Справа № 636 / 4626 / 13-ц
2 / 636 / 1858 / 2013
04 листопада 2013 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Ковригіна О.С.,
при секретарі - Фатєєвої С.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області, в якому просить визнати за нею права власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14 січня 1946 року її батьком ОСОБА_4, було укладено договір на право забудови земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_3 її батько ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, яка складалась з прав та обов'язків забудовника житлового будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 стали його діти: ОСОБА_3, та позивач - ОСОБА_1. Проте після смерті ОСОБА_4, фактично прийняв зазначену спадщину тільки син ОСОБА_3.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцем майна ОСОБА_3 стала його сестра, ОСОБА_1, та його племінник ОСОБА_2. Інших спадкоємців немає. В передбачений законом строк ОСОБА_1, звернулась до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, а потім і з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Але у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1, їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вказаний будинок.
Зважаючи на викладені обставини позивач вимушена звернутися до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позивач в судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду надала заяву про слухання справи без її участі, позовні вимоги підтримала, та просила суд позов задовольнити (а.с. 37).
Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, через канцелярію суду надав заяву про слухання справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечував (а.с. 38).
Представник третьої особи - Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, згідно якої проти задоволення позову не заперечував, просив проводити розгляд справи у його відсутність та винести рішення у відповідності до чинного законодавства (а.с. 36).
Суд відповідно до ст. 169 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у відсутності не з'явившихся осіб за наявними доказами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України, при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши та перевіривши письмові докази по справі, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
14 січня 1946 року батьком Позивача, ОСОБА_4, було укладено договір на право забудови земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений нотаріусом Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області 14 січня 1946 року, зареєстрований в реєстрі за №102 (а.с. ).
Проте, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим повторно 13 березня 1953 року Чугуївським районним бюро ЗАГС, про що в книзі записів актів громадянського стану про смерть зроблено відповідний запис за №59 (а.с. 14).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складалась з прав та обов'язків забудовника житлового будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Згідно частини 1 статті 529 ЦК УРСР в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Таким чином, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 стали його діти: брат позивача - ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00012863615 (а.с. 17) та позивач - ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданим повторно 22 травня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, про що 01 липня 1937 року складено відповідний актовий запис №403 (а.с. 11).
Проте після смерті ОСОБА_4, фактично прийняв зазначену спадщину тільки його син - ОСОБА_3, оскільки вступив в управління спадковим майном на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР, та протягом строку, передбаченого ч. 2 ст. 549 ЦК Української РСР, не заявляв про відмову від спадщини, але не оформив своїх спадкових прав.
Згідно зі статтею 548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Пунктом 1 частини 1 статті 549 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Брат позивача - ОСОБА_3 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, адже після смерті ОСОБА_4 продовжив добудовувати будинок, проживаючи в ньому за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, після смерті спадкодавця обробляв город, користувався майном, яке залишилося після спадкодавця, утримував будинок у належному стані, здійснював поточний ремонт, крім того, ОСОБА_3 не заявляв про відмову від прийняття спадщини.
Зазначені вище обставини підтверджуються:
- записами зробленими в будинковій книзі (а.с. 19-20)
- квитанціями по сплаті комунальних послуг на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 21,22).
Таким чином, спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 став його син (брат позивача) ОСОБА_3.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим 09 листопада 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №404 (а.с. 15).
Згідно статті 1223 Цивільного кодексу України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, згідно статті 1258 Цивільного кодексу України, право на спадкування одержують спадкоємці за законом почергово.
Відповідно до ч. 2 ст. 1258 Цивільного кодексу України, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 1262 Цивільного кодексу України, у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Отже, спадкоємцем ОСОБА_3 стала його сестра та позивач по справі - ОСОБА_1, і його племінник ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5, виданим 12 жовтня 1964 року, актовий запис №316 (а.с. 12), інших спадкоємців немає.
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6, виданого 04 серпня 1963 року, актовий запис №155, позивач ОСОБА_1, уклала шлюб з ОСОБА_7, і їй було присвоєно прізвище «ОСОБА_1» (а.с. 13).
Згідно ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ч. 1 ст. 1269 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
В передбачений законом строк позивач звернулася до Чугуївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3.
Згідно ч. 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно ч. 1 ст. 1298 Цивільного кодексу України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно до Глави 10 п. 4.9, 4.10 "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" свідоцтво про право на спадщину видається на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
Згідно з частиною 3 статті 1296 Цивільного кодексу України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 Цивільного кодексу України є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
ОСОБА_1 звернулась до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, і їй було видано свідоцтво про право спадщину за законом від 17 червня 2013 року, на недоотриману пенсію ОСОБА_3 (а.с. 27), але у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1, було відмовлено, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на будинок.
Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно судам слід звертати увагу на зміну редакції ч. 4 ст. 331 і ч. 4 ст. 334 ЦК та інших норм цивільного законодавства і застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця та на час відкриття спадщини.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.
У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з'ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову.
Помилковим при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно є визнання будівництва самочинним, за умови якщо наявні акт про надання (відведення) земельної ділянки для будівництва, паспорт будівництва, проте будинок не був прийнятий в експлуатацію або право власності на нерухоме майно не було зареєстроване в органах технічної інвентаризації.
Так як 14 січня 1946 року батьком позивача, ОСОБА_4, було укладено договір на право забудови земельної ділянки (а.с. 16), а ІНФОРМАЦІЯ_3 він помер, і його права та обов'язки як забудовника перейшли до його сина ОСОБА_3, то цей жилий будинок не є самочинно збудованим, а є будинком, на який відсутні правовстановлюючі документи.
Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126.
Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.
Суди обґрунтовано задовольняють позови спадкоємців про визнання за ними права власності на житловий будинок при поданні документів щодо права користування або права власності на земельну ділянку, на якій розташовано житловий будинок, висновку БТІ або сертифікату відповідності, виписки з погосподарської книги сільської ради щодо належності будинку, а також наявних рішень про видачу спадкодавцю свідоцтва про право власності на будинок, яке він не отримав.
Відповідно до довідки комунального підприємства «Чугуївське МБТІ» №1017 від 25.05.2013 року (а.с. 26), на підставі рішення виконавчого комітету від 21 квітня 1987 року №179/2 (а.с. 18), було дозволено оформлення, в порядку виключення, права приватної власності на безпроектне перебудування, без попереднього оформлення відповідних документів, домоволодіння АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_4. Також вказаним рішенням було дозволено оформити та видати технічну документацію та свідоцтво про право власності на перебудоване домоволодіння АДРЕСА_1.
Так як договір про забудову був укладений з ОСОБА_4, а спадкоємець - ОСОБА_3, не отримував свідоцтва про право на спадщину, дозвіл на оформлення права приватної власності відповідно до рішення виконавчого комітету від 21 квітня 1987 року №179/2 було видано на ім'я ОСОБА_4, хоча всі права забудовника перейшли до спадкоємця, ОСОБА_3.
Крім того, доказом належності ОСОБА_4 будинку АДРЕСА_1 є: технічний паспорт від 13 вересня 2013 року (а.с. 23-25).
Відповідно до абз. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, крім того, право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно Наказу Міністерства юстиції України №914/5 від 26.05.2009 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів», рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.
На підставі викладеного, керуючись: ст. 41 Конституції України, ст.ст. 529, 548, 549 ЦК Української РСР, ст.ст. 16, 328, 1217, 1218, 1223, 1258, 1262, 1297, 1298 ЦК України, ППВС України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року N7, ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 130, 169, 174, 209, 213, 214, 215, 223 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Чугуївська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою м. Чугуєва, Харківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею приміщень 60,6 кв.м, та складається з приміщень: коридору (1-1), кухні (1-2), кімнати (1-3), кімнати (1-4), веранди (1-6), тамбуру (І), та господарських будівель та споруд: прибудови (А1), тамбура (а), погреба (В), вбиральні (Г), воріт (№1), хвіртки (№2), в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя -