Справа № 0424/1429/2012
21 жовтня 2013 р.
Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі
головуючого: судді Янжули О.С.
при секретарі: Гащук І.І.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Марганець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Марганецького міського суду з позовом публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він був прийнятий на роботу до ПАТ «Марганецький гірничо - збагачувальний комбінат» з 27.08.1996 року електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання 4 розряду згідно розпорядження № 1151 від 30.08.1996 року. Після цього був переведений помічником машиніста екскаватора (25.03.1998 р.), електромонтером 4 розряду (15.10.1998 р.),10.06.2002 року був переведений на шахту № 2 ПАТ «МГЗК» підземним електрослюсарем черговим і по ремонту обладнання 3 розряду. У 2003 році з ним трапився нещасний випадок пов'язаний з виробництвом і згідно до висновку МСЕК від 24.06.2009 року йому було встановлено третю групу інвалідності, втрата професійної працездатності 60 % та рекомендована праця на поверхні. 08.10.2010 року висновком МСЕК інвалідності, 60% втрати професійної працездатності до 01.08.2012 року та рекомендована праця електрослюсаря на поверхні по ремонту без струмового обладнання.
Ці обставини підтверджуються трудовою книжкою (копія) та довідками МСЕК від 24.06.2009 року та 08.10.2010 року.
З 22.03.2004 року він був звільнений з роботи згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі: за станом здоров'я, однак за рішенням суду від 08.07.2004 року був поновлений на роботі.
Не зважаючи на плин часу, власник (відповідач) не провів працевлаштування відповідно до висновків МСЕК від 24.06.2009 року та 08.10.2010 року не провів навчання та перекваліфікацію, а наказом № 460/К, від 01.09.2011 року звільнив його з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України. Однак за рішенням суду від 29.03.2012 року його було поновлено на посаді підземного електрослюсаря чергового і по ремонту обладнання 3 розряду. Наказом № 175/К від 30.03.2012 року його було поновлено на посаді підземного електрослюсаря чергового і по ремонту обладнання 3 розряду шахти № 8 з 30.03.2012 року, але до роботи відповідно до цього наказу допущено не було.
Ці обставини підтверджуються рішенням суду від 29.03.2012 року та наказом від 30.03.2012 року № 175/К.
З 10.04.2012 року він третій раз був звільнений з роботи згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я відповідно до наказу № 191/к від 10 квітня 2012 року.
Наказ про звільнення № 191/к від 10.04.2012 року, як і саме звільнення з роботи вважає незаконними та такими, що порушують його конституційні права на працю, трудові права передбачені КЗпП України у вигляді соціальних гарантій та охорони праці, закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та ст. 27 Конвенції про права інвалідів від 13.12.2006 року.
Як вбачається з наказом про звільнення №191/К від 10.04.2012 року рішення про звільнення з роботи приймав не власник, а «комісія по перепрацевлаштуванню» (наказ № 175/К від 30.03.2012 р.). відповідно до протоколу № 4 від 10.04.2012 р. засідання комісії пункту 6: «В зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не можуть бути запропоновані вакантні посади згідно переліку вакантних робочих місць на ПАТ «Марганецький ГЗК» станом на 10.04.2012 року і такі роботи йому протипоказані за станом здоров'я згідно рекомендаціям МСЕК, комісія прийшла до висновку звільнити ОСОБА_1 по п.2 ст. 40 КЗпП України».
Іншим рішенням комісії бути не могло, оскільки в її склад входили саме ті особи, що допустили кричущу бездіяльність по його працевлаштуванню та надано право прийому, переводу та звільнення з роботи.
Вважає, також, що направлення на первинний медогляд та використання результатів огляду є незаконним, оскільки працевлаштування (переміщення, перевод на іншу роботу) мало здійснюватись відповідно та виключно до висновків МСЕК та трудової реабілітації інваліда. Медичний висновок від 09.04.2012 року зроблено помилково, без об'єктивного розгляду всіх чинників і погодження із МСЕК. При наявності протиріч і сумнівів лікувальний заклад мав провести детальне обстеження в умовах стаціонару та закладах охорони здоров'я МСЕК.
Крім того, відповідно до наказу про звільнення № 191/к від 10.04.12 р. власник не врахував, що він ще, в 1994 році закінчив Марганецький гірничий технікум, має диплом спеціаліста середньої керівної ланки, досвід роботи, а тому міг би бути переведений за певних умов на посаду начальника служби шляху цеху ЖДЦ.
Він бажав і міг би продовжити також навчання, обов'язок щодо якого покладено на власника, для подальшої роботи на підприємстві відповідно до висновків МСЕК.
Запрошення та участь в роботі комісії з працевлаштування, ознайомлення з переліком вакантних посад не є пропозицією власника працевлаштування оскільки як вбачається з наказу про звільнення власник не допустив його до роботи та не запропонував іншу роботу відповідно до вимог ч.2 ст.40 КЗпП.
Виходячи із викладених обставин, часу що минув з дня нещасного випадку на виробництві (2003 р.), встановлення групи інвалідності (2009 р.), невжиття за цей час заходів щодо виконання вимог ст.9 Закону про охорону праці щодо перекваліфікації, навчання та працевлаштування, вважає наказ про звільнення та саме звільнення з роботи упередженим та дискримінаційним за ознакою інвалідності.
Незважаючи на те, що в судовому засіданні апеляційної інстанції він виявив згоду працювати на посаді електрослюсаря чергового і по ремонту обладнання у цеху ШХОВС, про що власноруч написав заяву про перевод на вказану посаду, власник його до роботи взагалі не допустив.
Згідно до вимог ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. з подальшими змінами, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбаченні чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
Відповідно до ст.27 Конвенції про права інвалідів від 13.12.2006 року, дата ратифікації Україною 16.12.2009 року і дата набрання чинності для України, яка регулює працю та зайнятість інвалідів, - ч. 1 - держави-учасниці визнають право інвалідів на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для інвалідів. Держави учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі у законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке : а) заборону дискримінації за ознаками інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних та здорових умов праці; б) надання інвалідам можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безприривного навчання; в) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування інвалідів та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні збереженні та відновленні роботи; г) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємства, розвитку кооперативів і організацію власної справи; д) наймання інвалідів у державному секторі; е) стимулювання наймання інвалідів у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи; ж) забезпечення інвалідам розумного пристосування робочого місця; і) заохочення набуття інвалідам досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці; ї) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для інвалідів; ч.2 держави - учасниці забезпечують, щоб інваліди не утримувались в рабстві чи в підневільному становищі й були захищенні нарівні з іншими від примусової чи обов'язкової праці.
Просить суд визнати наказ № 191/К від 10 квітня 2012 року ПАТ «МГЗК» про звільнення ОСОБА_1 по ч.2 ст. 40 КЗпП України незаконним та скасувати, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобов'язати ПАТ «МГЗК» провести навчання, перекваліфікацію та працевлаштування відповідно до висновків МСЕК та рекомендацій трудової реабілітації.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнала просила в задоволенні позову відмовити.
Суд вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного:
Наказом ПАТ «Марганецький ГЗК» від 30.03.2012 року № 175/к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1, підземного електрослюсаря чергового та по ремонту обладнання шахти № 8/2 відповідно до рішення суду від 29.03.2012 року позивача було поновлено на роботі на ПАТ «Марганецький ГЗК» на посаді підземного електрослюсаря чергового та по ремонту обладнання шахти №8 з 30.03.2012 року.
Згідно висновку МСЕК (виписка із акту огляду МСЕК від 24.06.2009 року) ОСОБА_1 з 24.06.2009 року встановлена III група інвалідності і позивач може виконувати роботу слюсаря на поверхні. Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 14.07.2010 року ОСОБА_1 з 01.07.2010 року до 01.08.2012 року встановлена III група інвалідності та надано висновок про умови та характер праці: електрослюсар на поверхні з ремонту знеструмленого обладнання. Таким чином, згідно вказаних висновків МСЕК, Позивач не може працювати підземним електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання та потребує переведення на легшу роботу відповідно до рекомендацій МСЕК.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КЗпП України, працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Враховуючи вказані вище рекомендації МСЕК, ПАТ «Марганецький ГЗК» з метою здійснення переведення ОСОБА_1 на легшу роботу, що відповідає медичним висновкам, було запропоновано позивачу перелік вакантних посад на підприємстві станом на дату поновлення позивача на роботі (30.03.2012 року).
Серед наданого переліку вакантних посад ОСОБА_1 обрав для переведення посаду електрослюсаря чергового і по ремонту обладнання цеху ШГЗВЗ, про що свідчить його підпис на копії переліку вакантних посад та заява про переведення від 30.03.2012 року.
На виконання вимог ст. 168 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону праці» № 2694-ХІІ від 14.10.1992 року, з наступними змінами та доповненнями, абз. 2 п. 2.4. Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21.05. 2007 р. N 246, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07. 2007 р. за № 846/14113, роботодавець направив ОСОБА_1 на первинний медичний огляд з метою встановлення його придатності для роботи за обраною посадою.
Згідно медичної довідки КЗ «Марганецька центральна міська лікарня», виданої ОСОБА_1 09.04.2012 року, позивач не придатний до роботи за посадою електрослюсар черговий та по ремонту обладнання.
Враховуючи наявність вказаного вище медичного висновку, ОСОБА_1 не було переведено на обрану ним посаду електрослюсаря чергового і по ремонту обладнання цеху ШГЗВЗ і йому було запропоновано новий перелік вакантних посад станом на 10.04.2012 року, з якими він ознайомився 10.04.2012 року.
У зв'язку з тим, що станом на 10.04.2012 року жодна з наявних на ПАТ «Марганецький ГЗК» вакантних посад не відповідає ОСОБА_1 за станом здоров'я та кваліфікацією, ПАТ «Марганецький ГЗК» було видано наказ № 191/к від 10.04.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до вимог вказаного пункту ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я яке перешкоджає продовженню даної роботи.
Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначає, що звільнення з підстави, зазначеної у п.2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Оскільки переведення ОСОБА_1 на легшу роботу відповідно до медичного висновку неможливе, суд вважає, що були наявні підстави для звільнення позивача на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
17 квітня 2013 року була надана згода виборного органу первинної профспілкової організації, на розірвання трудового договору з ОСОБА_1, що підтверджується випискою з протоколу № 38 засідання виборного органу первинної профспілкової організації ПАТ «Марганецький ГЗК».
Таким чином, при звільненні ОСОБА_1 10.04.2012 року на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України ПАТ «Марганецький ГЗК» було додержало усіх приписів чинного трудового законодавства України, а тому вимоги позивача про поновлення на роботі не підлягають задоволенню.
Крім того, підставою поновлення ОСОБА_1 на роботі було саме рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.03.2012 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 22.08.2012 року скасовано, а рішення Марганецького міського суду від 17.01.2012 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в поновленні на роботі залишено в силі. Таким чином поновлення ОСОБА_1 на роботі 30.03.2012 року було безпідставним.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Судові витрати, згідно ст.. 88 ЦПК України, підлягають віднесенню за рахунок держави.
Керуючись ст. 40 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 73, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Судовий збір віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О. С. Янжула