Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
06.11.2013 р. № 820/10177/13-а
Харківський окружний адміністративний суд в особі судді Самойлової В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.10.2013 року №0002261720, прийняте відносно нього.
Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.
Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.
Представник позивача в судове засідання не прибув, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Представник відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, згідно до вимог ст. 35 КАСУ, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.
Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних осіб на підставі наявних в ній доказів у письмовому провадженні, згідно до приписів ч. 6 ст. 128 КАСУ.
Оглянувши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Встановлено, що фахівцями Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог, податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої 04.10.2013 р. був складений акт за № 1113/20-36-17-02-11/НОМЕР_1, де було зафіксовано порушення вимог податкового законодавства, а саме:
- п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, в частині включення до складу податкового кредиту сум ПДВ у зв'язку з придбанням послуг, який непідтверджений актами виконаних робіт, що призвело до порушення п. 200.1 ст. 200 ПКУ, та заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету. За результатами перевірки донараховано суму ПДВ в розмірі 7307,00 грн.
За наслідками вказаного акту перевірки 17.10.2013 року відповідачем стосовно позивача було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002261720 про донарахування йому грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 10969 грн.
Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору №29/08 від 29 серпня 2012 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеного між ТОВ "Агро-Крокус" та ФОП ОСОБА_1, перевізник зобов'язався приймати, а замовник пред'явити для перевезення вантаж, здача-приймання виконаних робіт підлягала оформленню актом, підписаним обома сторонами.
А від так, як свідчать письмові докази у справі, на виконання вимог даного договору були виписані акти наданих послуг та податкові накладні.
При вирішенні даного спору суд враховує наступні нормативні положення.
П. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При судовому розгляді встановлено, що укладений між позивачем та вищевказаним контрагентом правочин є дійсними, виконаним сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнаний не дійсним.
Виконання умов договору підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".
Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.
В даному випадку позивачем такі документи в повному обсязі були надані як до перевірки так і до суду. При цьому відповідна сторона жодних зауважень до них не мала. А від так, суд не має підстав піддавати сумніву реальність вчинення позивачем господарських операцій в періоді, що перевірявся.
Також, суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент позивача не виконав своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
А від так, суд не може погодитися, що оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржуване рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст. 94 КАСУ позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 114,71 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 128, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -
постановив:
Позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.10.2013 року №0002261720, прийняте відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 3799628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 114,71 (сто чотирнадцять) грн. 71 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.
Суддя Самойлова В.В.