"16" квітня 2013 р. справа № 1170/2а-1018/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Проценко О.А. Мельника В.В.
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року у справі № 1170/2а-1018/11 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Житлобуд» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне підприємство «Житлобуд» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції: № 000212/1730/0 від 20 жовтня 2010 року, № 000212/1730/1 від 24 грудня 2010 року та № 000212/1730 від 12 березня 2011 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання податку доходів фізичних осіб у розмірі 5598,72 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 11197,44 грн. В обґрунтування пред'явленого позову зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі Акту перевірки № 228/17-30 від 08 жовтня 2010 року, який містить помилкові висновки щодо порушення трудового законодавства та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». На думку податкового органу, окремим штатним працівникам підприємства була нарахована та виплачена загальна сума доходу у розмірі, меншому за встановлений Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати». Проте, чинним законодавством про працю передбачена можливість встановлення неповного робочого часу із відповідною пропорційною оплатою результатів праці, що і відбулось на підприємстві.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 адміністративний позов задоволений. Суд визнав протиправними та скасував спірні податкові повідомлення-рішення.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відсутності порушень податкового законодавства з боку позивача, оскільки, як встановлено під час проведеної перевірки, нарахування та виплати окремим працівникам підприємства доходу здійснювалось у розмірі, меншому встановленого Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», що є порушенням Закону України «Про оплату праці», статті 95 Кодексу законів про працю України та призвело до заниження об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, у зв'язку з чим і було здійснено донарахування зазначеного податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу від позивача не надходило.
У судове засідання сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, не прибули, про причини неприбуття не повідомили.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
Справа розглянута у відповідності до приписів частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, з 21.09.2010 року по 04.10.2010 року фахівцями Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції проведена документальна невиїзна перевірка Приватного підприємства «Житлобуд» з питання повноти оподаткування доходів, виплачених у вигляді заробітної плати з порушенням норм законодавства про працю за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року, що підтверджується Актом № 228/17-30 від 08 жовтня 2010 року (а.с.6-13). В ході перевірки встановлені порушення статті 95 Кодексу законів про працю України, п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.4.2.1 п.4.2 ст. 4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст. 8, 19 «а» ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». За результатами розгляду Акту перевірки, 20 жовтня 2010 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 000212/1730/0 від 20 жовтня 2010 року, № 000212/1730/1 від 24 грудня 2010 року та № 000212/1730 від 12 березня 2011 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання податку доходів фізичних осіб у розмірі 5598,72 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 11197,44 грн. (а.с.14-16).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність здійснення позивачем розрахунку сум податку з доходів фізичних осіб, виходячи з фактично нарахованої та виплаченої заробітної плати найманим працівникам відповідно до погодинної оплати праці. Посилання податкового органу на необхідність нарахування та сплати позивачем, як податковим агентом, в бюджет податку з доходів фізичних осіб із сум заробітної плати (різниці до законодавчо встановленого розміру) без виплати її на користь платників податків, суд вважав безпідставними (а.с.64).
Колегія судді погоджується з такими висновками і зазначає, що статтею 56 Кодексу законів про працю України передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Так, робота з неповним робочим часом може застосовуватися на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, де власник або уповноважений ним орган визнає це доцільним в інтересах виробництва. Неповний робочий час може бути у вигляді неповного робочого дня, неповного робочого тижня, поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня. Неповний робочий час може бути встановлено як без обмеження строком, так і на певний термін (до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року, до поліпшення стану здоров'я).
При встановленні неповного робочого часу зменшується і розмір зарплати працівника, оскільки протягом робочого дня він працює менше годин (неповний робочий день) або протягом робочого тижня - менше днів (неповна робоча тиждень), а оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Крім того, зменшується і розмір середньої зарплати працівника, що впливає на обчислення деяких виплат.
Як встановлено в Акті перевірки, позивачем допущено порушення статті 95 Кодексу законів про працю України. Зазначеною нормою визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Мінімальна зарплата - це одна з істотних гарантій у сфері оплати праці, проте, як випливає із аналізу зазначеної вище норми, у випадку встановлення неповного робочого дня (тижня), або якщо працівник не виконує установлену на підприємстві норму праці, заробітна плата може бути виплачена нижче рівня мінімальної зарплати (тільки ту частину мінімальної зарплати, яка відповідає фактичній тривалості його робочого часу порівняно з встановленою на підприємстві нормою). Виплата окремому працівнику заробітної плати нижче встановленого мінімального розміру не може вважатись порушенням його прав, якщо працедавець правильно оформив документи з обліку робочого часу та оплати праці. При цьому, сума нарахованої заработної плати повинна бути не менше частини мінімальної заробітної плати, яка припадає на фактично відпрацьований час.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідний наказ був прийнятий на підприємстві «Житлобуд» 09 грудня 2009 року і доведений до відома працівників (а.с.17). Доказів неправомірності зазначеного наказу або неправильності оформлення документів з обліку робочого часу чи нарахування заробітної плати із розрахунку відпрацьованого часу відповідачем суду не надано.
За приписами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) платником податку, у тому числі, є резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи. Позивач у розумінні положень цього Закону є податковим агентом, який зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний дохід, який визначений законодавцем як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем подано до податкового органу податкові розрахунки сумм доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку і сумм утриманого з них податку за формою 1-ДФ за 1 та 2 квартали 2010 року № 38797 від 30.04.2010 року та № 76779 від 03.08.2010 року, з яких вбачається, що за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року та з 01.04.2010 року по 30.06.2010 року ним виплачений дохід за ознакою « 01» відповідно до умов трудових та цивільно-правових договорів на суму 3054,80 грн. та 2922,28 грн. Судом також були досліджені табелі обліку використання робочого часу (а.с.46-57) та здійснена перевірка правильності розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб із фактичного нарахованої та виплаченої заробітної плати найманим працівникам відповідно до погодинної оплати праці.
Таким чином, судом першої інстанції дотримані приписи Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в частині повного та всебічного з'ясування обставин.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 200 цього ж Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням того, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій постанові, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року у справі № 1170/2а-1018/11 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: В.В. Мельник