної ділянки в оренду, яка визначена в ст.15 Закону "Про оренду землі", а саме: не вказано умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутня у договорі оренди інформація стосовно місця розташування об"єкту оренди, а саме, що земельна ділянка, передана в оренду ОСОБА_1, знаходиться в межах "Парку культури і відпочинку ім..Б.Хмельницького" - в межах парку-пам"ятки садово-паркового мистецтва.
Згідно з ч.2 ст.120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то у разі набуття права власності на ці об"єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Судом встановлено, що користування земельною ділянкою попереднім власником нежитлової будівлі - дочірнім підприємством "СІМЕКСБУД", оформлене у встановленому порядку не було, договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.09.2008 року не було визначено розміру земельної ділянки, якою користувався продавець, а тому необґрунтованим є розмір передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 з урахуванням місця розташування об"єкту оренди, зокрема, тієї площі, яка не знаходиться під адміністративною будівлею та твердим покриттям, - 0,0487 га (згідно з договором оренди, під забудовою - 0,0399 га, під твердим покриттям - 0,0136 га, під озелененням - 0,0487 га).
У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вказаних вище вимог, є підставою недійсності правочину (ч.1 ст.215 ЦК України).
У відповідності до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Подаючи заяву про визнання позову (а.с.177-181 т.1), Львівська міська рада вказувала, в на допущені при наданні спірної земельної ділянки в оренду порушення закону, в тому числі, й на недотримання при укладенні оспорюваного договору оренди вимог ст.15 Закону України "Про оренду землі", однак, суд першої інстанції не дав належної оцінки такій процесуальній дії відповідача і не обґрунтував у рішенні відмову у прийнятті такого визнання.
Враховуючи наведені вище мотиви, проаналізовані норми законодавства, а також обов"язковість рішень Верховного Суду України, ухвалених за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених у п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним, а тому оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1022 га на АДРЕСА_1, укладенего 31.12.2009 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1, необхідно скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати оспорюваний договір недійсним та скасувати його державну реєстрацію.
Враховуючи те, що законність ухвали Львівської міської ради №3137 від 03.12.2009 року, якою було вилучено спірну земельну ділянку з постійного користування Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, підтверджено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2013 року, вимога позивача про повернення цієї земельної ділянки та приведення її у попередній стан за вказаним позовом задоволенню не підлягає, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу заступника прокурора м.Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні вимоги першого заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького управління культури Львівської міської ради, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області до ОСОБА_1, Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю вимогу задовольнити.
Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1022 га на АДРЕСА_1, укладений 31 грудня 2009 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1, та скасувати державну реєстрацію цього договору.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий: ________________ Бойко С.М.
Судді: ________________ Савуляк Р.В.
________________ Гірник Т.А.