донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
05.11.2013 р. справа №5009/3889/12
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Стойки О.В.
при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.
за участю представників:
від позивача: не прибув
від відповідача:не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргупублічного акціонерного товариства «Запорізький Втормет», м. Запоріжжя
на рішення господарського судуЗапорізької області
від24.12.2012р.
по справі№5009/3889/12 (суддя Алейникова Т.Г.)
за позовомпублічного акціонерного товариства «Запорізький Втормет», м. Запоріжжя
до товариства з обмеженою відповідальністю «Метпром-Компані», м. Запоріжжя
простягнення 539500,85грн.
У судовому засіданні 29.10.2013р.
оголошено перерву до 05.11.2013р. о 11год. 15хв.
Публічне акціонерне товариство «Запорізький Втормет», м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Метпром-Компані», м. Запоріжжя про стягнення 539500,85грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.12.2012р. у справі №5009/3889/12 позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Метпром-Компані" на користь публічного акціонерного товариства "Запорізький Втормет" суму 94 500,85 грн.
Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2012р. по справі №5009/3889/12 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що договори №10-12 від 03.01.2012р. та №272-11 від 28.10.2011р. діяли у різний час, і відповідно, позивач не міг помилятися щодо обліку отриманого металу за цими договорами. Також скаржник вказує на те, що відповідачем не було надано суду жодного акту приймання-передачі товару на суму 445 000,00грн. та на час, коли позивачем було перераховано цю суму у позивача не існувало боргів перед відповідачем на таку суму. На думку апелянта, господарський суд відмовився приєднувати до матеріалів справи копії актів приймання за договором №10-12 від 03.01.2012р.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2013р. порушено апеляційне провадження у справі №5009/3889/12 та призначено її розгляд на 29.01.2013р. Ухвалою від 29.01.2013р. розгляд справи відкладався на 26.02.2013р. за клопотанням позивача про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Ухвалою від 26.02.2013р. за клопотанням сторін продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19.03.2013р.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2013р. призначено судову економічну експертизу. Ухвалою від 29.10.2013р. поновлено провадження у справі у зв'язку із завершенням судової економічної експертизи. У судовому засіданні 29.10.2013р. оголошено перерву до 05.11.2013р.
У судових засіданнях представники позивача підтримали правову позицію, викладену в апеляційній скарзі. Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, проти позову заперечував та просив рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2012р. залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення та наполягав, що водночас між сторонами діяло 2 договори купівлі-продажу металобрухту.
В подальшому представник відповідача надав доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у позові повністю.
Сторони у судове засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином під час слухання справи 29.10.2013р.
Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представників сторін, оскільки у попередньому судовому засіданні сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2012р. між публічним акціонерним товариством "Запорізький Втормет" та товариством з обмеженою відповідальності "Метпром - Компані" було укладено договір купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів №10-12 (далі договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити металобрухт та відходи чорних металів (далі за змістом - товар) в кількості 3000,0тн. (орієнтовно).
В пункті 2.1. договору сторони домовилися, що приймання товару від продавця здійснюється покупцем шляхом оформлення акта приймання металів чорних (вторинних).
Пунктом 2.3. договору сторони визначили, що право власності на товар переходить з моменту прийняття товару, яке оформлюється актом приймання металів чорних (вторинних).
За змістом пункту 2.4. договору товар вважається таким, що переданий продавцем та прийнятий покупцем: за кількістю - у відповідності до ваги на вагах покупця, зазначеної у акті приймання металів чорних (вторинних); за якістю - відповідно до вимог ДСТУ 4121-2002, з визначенням виду та фактичного відсотка засміченості під час приймання товару на території цехів та дільниць покупця. Результати приймання товару зазначаються у акті приймання металів чорних (вторинних), який є остаточним документом, що визначає якість товару.
Відповідно до пункту 3.1. договору ціни на товар визначаються в національній валюті і є договірними та узгоджуються на момент продажу товару у додатках до договору, які є невід'ємною частиною договору. Оплата за товар проводиться покупцем за цінами, що діють на момент здачі товару платіжними дорученнями на підставі акта приймання металів чорних (вторинних) (пункт 3.3. договору).
Згідно з пунктом 3.4. договору розрахунки за товар можуть проводитися шляхом попередньої оплати. В такому випадку поставка товару здійснюється на протязі 5-ти банківських днів з дати отримання попередньої оплати.
Пунктом 6.6. договору сторони визначили, що термін дії цього договору встановлюється з дати його підписання до 31.12.2012р.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.
Колегія суддів дослідивши договір зазначає, що на засвідченій відповідачем копії договору №10-12 від 03.01.2012р. під підписом генерального директора Свириденко І.А. міститься дата 02.12.2011р., яка у засвідченій копії позивача не значиться, а тому колегія суддів вважає датою укладання договору саме 03.01.2012р., як визначено у оригіналі договору, який було досліджено апеляційним судом під час розгляду справи.
Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що зобов'язання за договором №10-12 у сторін виникли з 02.12.11р., а не з 03.01.12р., як вважає позивач, тому постачання товару, яке було здійснено відповідачем в грудні 2011р., помилково не було враховано позивачем при поданні позовної заяви. Сплата позивачем 27.06.12р. суми в розмірі 445000,00 грн.(п/д №1943) є оплатою за товар, поставлений відповідачем починаючи з грудня 2011р. за договором №10-12. Поряд з зазначеним, відповідач визнає заборгованість за договором №10-12 в розмірі 94 500,85 грн. й посилається на акт звірки взаєморозрахунків від 02.07.12р. та наявність інших договорів за цим же предметом і тими ж умовами.
Виходячи з умов договору, судом були витребувані акт звірки розрахунків та докази виконання договору №10-12 від 03.01.2012р., у зв'язку з чим позивачем надані докази виконання всього об'єму договору за період з 03.01.2012р. та оплати за ним.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метпром - Компані" письмово визначило, що суму 450 000,00грн., отриману від позивача за платіжним дорученням №1943 від 27.06.2012р., зараховано в рахунок господарських відносин за договором №10-12 від 03.01.2012р.
В позовній заяві позивач зазначає, що в період з 01.03.2012р. по 31.07.2012р. ним перераховано відповідачу попередню оплату на суму 1 304 481,31грн. та за цей період відповідач передав метал на суму 764 980,46грн.
Як вбачається з наданих позивачем документів, а саме, видаткових накладних, актів приймання, всього поставлено металу в кількості значно більшою та здійснено оплату у значно більшій сумі, ніж визначено у позові.
Враховуючи пояснення сторін, а також наявність у справі доказів, які є суперечливими, колегією суддів було призначено судову економічну експертизу, за результатами якої було складено висновок експерта №1376/26-1412/26 від 12.08.2013р. На розгляд експерту були поставлені наступні питання: На яку суму здійснено публічним акціонерним товариством «Запорізький Втормет», м. Запоріжжя оплату саме за договором №10-12 від 03.01.2012р? На яку суму товариством з обмеженою відповідальності "Метпром - Компані" поставлено позивачу брухту чорних металів саме за договором №10-12 від 03.01.2012р.? На яку суму, виходячи з попередньої оплати, не було поставлено металобрухту та відходів чорних металів на момент подачі позову саме за спірним договором?
З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Метпром-Компані» поставило, а товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький Втормет» прийняло лом та відходи чорних металів за договором №10-12 від 03.01.2012р. в кількості 2 286,710т. на суму 5 533 568,55грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи 88 видатковими накладними та висновком судового експерта.
Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що публічне акціонерне товариство «Запорізький Втормет» перерахував товариству з обмеженою відповідальністю «Метпром-Компані» грошові кошти за металобрухт за договором №10-12 від 03.01.2012р. в сумі 3 258 953,38грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, банківськими виписками та висновком експерта.
Отже, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято лом та відходи чорних металів за договором №10-12 від 03.01.2012р. в кількості 2 286,710т. на суму 5 533 568,55грн. Проте, позивач перерахував грошові кошти за поставлений за вказаним договором металобрухт у розмірі 3258953,38грн.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наявними матеріалами справи не підтверджена заборгованість за поставлений лом та відходи чорних металів за договором №10-12 від 03.01.2012р., яка визначена позивачем у позові у розмірі 539500,85грн., що також підтверджується висновком експерта.
Позивач вважає експертний висновок неналежним доказом у справі і не приймти його як такий і посилається на акти звірки розрахунків від 30.06.2012р., 02.07.2012р. та від 29.02.2012р. та платіжні доручення №564 від 04.01.2012р., № 576 від 06.01.2012р., №582 від 11.01.2012р., №583 від 11.01.2012р., №646 від 17.01.2012р., №647 від 18.01.2012р., які містять чітке призначення платежу, а також здійснення взаєморозрахунків в порядку статті 601 Цивільного кодексу України з посиланням на лист від 19.01.2012р. №12-02/05.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на наявність актів звірки, які, на його думку, підтверджують наявність заборгованості, оскільки в розумінні статей 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", акт звірки розрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.
Дані, які містяться у актах звірки розрахунків від 30.06.2012р., 02.07.2012р. та від 29.02.2012р., не відповідають даним, наявним у платіжних дорученнях, первинних бухгалтерських та податкових документах. Також, зазначені акти звірки підписані не уповноваженою особою.
Таким чином, колегія суддів не розцінює зазначені акти звірки, як належні та допустимі докази у розумінні статей 34, 36 господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на помилкове перерахування грошових коштів у сумі 445000,00грн. за платіжним дорученням №1943 від 27.06.2012р. з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.
Пунктом 33.2 статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.
Згідно з пунктом 2.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/8976 банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.
Пунктом 3.8 зазначеної інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Разом з цим пунктом 2.29 вказаної інструкції передбачено, що платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.
Проте, в наявних матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що публічне акціонерне товариство «Запорізький Втормет» змінило призначення платежу за платіжним дорученням №1943 від 27.06.2012р. або відізвало цей платіж.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на наявність іншого договору, за яким були помилково перераховані кошти з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Метпром-Компані» та публічним акціонерним товариством «Запорізький Втормет» в період з 28.10.2011р. по 03.01.2012р. було укладено договори купівлі-продажу №272-11 від 28.10.2011р., №298-11 від 13.12.2011р., №БП 07-12 від 03.01.2012р., №10-12 від 03.01.2012р. В цих договорах визначено, що право власності на товар від продавця до покупця переходить на підставі актів приймання-передачі товару, які були досліджені колегією суддів лише у рамках договору №10-12 від 03.01.2012р.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на платіжні доручення №564 від 04.01.2012р. на суму 400000,00грн., № 576 від 06.01.2012р. на суму 268000,00грн., №582 від 11.01.2012р. на суму 670000,00грн., №583 від 11.01.2012р. на суму 160000,00грн., №646 від 17.01.2012р. на суму 640000,00грн., №647 від 18.01.2012р. на суму 10621,20грн., як на доказ перерахування коштів, оскільки в зазначених платіжних дорученнях в графі призначення платежу містяться посилання на договори №БП 272-11 від 28.10.2011р. та №БП 298-11 від 13.12.2011р., що не відноситься до предмету даного спору.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом направлення листа від 19.01.2012р. №12-02/05 з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Проте, наявними матеріалами справи не підтверджується наявність у сторін однорідних вимог. Лист, на який посилається позивач не містить даних про наявність та зарахування зустрічних однорідних вимог. Також, відповідач заперечував проти отримання даного листа, а позивач не надав доказів його надіслання відповідачу.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Проте, колегія суддів дійшла висновку, що наявними матеріалами справи та висновком експерта не підтверджена наявність заборгованості товариства з обмеженою відповідальності «Метпром-Компані» перед позивачем у розмірі 539 500,85грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 94500,85грн.
Частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено правомірність заявлених позовних вимог.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на хибність висновків експерта, оскільки за приписами частини 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього кодексу.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивач належним чином не довів та не обґрунтував свої позовні вимоги, як це передбачено статями 32-34 Господарського процесуального кодексу України і позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Запорізький Втормет», м.Запоріжжя підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2012р. у справі №5009/3889/12 частковому скасуванню з прийняттям нового рішення відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України про відмову у задоволені позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Запорізький Втормет», м.Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2012р. у справі №5009/3889/12 скасувати частково.
У задоволені позову публічного акціонерного товариства "Запорізький Втормет" до товариства з обмеженою відповідальністю "Метпром-Компані" про стягнення заборгованості за договором №10-12 від 03.01.2012р. в сумі 539 500,85грн. відмовити повністю.
Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покласти на позивача.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.В. Ломовцева
Судді: Н.М. Принцевська
О.В. Стойка
Надруковано 6 прим.:
1. Позивачу;
2. Відповідачу;
3. У справу,
4. ДАГС,
5. ГСЗО