ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
30 вересня 2013 року 09:10 № 826/13753/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Скочок Т.О., суддів Саніна Б.В. та Шрамко Ю.Т., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Національного агентства України з питань державної служби
до Державної виконавчої служби України
проскасування постанови №33925835 від 02.08.2013 р., встановлення відсутності компетенції та утримання від вчинення дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Національне агентство України з питань державної служби з позовом до Державної виконавчої служби України в якому просить (з урахуванням уточненої позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог):
- скасувати постанову про накладення штрафу від 02.08.2013 р. у виконавчому провадженні №33925835;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) Державної виконавчої служби України щодо виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язати Державну виконавчу службу України утриматись від вчинення дій в межах виконавчого провадження №33925835, пов'язаних з виконанням рішення суду в частині стягнення коштів (накладення штрафних санкцій, вжиття інших заходів стягнення).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/13753/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 19.09.2013 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем винесено постанову про накладення штрафу у виконавчому провадженні №33925835 від 02.08.2013 р., якою, за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця без поважних причин на позивача, як боржника у зазначеному виконавчому провадженні, накладено штраф у розмірі 680, 00 грн. Позивач не погодився з вказаною постановою, зазначаючи про наявність в нього існування поважних причин щодо невиконання рішення суду в повному обсязі, та звернувся до суду з метою її скасування.
У судове засідання 19.09.2013 року з'явилися представник позивача та представник відповідача. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Представник відповідача заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на підстави, вказані в його письмових запереченнях.
На підставі ч.4 ст.122 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає про наступне.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 р. К/9991/19742/12 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17.06.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до головного управління державної служби України Мотренка Т.В. про визнання протиправним і скасування наказу від 08.12.2009 р. №402-к/щ стосовно звільнення позивача з роботи, поновлення на роботі, зобов'язання запропонувати посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до Головного управління державної служби України, начальника Головного управління державної служби України Мотренка Т.В. про визнання протиправним і скасування наказу від 08.12.2009 р. №402-к/щ стосовно звільнення позивача з роботи, поновлення на роботі, зобов'язання запропонувати посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління державної служби України "Про звільнення ОСОБА_2" від 08.12.2009 р. №402-к/о. Зобов'язано Національне агентство України з питань державної служби виконати вимоги частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України та запропонувати ОСОБА_2 іншу роботу та стягнути з Національного агентства України з питань державної служби на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2009 року. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
30.07.2012 р. Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №2а-14580/10/2670.
15.08.2012 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Роєнко Р.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надіслано позивачу.
Листом від 14.08.2012 р. №3790/12-12 Нацдержагенства України повідомляло Державну виконавчу службу про забезпечення виконання постанови Вищого адміністративного суду України, зокрема, вимог ч.2 ст.40 Кодексу законів про працю України. Водночас, зауважило, що складність виконання постанови Вищого адміністративного суду України полягає у відсутності розрахунку, оскільки у даному рішенні суду вказано "стягнути з Національного агентства України з питань державної служби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2009 року", тобто без обчислення суми коштів, яку слід виплатити. Також, позивач зазначав про те, що з метою з'ясування наявності в матеріалах справи документів, які підтверджують відповідний розрахунок ним вжито заходів щодо ознайомлення з матеріалами справи.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 03.09.2012 р. до ДВС України надійшов лист Нацдержагенства України №4100/10-12 від 30.08.2012 р. в якому позивач, зокрема, зазначав про те, що 30.08.2012 р. ним було подано заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва про відстрочення виконання рішення суду до визначення в установленому порядку суми, що підлягає стягненню та/або до його перегляду за нововиявленими обставинами Вищим адміністративним судом України з огляду на що просив відповідача відкласти провадження виконавчих дій до розгляду судом питання про відстрочення виконання рішення.
03.09.2012 р. ОСОБА_2 звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України із заявою від 31.08.2012 р. в якій, посилаючись на те, що резолютивна частина виконавчого листа №2а-14580/10/2670 в частині стягнення коштів є незрозумілою, а саме не містить чітко визначеної суми, що підлягає стягненню просив звернутись до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про встановлення способу і порядку виконання судового рішення Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 р. по адміністративній справі №2а-14580/10/2670 в частині стягнення коштів з Національного агентства України з питань державної служби.
Постановою державного виконавця від 17.09.2012 р. виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва №2а-14580/10/2670, виданого 30.07.2670 було зупинено у зв'язку із зверненням 17.09.2012 р. державним виконавцем до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявами про встановлення способу і порядку виконання рішення суду згідно з виконавчим документом в частині стягнення коштів та в частині зобов'язання вчинити дії за виконавчим документом.
20.09.2012 р. до ДВС України надійшов лист від Держагенства України №4445/10-12 від 17.09.2012 р. в якому останнє просило зупинити виконавче провадження з огляду на те, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2012 р. №2а-14580/10/2670 відстрочено виконання Постанови ВАСУ від 10.07.2012 р. у адміністративній справі 32а-14580/10/2670.
Постановою державного виконавця від 09.04.2013 р. поновлено виконавче провадження ВП №33925835 та направлено позивачу вимогу від 29.04.2013 р. №С-10442/5.-564/7 якою вимагалося виконати виконавчий лист Окружного адміністративного суду від 30.07.2012 р. №2а-14580/10/2670 в строк до 13.05.2013 р. та попереджено про накладення штрафу у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення.
На зазначену вимогу державного виконавця позивач листом від 13.05.2013 р. №2267/10-13 повідомив відповідача про те, що ним в межах повноважень та в установленому законодавством порядку вжито всіх передбачених заходів для виконання судового рішення та виконавчого листа від 30.07.2012 р.
22.05.2013 р. відповідач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва листом №С-10442/5.-564/7 із заявою про встановлення способу і порядок виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-14580/10/2670 на виконання якого видано виконавчий лист від 30.07.2012 р. №2а-14580/10/2670.
У зв'язку з викладеним, 23.05.2013 р. державним виконавцем було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження. Постановою державного виконавця від 15.07.2013 р. виконавче провадження ВП №33925835 поновлено.
Листом від 05.07.2013 року №3235/10-13 Нацдержагенство України повідомило відповідача про відсутність на даний час відомостей щодо встановлення способу і порядку виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 р., зокрема, відсутній розрахунок суми, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2, а тому продовжують існувати обставини, що ускладнюють виконання зазначеного рішення у цій частині. Водночас, позивач наголосив на тому, що продовжить вжиття заходів в межах повноважень з метою виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 р. в повному обсязі.
02.08.2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Борейко М.В. винесено постанову про накладення штрафу у ВП №33925835, якою, керуючись ст. 11, 89 Закону України "Про виконавче провадження" за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця без поважних причин на Національне агентство з питань державної служби накладено штраф у розмірі 680, 00 грн., яку супровідним листом від 13.08.2013 р. №С-10442/5.-564/7 направлено позивачу.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту -Закон, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч.1,2 ст.2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 5 Закону встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Частиною 1 статті 6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 Закону).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 Закону встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Згідно з ст.18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Відповідно до статті 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частиною 1 ст.27 Закону передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.1 ст.34 Закону у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.
Стаття 75 Закону встановлює загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Так, вказаною статтею передбачено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Статтею 89 передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту -КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії одночасно є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчинює дії чи допускає бездіяльність.
В контексті з вищевикладеним слід зазначити, що відповідачем при винесенні оскаржуваних постанов про накладення штрафу не було враховано усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) з огляду на наступне.
Як вбачається з наведених вище норм законодавства державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством у разі невиконання без поважних причин цих вимог .
Відповідачем було винесено постанову про накладення штрафу від 02.08.2013 року в якій він зазначає про те, що на боржника накладено штраф у розмірі 680, 00 грн. за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця без поважних причин.
Однак, дослідивши наявні в матеріалах справи матеріали виконавчого провадження, суд не погоджується із зазначеним висновком відповідача та вважає, що при прийнятті ним оскаржуваної постанови не було наданої належної оцінки повідомленим позивачем причинам, якими обґрунтовувалось невиконання останнім рішення суду в повному обсязі. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем листом від 26.07.2012 р. №3553/12-12 було поінформовано відповідача про забезпечення часткового виконання постанови Вищого адміністративного суду від 10.07.2012 р. та запропоновано ОСОБА_2 іншу роботу. Позивач також неодноразово інформував відповідача про існування обставин, що ускладнюють виконання рішення суду в іншій частині рішення, оскільки в ньому відсутній розрахунок суми, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 водночас наголошуючи на тому, що продовжить вжиття заходів в межах повноважень з метою виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 р. в повному обсязі. При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивачем як боржником у виконавчому провадженні №33925835 вживаються дії щодо виконання зазначеного рішення суду про що свідчать його звернення як до Державної казначейської служби України (лист від 21.02.2013 р. №758/10-13) так і неодноразові звернення Окружного адміністративного суду міста Києва із заявами про встановлення порядку виконання судового рішення, про відстрочення виконання рішення тощо. До того ж матеріали справи свідчать про те, що позивач постійно інформує відповідача про вчинювані ним заходи, що спрямовані на виконання рішення суду.
Вищенаведене свідчить про те, що на момент винесення оскаржуваної позивачем постанови державного виконавця про накладення штрафу від 02.08.2013 року відповідач був проінформований про причини невиконання вимог державного виконавця, однак не врахував їх поважність з огляду на що, суд приходить до висновку, що оскаржувана позивачем постанова про накладення штрафу від 02.08.2013 року підлягає скасуванню.
Що ж до позовних вимог з приводу встановлення відсутності компетенції (повноважень) Державної виконавчої служби України щодо виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання Державної виконавчої служби України утриматись від вчинення дій в межах виконавчого провадження №33925835, пов'язаних з виконанням рішення суду в частині стягнення коштів (накладення штрафних санкцій, вжиття інших заходів стягнення) суд дійшов висновку про необґрунтованість даних позовних вимог та відмови в їх задоволенні виходячи з наступного.
Адміністративний позов може мати вимогу про встановлення компетенції (на це прямо вказує ст.105 КАС України), проте такі вимоги можуть мати місце у спорі між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Тобто, такі спори можливі між суб'єктами владних повноважень, з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління.
Таким чином, вимоги про встановлення компетенції у спірних правовідносинах не відповідають завданням КАС України.
Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.07.2010 р. № К-35073/09
У відповідності до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу від 02.08.2013 р. у виконавчому провадженні №33925835 підлягають задоволенню. В іншій частині позову, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Державної виконавчої служби України про накладення штрафу від 02.08.2013 р. у виконавчому провадженні №33925835.
3. В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.О. Скочок
Судді Б.В. Санін
Ю.Т. Шрамко