29 жовтня 2013 року Справа № 915/1620/13
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Атаманюк В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецька область, 84601
адреса для листування: База ТзОВ "Баядера Логістик" вул. Космонавтів, 89, м. Миколаїв, 54028
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості за договором поставки № 2104 від 18.04.2012 року у сумі 6 732,00 грн. - основного боргу, 471, 24 грн. - штрафу, 752, 50 грн. - 20% річних
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_3, довіреність б/н від 31.07.2013 року, посвідчення адвоката України, видане на підставі рішення Миколаївської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 06.03.2012 року, свідоцтво НОМЕР_2;
від відповідача представник не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми основного боргу у розмірі 6 732, 00 грн., 471, 24 грн. - штрафу, 752, 50 грн. - 20% річних.
Ухвалою господарського суду від 13.09.2013 року порушено провадження у справі, розгляд призначено на 01.10.2013 року.
Ухвалою господарського суду від 01.10.2013 року відкладено розгляд справи у зв'язку з неявкою представників сторін на 29.10.2013 року.
Представник позивача в судовому засіданні 29.10.13 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. В обгрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив наступне.
В обґрунтування заявлених у позовній заяві вимог позивач зазначив, що згідно договору поставки № 2104 від 18.04.2012 року позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» було поставлено відповідачу Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 лікеро-алкогольні вироби на загальну суму 6 732, 00 грн. за видатковою накладною № 4575/4557 від 26.01.2013 року.
Згідно п. 6.1 Договору відповідач мав оплатити товар протягом 14 календарних днів з дня отримання товару.
Відповідач за отриманий товар не розрахувався.
На день звернення до суду із позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 6 732, 00 грн.
Із посиланням на приписи ст. 525, 526, 692 ЦК України, ст. 193, 216, 230 ГК України та умови договору позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 2104 від 18.04.2012 року у сумі 6 732,00 грн. - основного боргу, 471, 24 грн. - штрафу, 752, 50 грн. - 20% річних. Позивач також просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на послуги адвоката в сумі 1 500, 00 грн.
Відповідач не скористався наданим йому ст. 22 ГПК України правом та повноважного представника в судові засідання 01.10.2013 року та 29.10.2013 року не направляв.
Ухвали господарського суду Миколаївської області від 13.09.2013 року про порушення провадження у справі та від 01.10.13 року направлені на адресу відповідача, вказану позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1. Така ж адреса вказана у Свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (арк. справи 14). Вказані ухвали повернуті поштовою установою до суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання" (арк. справи 30-33, 35-37).
При цьому, судом враховано наступне.
Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 року № 01-8/1228 з останніми змінами від 08.04.2008 року до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 з останніми змінами від 29.05.2013 року, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому судом також враховано, що відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 з останніми змінами від 29.05.2013 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
18.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (далі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - покупець) було укладено договір поставки № 2104 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця алкогольні напої, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити товар в порядку визначеному умовами даного договору (п. 1.1 Договору).
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 5.1 Договору ціна на товар визначена у Прайс-листі постачальника, який діє на момент здійснення покупцем замовлення. Ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар (п. 5.2. Договору).
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.п. 3 п. 3.4 Договору підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю.
В пункті 6.1 Договору сторони узгодили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.
Відповідно до п. 6.2 Договору датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника.
Судом встановлено наступне.
На виконання умов договору за видатковою накладною № 4575/4557 від 26.01.2013 року позивач поставив відповідачу лікеро-алкогольні вироби на загальну суму 6 732, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами договору, яка наявна в матеріалах справи (арк. справи 12).
Від відповідача вищевказана видаткова накладна підписана ОСОБА_5 на підставі повідомлення, згідно якого відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 надала перелік матеріально-відповідальних осіб та зразки їх підписів, які уповноважені на отримання товару за договором поставки № 2104 від 18.04.12 року. Копія повідомлення наявна у матеріалах справи (арк. справи 11).
Підставою поставки товару у видатковій накладній зазначено договір поставки № 2104 від 18.04.12 року.
Останній день строку виконання зобов'язання 11.02.2013 року (відповідно до умов п. 6.1 договору). Відповідачем не спростовано факту наявності вказаної заборгованості, як і не подано суду доказів оплати боргу. Отже, обґрунтованими та підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 6 732, 00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 471, 24 грн., то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.1 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі сім відсотків від суми боргу.
Позивачем заявлено до стягнення штраф в розмірі 471, 24 грн. (7 % від суми боргу), оскільки відповідачем порушено виконання зобов'язання, зокрема, порушено строк оплати вартості товару більше, ніж на 30 днів (останній день виконання зобов'язання, як встановлено вище - 11.02.2013 року). Розрахунок позивача міститься у матеріалах справи (арк. справи 9). Судом перевірено та встановлено, що розрахунок штрафу в сумі 471, 24 грн. здійснено позивачем арифметично правильно та з урахуванням умов договору та положень норм чинного законодавства. Отже, вимога про стягнення штрафу в сумі 471, 24 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача двадцяти процентів річних в сумі 752, 50 грн., то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 9.2 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Позивачем нараховано відповідачу 752, 50 грн. - 20 процентів річних від суми заборгованості за період з 11.02.2013 року по 02.09.2013 року. Cуд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем п. 9.2 Договору та нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 752, 50 грн. Розрахунок суми двадцяти відсотків річних є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок двадцяти відсотків річних наявний в матеріалах справи (арк. справи 9). Отже, 20 % річних в сумі 752, 50 грн. правомірно нараховані позивачем та підлягають стягненню.
Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 з останніми змінами та доповненнями від 29.05.2013 року витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Отже, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені саме адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 33 Правил адвокатської етики.
При цьому, судом враховано наступне.
ОСОБА_3 здійснює адвокатську діяльність, що підтверджується поданим до матеріалів справи Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 (арк. справи 20).
01.09.2013 року між адвокатом ОСОБА_3 (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (далі - замовник) було укладено договір про надання адвокатських послуг (арк. справи 19).
Відповідно до умов вказаного договору замовник доручає та сплачує, а виконавець приймає на себе обов'язок надати замовнику юридичну допомогу з захисту прав та законних інтересів замовника на умовах абонентського обслуговування (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2 Договору до обсягу послуг по даному договору входить підготовка, подача та участь у судовому процесі щодо боржника ФОП ОСОБА_4 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) по стягненню заборгованості у розмірі 6 732, 00 грн., штрафу, пені, відсотків та ін. по договору поставки № 2104 від 18.04.2012 року, а також подача судового наказу на виконання до державної виконавчої служби.
Відповідно до п. 3.1 Договору за виконання послуг, вказаних у договорі, замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 1 500, 00 грн. авансовим платежем у день підписання договору. Розмір оплати не може бути збільшено або зменшено без додаткової письмової угоди до договору, підписаної сторонами.
Факт оплати позивачем ТзОВ «Баядера Логістик» коштів за послуги адвоката підтверджується наявним у матеріалах справи видатковим касовим ордером від 01.09.2013 року на суму 1 500, 00 грн., де в графі призначення платежу вказано «за послуги адвоката за договором від 01.09.2013 року», а в графі одержувач - «ОСОБА_3» (арк. справи 21).
Подана до суду позовна заява підписана адвокатом ОСОБА_3 Вимоги суду щодо необхідності подання доказів, викладені в ухвалах та протоколах судових засідань, виконувались вчасно. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача суми витрат за послуги адвоката, оскільки матеріалами справи підтверджується як факт надання адвокатських послуг, так і факт проведення позивачем оплати за надані адвокатські послуги. Отже, вимоги позивача ТзОВ «Баядера Логістик» про стягнення коштів за послуги адвоката, які в розумінні ст. 44 ГПК України є судовими витратами, є обґрунтованими та підставними.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, витрати за послуги адвоката в сумі 1 500, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
При цьому судом враховано наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За приписами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2013 року становить 1 147 грн.
За таких обставин в спірному випадку судовий збір з позовної заяви має становити 1 720, 50 грн. Як вбачається з доданих до позовної заяви матеріалів позивачем сплачено згідно платіжного доручення № ВNК 658 від 06.08.2013 року 1 721, 00 грн. - судового збору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу з Державного бюджету України суми судового збору в розмірі 0, 50 грн. у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, про що слід видати ухвалу після набрання рішенням законної сили.
Судовий збір в розмірі 1 720, 50 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 11, 15, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 629, 692, 712 ЦК України, ст. 193, 230 ГК України, Законом України "Про судовий збір", ст. 33, 44, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором поставки № 2104 від 18.04.2012 року у сумі 6 732,00 грн. - основного боргу, 471, 24 грн. - штрафу, 752, 50 грн. - 20% річних.
Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1, (ін. пн. НОМЕР_1) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецької області, 84601, адреса для листування: База ТзОВ "Баядера Логістик" вул. Космонавтів, 89, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 35871504):
- 6 732, 00 грн. (шість тисяч сімсот тридцять дві грн. 00 коп.) - основного боргу за договором поставки № 2104 від 18.04.2012 року;
- 471, 24 грн. (чотириста сімдесят одна грн. 24 коп.) - штрафу за договором поставки № 2104 від 18.04.2012 року;
- 752, 50 грн. (сімсот п'ятдесят дві грн. 50 коп.) - 20% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 11.02.13 року по 02.09.13 року за договором поставки № 2104 від 18.04.2012 року;
- 1 500, 00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.) - витрат на послуги адвоката;
- 1 720, 50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Повернути позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецької області, 84601, адреса для листування: База ТзОВ "Баядера Логістик" вул. Космонавтів, 89, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 35871504) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 0, 50 грн. (0 грн. 50 коп.), сплачений згідно платіжного доручення № ВNК 658 від 06.08.2013 року, у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, про що видати ухвалу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 04.11.2013 року.
Суддя Е. М. Олейняш