Головуючий суду 1 інстанції - Олейнікова Г.М.
Доповідач - Темнікова В.І.
Справа № 2-325/11
Провадження № 22ц/782/3056/13
06 листопада 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Коновалової В.А., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря - Булгакової М.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 30 травня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної особи, -
В листопаді 2010 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому посилалася на те, що вона 24 червня 2003 року одружилась з відповідачем. З 20 липня 2010 року вони припинили підтримувати сімейні відносини і з цього часу проживають окремо. Під час перебування у шлюбі вона стала непрацездатною, у зв'язку з тим, що досягла пенсійного віку. Також посилалася на те, що вона отримує пенсію за віком у розмірі 751,67 грн., якої їй не вистачає. Іншого прибутку у неї не має. Оскільки вона є старою людиною, хворіє на діформуючий остиартроз, розповсюджений остохондроз, омбофлібід та варікоз, сіндром Рєйно, невростенію, ішимічну хворобу сердця з гіпертанічним уклоном, хроничний бронхіт з асматичним компонентом, вузлове токсичне змінення щитовидної залози, у зв'язку з чим потребує постійного лікування, на що їй не вистачає її пенсії, вона має потребу в матеріальній допомозі відповідача. Відповідач має можливість надавати їй матеріальну допомогу, оскільки він працює прохідником 4-го розряду в ш. «Красний партизан» та щомісячно отримує заробітну плату більш 2 500 грн., неповнолітніх та непрацездатних осіб на його утриманні не має. Тому посилаючись на ст. 76 СК України просила стягнути з відповідача на її користь кошти на утримання в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи із дня пред'явлення цього позову.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 30 травня 2012 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивачки аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку ( прибутку) щомісяця, починаючи з 16.11.2010року.
Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам по справі.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.
Позивачка та її представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідач до судового засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.
Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.06.2003 року. Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 25.10.2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано. Позивачка з 2009 року отримує пенсію за віком, так як їй виповнилось 55 років. На той час вона знаходилась в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, тобто позивачка стала непрацездатною до розірвання шлюбу з відповідачем. Тому суд дійшов висновку про те, що у позивачки виникло право на отримання матеріальної допомоги , передбачене ст. 76 СК України.
Також суд виходив з того, що колишній чоловік позивачки - відповідач по справі має змогу надавати їй матеріальну допомогу, а позивачка її потребує, так як із витягів із медичної картки ОСОБА_3 убачається, що вона з 2007 року по теперішній час хворіє різноманітними захворюваннями, у зв'язку з чим знаходиться на лікуванні у середньому 2 рази на рік і придбає ліки, а відповідач працює на шахті «Червоний Партизан» і його середній заробіток складає 4411 грн. 60 коп.
Крім того, судом були враховані положення ч. 2 ст. 80 СК України, відповідно до яких розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Враховуючи те, що позивачка має повнолітнього сина, який згідно з законом повинен надавати їй матеріальну допомогу, що він працює і отримує заробітну плату, але таку допомогу позивачці не надає, а також враховуючи те, що позивачка отримує пенсію у розмірі 812,68 грн., що вона працювала в ПСП „Провалля" у період з 18.03.2002р. по 30.03.2011р. і отримувала заробітну плату у розмірі 800грн., але оскільки її дохід значно менше доходу відповідача, суд дійшов висновку про те, що на користь позивачки з відповідача слід стягнути аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (прибутку) щомісяця, починаючи з 16.11.2010 року.
Однак, приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції не в повній мірі врахував положення ч.2 ст. 76 СК України про те, що особа має право на утримання не тільки за умови того, що вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу, а ще й за умови того, що вона потребує матеріальної допомоги, а колишній чоловік чи дружина можуть надавати матеріальну допомогу. Тобто для наявності аліментного зобов'язання між колишнім подружжям необхідно, щоб колишнє подружжя, яке вимагає аліменти, було і непрацездатним і таким, що потребує матеріальної допомоги, тобто необхідна наявність обох цих умов одночасно. Згідно ст. 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи, а один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Сам по собі факт більш низького матеріального рівня життя подружжя, який вимагає аліментів, по зрівнянню з матеріальним рівнем життя іншого з подружжя не є підставою для визнання подружжя таким, що потребує допомоги. Крім того, для присудження подружжю аліментів необхідно, щоб непрацездатність та потреба в допомозі були на час розгляду позову в суді.
Як убачається з матеріалів справи, пенсія позивачки на час звернення її до суду (листопад 2010р.) становила 751,67 грн., а розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на той час становив згідно ст..2 Закону України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" від 20.10.2009р. 723 грн. В подальшому пенсія позивачки збільшувалася: на січень 2011р. її пенсія становила 798,68грн., на червень 2011 р. 812,68 грн., а в теперішній час її пенсія, як пояснила позивачка в судовому засіданні, становить 996 грн. Відповідно розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на зазначені періоди становив: на січень 2011р.- згідно ст.21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23 грудня 2010 року 750грн.; на червень 2011 р. згідно ст.21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23 грудня 2010 року - 764 грн.; а з січня 2013р. - 894 грн. згідно ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06 грудня 2012 року. Тобто пенсія, яку отримує позивачка перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а тому вона не є такою особою, що потребує матеріальної допомоги в сенсі положень ст.. ст.. 75 та 76 СК України. Крім того згідно довідки ПСП „Провалля" позивачка в період з 18.03.2002р. по 30.03.2011р. працювала і отримувала заробіток.
Таким чином, оскільки для виникнення аліментних зобов'язань між подружжям необхідно наявність не тільки непрацездатності, а ще й того, що подружжя, яке вимагає стягнення аліментів, потребувало матеріальної допомоги, а в даному випадку позивачка не є особою, яка потребує матеріальної допомоги, то суд необґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачка має право на отримання аліментів від відповідача на підставі ст.. 76 СК України.
З урахуванням викладеного рішення суду в межах заявлених позовних вимог слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у їх задоволенні.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд не врахував того, що на момент укладення шлюбу між сторонами позивачка не повідомила відповідача про свій стан здоров'я, не підкріплені належними доказами по справі, а пояснення відповідача з цього приводу, враховуючи положення ст.. 58,59 ЦПК України про належність та допустимість доказів, а також положення ст.. 57 ЦПК України про те, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків, в даному випадку, як отримані не за процедурою допиту свідків ( ст.. 184 ЦПК України) не можуть використовуватися як засіб доказування.
Не відповідають матеріалам справи також доводи апеляційної скарги про те, що позивачка у 2010 році двічі проходила курс лікування у Бірюковській психіатричній лікарні, а також про те, що погіршення стану її здоров'я має пряме відношення до її віку, зловживання нею алкоголем та відсутності турботи про свій стан здоров'я, так як докази про це в матеріалах справи відсутні і це як пояснив представник відповідача в суді апеляційної інстанції є припущеннями самого відповідача, так як експертиза з цього приводу судом не призначалася і висновку спеціалістів з цього приводу не має, а відтак відсутні і підстави для застосування ст. 83 СК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не подавав до суду заяву про визнання позову та про розгляд справи у його відсутності, не мають вирішального значення при розгляді справи, так як згідно положень ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд тільки за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо ж визнання відповідачем позову суперечить закону, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову відповідачем і продовжує судовий розгляд.
На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 308, 309, 314, 316 ЦПК України, ст.. 75, 76, 83 СК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 30 травня 2012 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на її утримання у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову відмовити через їх необґрунтованість.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.
Головуючий
Судді