Провадження № 22-ц/790/4459/13 Головуючий 1-інст. - Нікуліна Л.П.
Справа № 2-3308/11 Доповідач - Кругова С.С.
Категорія - кредитні
29 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.
суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.
- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.
при секретарі - Шпарага О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
Позивач звернувся з вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 250/08-Ф від 20 серпня 2007 року у розмірі 582 861,14 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити та зняти з реєстрації осіб, які зареєстровані за адресою предмету іпотеки; стягнути судові витрати - судовий збір у сумі 1820 грн.
Заочним (повторним) рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2012 року позов задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 250/08-Ф від 20 серпня 2007 року, яка станом на 25 січня 2010 року складає 582 861,14 грн., звернуто стягнення на нерухоме майно-нерухомість загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки згідно іпотечного договору, посвідченого 20 серпня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського районного нотаріального округу ОСОБА_8 за № 3088, шляхом надання АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» права від свого імені продати предмет іпотеки - нерухомість загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, яка буде визначена в експертному звіті суб'єкта оціночної діяльності.
Надано АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в собі філії «Слобожанське РУ» право вчиняти всі інші дії, необхідні для укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки - нерухомість загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1, з будь-якою особою.
З метою забезпечення збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право, передано нерухомість загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 в управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» до моменту укладення договору купівлі-продажу.
Позовні вимоги у частині стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, зняття з реєстрації місця проживання та виселення з квартири - залишено без розгляду.
Стягнуто на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_4 витрати, пов'язані зі сплатою державного мита в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом при розгляді справи було порушено та неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та правовідносинам, які склалися між сторонами.
Вказує, що не отримував повістки про виклик до суду, про що свідчить відсутність повідомлень в матеріалах справи і таким чином у суду не було правових підстав для ухвалення заочного рішення.
Зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи та заочного рішення, позивач змінив розмір позовних вимог, що вказує на обов'язок суду повідомити відповідача про таке рішення позивача, але суд не повідомив про позовні вимоги позивача.
Крім того, звертає увагу, що заява про залишення позовних вимог без розгляду оформлена з порушенням чинного законодавства, оскільки позивач є юридичною особою, а отже заява повинна бути викладена на фірмовому бланку та повинна бути печатка, дата і номер вихідної реєстрації.
Також суд, незважаючи на неналежно оформлену заяву позивача щодо зміни позовних вимог, прийняв її до матеріалів справи та не повідомив його про зазначені обставини.
Звертає увагу, що оскаржуване рішення не містить посилань про повторне заочне рішення, що свідчить про порушення процесуальних норм.
Зазначає, що у порушенні ст. 20 ЗУ «Про заставу» суд, надавши право продажу предмету іпотеки із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», тим самим фактично видав доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноваження суду та свідчить про незаконність рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач до подачі позову до суду на його адресу письмову вимогу та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, в порядку, передбаченому ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», не направляв, а отже це є однією з підстав для відмови в позові.
Також, Банк не направляв на його адресу повідомлень про невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, відповідно до п. 3.1 договору поруки.
Крім того, згідно ст. ст. 58-60 ЦПК України позивачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів виникнення у нього грошового обов'язку сплачувати кошти на користь позивача та виконувати умови договору іпотеки, таким чином позовні вимоги є незаконними та безпідставними через їх передчасність та викликану цим юридичну неспроможність.
Звертає увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, кредит ОСОБА_6 надано 20 серпня 2007 року, проте у матеріалах справи є заяви на готівку від 21 серпня 2007 року, 23 серпня 2007 року, 27 серпня 2007 року, як вказують про фактичні дати отримання кредитних коштів, що встановлено судом.
Вважає, що, оскільки ОСОБА_6 не отримував 20 серпня 2007 року кредит, він не зобов'язаний сплачувати проценти з 20 серпня 2007 року, а отже заборгованість, вказана в рішенні суду, є необґрунтованою.
Крім того, є незаконною та необґрунтованою визначена судом заборгованість за кредитним договором у розмірі 582861,14 грн., оскільки у період з січня 2011 року по грудень 2012 року ОСОБА_6 сплатив 49700 грн., що підтверджується квитанціями, які є в матеріалах справи, однак суд цю обставину не дослідив.
Також суд незаконно не вказав ціну продажу предмета іпотеки, оскільки відповідно до п. 3 іпотечного договору, узгоджена вартість предмета іпотеки встановлена у розмірі 365800 грн., гадає, що суд в рішенні повинен був зазначити ціну продажу предмета іпотеки у вказаному розмірі, яка погоджена сторонами.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Постановляючи рішення про задоволення позову , суд першої інстанції виходив з того, що невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором є підставою для задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, рішенням суду частина позовних вимог залишена без розгляду.
З таким висновком суду, судова колегія погоджується частково.
В частині залишення позовних вимог без розгляду , суд в порушення вимог ч.1 ст.207 ЦПК України не постановив ухвалу, а вирішив це питання в рішенні суду, що згідно ч.4 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині і передачі питання на новий розгляд.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог по суті , судова колегія виходить з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 20 серпня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк» Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 250/08-Ф, відповідно до якого він отримав кредит в сумі 230 тис. грн.. траншами (20.08.2007- 60 тис. грн., 21.08.2007 року - 60 тис. грн., 23.08.2007року - 60 тис. грн.. і 27.08.2007 року -50 тис. грн..) на споживчі потреби строком до 20 серпня 2022 року зі сплатою процентів 16,5% річних за користування кредитом.
З метою забезпечення своєчасного повернення кредитних коштів з ОСОБА_7 і ОСОБА_4 були укладені договори поруки і договір іпотеки від 20 серпня 2007 року згідно з яким відповідачі передали в іпотеку належну їм квартиру АДРЕСА_1.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань виникла заборгованість станом на 25 січня 2010 року в сумі 582 861, 14 грн.
Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторін.
Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах,
встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 589 ЦК України та ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі і дав належну оцінку наданим сторонами доказам і дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, але при цьому визначаючи розмір заборгованості суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права.
Так, відповідно до п.42 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).
Резолютивна частина рішення містить загальний розмір заборгованості, але не містить всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, тому змінюючи рішення в апеляційному порядку слід зазначити всі складові загальної суми заборгованості.
На думку судової колегії потребує уточнення в часі визначення початкової ціни предмета продажу, а саме, що вона повинна визначатися на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на час укладення договору купівлі продажу.
Що стосується доводів апеляційної скарги, що початкова ціна має бути визначена на рівні вартості предмета іпотеки, як вказано в договорі іпотеки, то з цими доводами судова колегія вважає неможливим погодитися, оскільки суду не надані відповідачем докази , що ціна предмета іпотеки, визначена в договорі іпотеки в 2007 році відповідає звичайним цінам на цей вид майна на час ухвалення рішення судом в 2013 році.
Доводи апеляційної скарги в частині видачі судом доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна спростовуються рішенням суду з якого вбачається, що суд надав право банку укладати договір купівлі-продажу від свого імені, а не від імені позичальника.
Стосовно підстав для відмови в позові з посиланням на те, що позивач не направляв відповідачам попередження і порушив вимоги ст.35 ЗУ «Про іпотеку», слід зазначити таке.
Згідно з п. 24 , 37 Постанови вищезазначеного Пленуму ВССУ порука припиняється відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Відповідно до положень статей 33, 35 Закону № 898-IV, згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону № 898-IV.
Також не можуть бути враховані доводи скарги щодо сплати відповідачем 49700 грн., оскільки ця сплата відбулась у період з січня 2011 року по грудень 2012 року, тоді як позов пред'явлено станом на 25 січня 2010 року.
Що стосується доводів скарги за який період нараховані проценти, пеня і штраф, судом апеляційної інстанції перевірено і встановлено наступне.
Згідно наданої довідки від 28 жовтня 2013 року позивач надав детальний розрахунок суми заборгованості по процентам з якого вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувались банком на суму фактично отриманого кредиту, тобто на 60 тис. з 20 серпня 2007 року, потім на 120 тис. грн.. з 21 серпня 2007 року, на 180 тис. грн.. з 23 серпня 2007 року і на 230 тис. грн.. з 27 серпня 2007 року.
Відповідач і представник відповідача не надали будь яких доказів на спростування цієї інформації.
Таким чином, судом не встановлено зайве нарахування процентів.
При цьому, сума нарахованої пені і штрафу підлягає зменшенню з врахуванням строку позовної давності.
На відміну від загальної норми цивільного законодавства, що регулює застосування наслідків спливу позовної давності (п. 3, 4 ст.267 ЦК) Законом України «Про захист прав споживачів», встановлено спеціальний порядок застосування давності у споживчих правовідносинах. Зазначеним Законом встановлена пряма заборона на задоволення вимог, що подаються після спливу давності. У разі подання позову про погашення боргового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту із пропуском строків позовної давності, в порядку передбаченому ч.7 п.11 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд застосовує позовну давність без заяви сторони у спорі.
Враховуючи вищезазначені норми і на підставі Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в якому він виходив з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст. 627 ЦК засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права , судова колегія вважає, за можливе застосувати спеціальну позовну давність в один рік, встановлену ч.1 п.2 ст.258 ЦК, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Так, позивач звернувся з позовом до суду 30 березня 2010 року і просив стягнути пеню і штраф за період з 25 січня 2010 року по 25 січня 2010 року , тоді як річний строк слід розраховувати з 31 березня 2009 року по 30 березня 2010 року.
З огляду на це, сума пені і штрафу підлягає зменшенню на суму нарахованої пені і штрафу за період з 25 січня 2009 року по 31 березня 2009 року.
Так, пеня за прострочення погашення комісії в сумі 9 982,0 грн. становитиме 8 700,44 грн. , оскільки підлягає зменшенню на суму - 1 281,56 грн., яка складається з суми пені - 301,07 грн. (з 25 січня 2009 по 11 лютого 2009), з суми - 540,96 грн. (з 11 лютого 2009 по 11 березня 2009 ) і суми 439,53 грн. ( з 11 березня по 31 березня 2009 року , яка розрахована виходячи з суми пені за один день 20,93 грн. х 21 день)
Пеня за прострочення погашення кредиту в сумі 83 900,70 грн. становитиме 72 884,34 грн. , оскільки підлягає зменшенню на суму - 11 016,36 грн., яка складається з суми пені - 2607,12 грн. (з 25 січня 2009 по 11 лютого 2009), з суми - 4651,92 грн. (з 11 лютого 2009 по 11 березня 2009 ) і суми 3 757,32 грн. ( з 11 березня по 31 березня 2009 року , яка розрахована виходячи з суми пені за один день 178,92 грн. х 21 день).
Пеня за прострочення погашення процентів в сумі 188 365,35 грн. становитиме 163 937,87 грн. , оскільки підлягає зменшенню на суму - 24 427,48 грн., яка складається з суми пені - 5 743,35 грн. (з 25 січня 2009 по 11 лютого 2009), з суми - 10 337,05 грн. (з 11 лютого 2009 по 11 березня 2009 ) і суми 8 347,08 грн. ( з 11 березня по 31 березня 2009 року , яка розрахована виходячи з суми пені за один день 397,48 грн. х 21 день) .
Сума штрафу замість 1200 грн. - складатиме за період з 31 березня 2009 року по 25 січня 2010 року згідно п.6.1. договору кредиту за кожен випадок прострочення повернення кредитних коштів за 10 місяців по 100 грн. в сумі - 1000 грн.
В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, оскільки відповідає вимогам ст.34 ЗУ «Про іпотеку», яка дозволяє після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою забезпечення належного господарського використання переданного в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням на підставі рішення суду передати іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом.
Крім того, суд першої інстанції помилково у солідарному порядку стягнув з відповідачів судові витрати.
Згідно ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.
Оскільки ст. 88 ЦПК України не передбачено стягнення судових витрат у солідарному порядку, то їх належить стягнути з відповідачів у рівних частках.
Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи .
З відповідачів належить стягнути понесені позивачем судові витрати : судовий збір 1700 грн. і витрати на інформаційно - технічне збезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. в рівних частках з кожного.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги, має право змінити рішення суду першої інстанції. Підставою для зміни рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.
Керуючись Законом України "Про іпотеку", Законом України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 3, 14, 258,267,559,589,627,629 ЦК України, ст. 79,88, 303, 304, 307, п. 1,4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 -задовольнити частково.
Заочне рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2012 року-змінити.
Позов задовольнити частково.
Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 51,4 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., шляхом надання права продажу предмета іпотеки (договір іпотеки, посвідчений 20 серпня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського районного нотаріального округу ОСОБА_8 за № 3088) іпотекодержателю АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» з укладанням договору купівлі-продажу за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на час укладення договору купівлі-продажу зі сплатою іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 250/08-Ф від 20 серпня 2007 року, яка станом на 25 січня 2010 року становить 299 413 грн. 09 коп. і складається з :
-строкова заборгованість за кредитом у сумі - 192 938,00 гривень;
-прострочена заборгованість за кредитом у сумі - 30672,00 гривень;
-строкова заборгованість за процентами у сумі-2426,01 гривень;
-прострочена заборгованість за комісією - 3703,00 гривень;
-прострочена заборгованість за процентами у сумі - 69674,08 гривень,
а також пені і штрафу за період з 31 березня 2009 року по 30 березня 2010 року в сумі 246 522 грн. 65 коп. яка складається з :
-пеня за прострочення погашення комісії у сумі - 8 700,44 гривень;
-пеня за прострочення погашення кредиту у сумі - 72 884,34 гривень;
-пеня за прострочення погашення процентів у сумі - 163 937,87 гривень;
-штраф - 1000,00 гривень., всього загалом 545 935 грн. 74 коп.
Рішення суду в частині залишення позовних вимог без розгляду
скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь АТ "Банк"Фінанси та Кредит" в особі філії
"Слобожанське регіональне управління" в рівних частках з
кожного судові витрати: судовий збір в сумі 1700 грн.
і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи
в сумі 120 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя -
Судді колегії -