29 жовтня 2013 року Справа № 37159/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Онишкевича Т.В., Клюби В.В.
за участю секретаря судового засідання Саламахи О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 березня 2011 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «УІС ЛВ», ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемних правочинів,-
У жовтні 2010 року позивач - Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Закарпатської області звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УІС ЛВ», ОСОБА_1, в якому просить застосувати до нікчемного договору оренди нежитлових приміщень від 01.02.2006 р., укладеного між громадянином ОСОБА_2 і Закарпатською філією №2 ТОВ «УІС ЛВ», наслідки недійсності договору, передбачені ст. 208 ГК України: зобов'язати ТОВ «УІС ЛВ» повернути громадянину ОСОБА_2 все одержане за даним договором та стягнути з громадянина ОСОБА_2 в дохід держави всю суму отриманої ним орендної плати за весь період дії даного правочину, а саме: 6000грн. (за 11 міс. 2006 р. - 1650 грн., за 2007-2008 р.р. - 3600 грн., за 5 міс. 2009р. - 750 грн.); застосувати до нікчемного договору оренди нежитлових приміщень №7 від 12.10.2006 р., укладеного між громадянкою ОСОБА_1 і Закарпатською філією №2 «УІС ЛВ» наслідки недійсності договору, передбачені ст. 208 ГК України: зобов'язати ТОВ «УІС ЛВ» повернути громадянці ОСОБА_1 все одержане за даним договором та стягнути з громадянки ОСОБА_1 в дохід держави всю суму отриманої нею орендної плати за весь період дії даного правочину, а саме: 4591,94грн. (за 2 міс. і 19 днів - 391,94 грн., за 2007-2008 р.р. - 3600 грн., за 4 міс. 2009 р. - 600 грн.).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що між Закарпатською філією №2 ТОВ «УІС ЛВ» та ОСОБА_1 12.10.2006 року було укладено договір оренди, згідно якого ОСОБА_1 передала Закарпатській філії №2 ТОВ «УІС ЛВ» в оренду нежитлове приміщення площею 60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Орендна плата у цьому договорі була визначена в сумі 150,00 грн. за місяць, хоча згідно рішень Міжгірської селищної ради в 2006 році, розмір такої плати за один місяць мав складати 738 грн., а в 2007, 2008, 2009 роках розмір такої плати повинен був становити 2642,4 грн.
А відтак, податковий орган зробив висновок, що дана угода є нікчемною, оскільки суперечить ч.2 ст. 632 ЦК України, порушує публічний порядок та є нікчемним.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року, у зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_2, закрито провадження в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «УІС ЛВ», ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемних правочинів в частині позовних вимог щодо застосування наслідків нікчемного договору оренди нежитлових приміщень.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що не можна погодитися із позицією позивача щодо нікчемності договору оренди нежитлових приміщень №7 від 12.10.2006 р. з тієї підстави, що сума орендної плати в ньому встановлена нижче, ніж передбачена рішеннями Міжгірської селищної ради від 06.02.2004 р. та від 24.12.2006 р. №84. На думку суду, укладення згаданого договору оренди по ціні меншій, ніж встановлено, могло бути підставою виключно для донарахування податкових зобов'язань, враховуючи ставки орендної плати, встановленої Міжгірською селищною радою на відповідний рік.
Суд також прийшов до висновку, що зміст ч.1 ст. 228 ЦК України свідчить, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно- правовим актам держави. Наявність такого умислу ДПІ у Міжгірському районі не доведена і позивачем не доведено нікчемності правочинів.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Міжгірському районі Закарпатської області оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 березня 2011 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що хибним є висновок суду першої інстанції, що у ДПІ не має права звертатися із даним адміністративним позовом, натомість в даній ситуації ЗФ №2 ТОВ «УІС ЛВ» чи його основному підприємству можна було тільки донарахувати податкові зобов'язання. Приймаючи таку позицію суд першої інстанції не вказав, якою правовою нормою це передбачено.
Апелянт зазначає, що ні Закон України «Про державну податкову службу в Україні», ні Цивільний кодексу України, ні Господарський кодекс, ані будь-який інший нормативно-правовий акт не містять норм, які визначають, що здійснення податковою інспекцією функцій, які передбачають донарахування податкових зобов'язань, мають перевагу перед такою функцією, як подання до суду позову про стягнення коштів за недійсним (нікчемним) правочином.
Апелянт вказує, що укладаючи договір оренди з громадянкою ОСОБА_1, а згодом поновлюючи умови його дії на 2007-2009 роки, Закарпатська філія №2 ТОВ «УІС ЛВ» добре усвідомлювала ту обставину, що вона повинна бала визначити у договорі розмір плати за використання орендованого майна не у розмірі 150 грн., а відповідно до згаданих рішень Міжгірської селищної ради від 06.02.2004 року та від 24.12.2006 р., тобто як це передбачено ч. 2 ст. 632 ЦК України. Тобто, відсутність в даному випадку визначеної у договорі ціни, відповідно до вищеперерахованих рішень Міжгірської селищної ради, повністю доводить умисел з боку ЗФ №2 ТОВ «УІС ЛВ» незаконно заволодіти майном держави і як наслідок держава від цього недотримала значний обсяг коштів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 12 жовтня 2006 року між Закарпатською філією №2 ТОВ «УІС ЛВ» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлових приміщень площею 60 метрів квадратних з встановленням орендної плати в розмірі 150 грн. на місяць (п.1.2 договору).
Відповідно до рішення 22-ої сесії 24-го скликання Міжгірської селищної ради від 06.12.2004 року «Про встановлення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, що налдається в оренду» встановлено мінімальні суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб в розмірі 12,30 грн. за один метр квадратний, що для 60 м2 повинен складати 738,00 грн. Дані ставки діяли до кінця 2006 року і згідно рішення Міжгірської селищної ради №84 від 24.12.2006 року «Про встановлення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, що надається в оренду в 2007 році» було встановлено мінімальні суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб в розмірі 44,04 грн. за квадратний метр, що для 60 м2 повинен складати 2642,40 грн.
Відповідно до п.п. 9.1.2. п. 9.1 ст.9 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» податковим агентом платника податку - орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду нерухомого майна іншого, ніж зазначене у підпункті 9.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під таким нерухомим майном, чи присадибну ділянку), є орендар. При цьому, об'єкт оподаткування визначається, виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, встановленою Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості, з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюється органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких розташована така нерухомість, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 р. №1787 затверджена Методика визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, якою встановлено, що у тому випадку, якщо орендодавцем об'єкту нерухомого майна виступає фізична особа, то орендарі (крім орендарів - фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності), що виступають податковими агентами таких орендодавців, визначають мінімальну суму орендного платежу, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна, встановленого рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, перемноженого на загальну площу орендованого нерухомого майна у квадратних метрах.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції правомірно не погодився із твердженням ДПІ в Міжгірському районі щодо нікчемності правочину виключно з тієї підстави, що сума орендної плати в ньому встановлена нижче, ніж передбачена рішенням Міжгірської селищної ради, оскільки за таких обставин укладення договору оренди по ціні меншій, ніж встановлено, може бути підставою виключно для донарахування податкових зобов'язань, враховуючи ставки орендної плати, встановленої Міжгірською селищною радою на відповідний рік.
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду».
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У відповідності до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що висновок податкового органу щодо нікчемності правочину є помилковим та необгрунтованим. Контролюючим органом не доведено наявності у сторін наміру вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 березня 2011 року у справі №2а-3772/10/0770 за позовом Державної податкової інспекції у Міжгірському районі Закарпатської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «УІС ЛВ», ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемних правочинів - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Я.С. Попко
Судді Т.В. Онишкевич
В.В. Клюба
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 01.11.2013 року.