Справа № 531/959/2013
Провадження № 2/531/329/2013
26 вересня 2013 року Карлівський районний суд Полтавської області у складі :
головуючого - судді Жмурко П.Я.
при секретарі Сімоненко Я.С.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Карлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики ,-
Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість у розмірі 1879 грн. та понесений нею судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.02.2013 року ОСОБА_1 позичила відповідачу 1879 грн., про що було складено розписку. ОСОБА_2 зобов'язалася повернути кошти до 11.02.2013 року. Незважаючи на неодноразові звернення позивача, відповідач до цього часу борг не повернула. Тому позивач звернулася до суду з позовом.
В судовому засіданні позивач підтримує позов у повному обсязі, з зазначених у ньому підстав, і просить суд його задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнає, при цьому зазначає, що працювала в магазині який належить позивачу і написала розписку у зв'язку з недостачею, що виникла в процесі роботи, не з її вини. Офіційно на робочому місці вона оформлена не була; працювала протягом тижня. В дійсності кошти у позивача вона не позичала, а тому вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити. ОСОБА_2 також зазначила, що до цього інциденту працювала на посаді продавця протягом 5 років (в сукупності), а також, що до правоохоронних органів у зв'язку з ситуацією, що виникла, вона не зверталася.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2013 року ОСОБА_2 написала розписку про те, що взяла у ОСОБА_1 гроші в сумі 1879 грн., які зобов'язалася повернути до 11.02.2013 року. (а.с. 4) Відповідач не заперечує, що написала розписку власноручно, проте зазначає, що писала її під тиском позивача і в дійсності кошти не брала.
Обставини на які посилається відповідач, а саме, що в період написання розписки вона працювала в належному позивачу магазині, де виникла недостача, у зв'язку з чим було написано розписку, - в судовому засіданні жодними доказами не підтверджені.
З моменту укладення договору позики минуло більше ніж пів року і в матеріалах справи відсутні відомості про те, що даний договір було оскаржено. Сама відповідач, в судовому засіданні зазначила, що до правозахисних установ чи організацій з приводу порушення її права (якщо таке мало місце), вона не зверталася. Договір позики не було визнано фіктивним, недійсним чи не укладеним. Договір є дійсним. На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що зобов'язання ОСОБА_2 по даному договору не припинено.
В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач виконала свій обов'язок повернувши кошти. Строк виконання даного зобов'язання минув 11.02.2013 року. Тому суд вважає за можливе стягнути кошти за договором позики в примусовому порядку.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1879 грн.
На підставі ст. 88 ЦПК України, суд також вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесений нею судовий збір у розмірі 229,40 грн. (а.с. 1)
Керуючись ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 10, 27, 31, 57, 60, 79, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, заборгованість за договором позики у розмірі 1879 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят дев'ять гривень).
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, понесений нею судовий збір у розмірі 229,40 грн. (двісті двадцять дев'ять гривень сорок копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Полтавської області, через Карлівський районний суд Полтавської області, протягом десяти днів з дня його проголошення або з дня отримання копії рішення.
Суддя Жмурко П.Я.