"31" жовтня 2013 р.Справа № 916/2609/13
За позовом: Державного підприємства дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення
До відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства „Едельвейс"
про визнання недійсним договору та стягнення 1599390грн.
Суддя Демешин О. А.
Представники:
від позивача: Глазов О.О. - за довіреністю
від відповідача: Пархоменко В.В. - за довіреністю.
Суть спору: Державне підприємство дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (далі - Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом та доповненням до позову до Приватного сільськогосподарського підприємства „Едельвейс" (далі - Відповідач) про визнання недійсним, укладеного між цими сторонами, Договору № 1 підряду на вирощування продукції рослинництва від 04.01.2013р.(далі - Договір) та стягнення 1599390грн. боргу.
Справа розглядається господарським судом Одеської області на підставі ст. 16 ГПК України та пункту 1.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», яким передбачено, якщо спір щодо визнання недійсним договору виник із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, то з урахуванням вимог частини дев'ятої статті 16 ГПК справа підлягає розгляду господарським судом за місцезнаходженням об'єкта земельних відносин або основної його частини, за винятком справ, передбачених частиною п'ятою статті 16 цього Кодексу.
Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі, хоча в судовому засіданні 31.10.2013р. визнав наявність у справі доказів, які свідчать про оплату відповідачем боргу на загальну суму 465074,94грн.
Відповідач з позовом не згоден, з підстав, викладених у відзиві.
У судовому засіданні оголошувались перерви до 29.10.2013р. о 15.20 та до 31.10.2013р. о 09.40.
04.01.2013р. між Державним підприємством дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення та Приватними сільськогосподарським підприємством „Едельвейс" було укладено договір № 1 підряду на вирощування продукції рослинництва.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.01.2013р. порушено провадження у справі № 916/61/13-г про визнання Державного підприємства дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення - банкрутом.
Ухвалою від 03.04.2013р. по вказаній справі було введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна - арбітражного керуючого Панова Андрія Борисовича, в ухвалою від 18.09.2013р. - введено процедуру санації боржника та керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Панова Андрія Борисовича.
Частиною 5 статті 17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керуючому санацією наданео право додавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.
Як вбачається з позовних вимог Державного підприємства дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, позивач вважає, що вищевказаний Договір №1 від 04.01.2013р. підряду на вирощування продукції рослинництва є удаваним правочином, оскільки його було вчинено для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме - договору оренди землі.
Посилаючись на необхідність застосування законодавства щодо правочину, який сторони насправді вчинили, позивач просить визнати Договір недійсним, приймаючи до уваги невідповідність його вимогам чинного законодавства, якими регулюються питання оренди землі.
Крім того, позивач стверджує, що платежі, передбачені спірним договором, які відповідач мав сплачувати позивачу - фактично є оплатою за оренду земельних ділянок і за період з лютого по липень 2013р. у Приватного сільськогосподарського підприємства „Едельвейс" виникла непогашена заборгованість з цих платежів в розмірі 1599390грн. Зазначену заборгованість позивач просить стягнути з відповідача.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором підряду і містить в собі всі істотні умови, необхідні для таких договорів. Тому, твердження позивача про те, що вказаний договір є прихованим договором оренди і при вирішенні спору необхідно керуватись вимогами чинного законодавства, якими регулюються питання оренди землі - відповідач вважає безпідставними.
Крім того, відповідач заперечує проти позовних вимог про стягнення з нього боргу в розмірі 1599390грн., посилаючись на неможливість виконання ним договору через те, що з боку позивача не було виконано зобов'язань з надання рахунку для сплати коштів, а також - на перешкоджання з боку позивача у збиранні врожаю і відмову від переговорів з вирішення спору у добровільному порядку.
До відзиву на позов відповідачем додано Довідку про рух коштів за спірним договором, підписану директором ПСП „Едельвейс" Суровим Л.І., з якої вбачається наявність сплаченого боргу відповідача перед позивачем на суму 773565,18грн.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи х наступного:
Статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як зазначено у пункті 25 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Аналогічну правову позицію визначено і пунктом. 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Відповідно до пункту 1.1. спірного Договору Підрядник (Відповідач по справі) зобов'язався на свій ризик в оптимальні періоди, згідно технологічних карт, з високою якістю, за рахунок власних коштів та матеріальних ресурсів виконати роботи по вирощуванню продукції рослинництва на площі 2457,9га, а Замовник (Позивач по справі) зобов'язався прийняти ці роботи по акту передачі та оплатити їх шляхом постачання відповідачу виробленої продукції рослинництва.
Пунктом 3.2. договору Державне підприємство дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення зобов'язалось на протязі трьох днів з дня підписання Договору надати відповідачу земельну ділянку, вказану в пункті 1.1.
По Акту передачі земель згідно Договору № 1 від 04.01.2013р. для вирощування продукції рослинництва (Додаток №1) позивач передав, а відповідач прийняв, передбачені пунктом 3.2. договору, землі загальною площею 2457,9га.
Серед іншого, відповідач зобов'язався дотримуватись правил землекористування (пункт 2.3. Договору)
Відповідно до пунктів 3.5., 4.1. Договору позивач зобов'язався оплатити відповідачу виконані роботи по вирощуванню продукції рослинництва після одержання акту передачі вирощеної продукції шляхом постачання Приватному сільськогосподарському підприємству „Едельвейс" вирощеної по Договору продукції.
Як зазначено у пункті 4.2. Договору, сторони дійшли згоди що оплата за виконані роботи по вирощуванню продукції рослинництва здійснюється замовником шляхом постачання підряднику вирощеної ним продукції по собівартості за умови, що підрядник перерахує замовнику частину прибутку з розрахунку 750 грн. за кожний гектар землі, яка виділена для вирощування ярих культур(1718,4га) та по 420грн. за кожний гектар землі, яка виділена для вирощування озимих культур (739,5га) за умови, що підрядник в минулому році сплатив по 330грн. за кожний гектар посіву озимих.
Пунктом 4.3. Договору було встановлено, що Підрядник (Відповідач) зобов'язується перерахувати Замовнику (Позивачу) частину прибутку в сумі грн.. згідно погодженого графіку (Додаток №2). Перерахована сума прибутку не повертається Підряднику ні за яких умов.
Згідно вказаного графіку за період з лютого по липень 2013р. відповідач був зобов'язаний перерахувати позивачу 1599390 гривень.
Суд вважає, що вищевикладені умови спірного договору № 1 підряду на вирощування продукції рослинництва від 04.01.2013р. свідчать, що його було укладено між сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили - договору оренди землі.
Зокрема, до такого висновку суд приходить з огляду на те, що:
- договором передбачено передачу позивачем відповідачу 2457,9га. земель,
які належать на праві постійного користування у позивача;
- відбулася фактична передача в користування позивачем відповідачу
вказаної земельної ділянки;
- відповідач прийняв на себе зобов'язання використовувати цю земельну
ділянку, дотримуючись правил землекористування;
- відповідач зобов'язався по договору перераховувати позивачу частину
прибутку з розрахунку 750 грн. за кожний гектар землі, яка виділена для
вирощування ярих культур та по 420грн. за кожний гектар землі, яка виділена
для вирощування озимих культур, хоча одержання прибутку за результатами
господарської діяльності суб'єктом господарювання - не є гарантованим;
- договором встановлено графік платежів (додаток №2 до договору) і
здійснення цих платежів мало відбуватися незалежно від кількості та якості
ніби-то поставленої позивачем відповідачу продукції рослинництва по її
собівартості чи взагалі за відсутності у позивача продукції, яку він мав
поставити відповідачу в якості оплати за виконані роботи;
- договір має і ознаки, характерні для договорів купівлі-продажу (в частині
постачання продукції позивачем відповідачу за встановлену плату), однак в
ньому передбачено неможливість повернення Підряднику (відповідачу)
„перерахованої суми прибутку", хоча чинним законодавством встановлено
можливість повернення продавцем грошових коштів в разі продажу неякісної
продукції.
- договором фактично встановлено розмір орендної плати (750 грн. за гектар
та 420грн. за гектар), а вказівки що ці розмірі платежів є сплатою „частини
прибутку" суд вважає, приховуванням дійсних умов правочину.
Таким чином, приймаючи до уваги зміст спірного договору та фактичні правовідносини, що виникли між сторонами, суд вважає, що спірний Договір та зазначені правовідносини містять ознаки, які притаманні відносинам, щодо оренди землі. Тому при вирішенні спору щодо недійсності договору № 1 підряду на вирощування продукції рослинництва від 04.01.2013р. необхідно застосовувати норми чинного законодавства , що регулюють правовідносини щодо оренди землі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
За приписами ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: - об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); - строк дії договору оренди; - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; - умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; - умови збереження стану об'єкта оренди; - умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; - умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; -існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; - визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; -відповідальність сторін; - умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Як вбачається з Договору № 1 підряду на вирощування продукції рослинництва від 04.01.2013р. - він взагалі не містить істотних умови, які визначають дійсність договору оренди землі.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі», а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі», є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Крім того, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відсутність державної реєстрації спірного договору є ще однією підставою для взнання його недійсним, оскільки відповідно до частини 5 статті 6 Закону України „Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Ще однією підставою для визнання спірного договору недійсним є те, що директор Державного підприємства дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення Лопатюк М.В. - не мав повноважень на передачу земельної ділянки в оренду, виходячи з наступного:
Відповідно до пункту 6.6. Статуту ДПДГ „Новоселівське" діяльність директора господарська обмежена положеннями цього Статуту.
Пунктом 4.8. вказаного Статуту встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, які знаходяться у постійному користуванні Господарства, не допускається.
Таким чином, директор господарства Лопатюк М.В. відповідно до положень Статуту - не мав повноважень на укладення з відповідачем спірного договору.
Згідно із абзацом 1 частини 3 статті 92 ЦК України - орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як зазначено в п. 3.3. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» - припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
В преамбулі спірного Договору № 1 від 04.01.2013р. зазначено, що даний договір складено між ДП „Дослідним господарством „Новоселівське" в особі директора Лопатюка М.В., діючого на підставі Статуту.
Таким чином, відповідача слід визнати обізнаним з тим, що до повноважень директора ДП ДГ „Новоселівське" не входило право надання земельних ділянок в оренду.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги в частині визнання удаваним та недійсним, укладеного між сторонами, Договір № 1 підряду на вирощування продукції рослинництва від 04.01.2013р. - обґрунтованими та такими, що підляґають задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 207 ГК України - виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Як зазначено в пункті 2.7. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».- частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути все одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.
З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги, що фактично між сторонами був укладений договір оренди землі і користування землею з боку відповідача неможливо повернути - спірний договір слід визнати недійсним на майбутнє з припиненням зобов'язань по ньому лише на майбутнє, тобто - з моменту набрання рішенням по цій справі законної сили..
Судом не приймаються до уваги посилання відповідача у відзиві на позов про те, що спірний договір є договором підряду і має всі істотні умови для договорів такого типу, оскільки умови і порядок передачі в користування земельних ділянкою (що мало місце в даному випадку) регулюються спеціальними нормами законодавства, а перелічені вище ознаки свідчать, що укладений між сторонами договір є саме договором оренди, а не договором підряду.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 1599390грн. боргу, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Як було зазначено вище, платежі по спірному договору, які був зобов'язаний сплачувати відповідач позивачу, фактично були прихованою орендною платою за користування земельною ділянкою. В період з лютого по липень 2013р. розмір цих платежів, відповідно до графіку надходження коштів від ПСП „Едельвейс" в ДП „ДГ „Новоселівське" на 2013рік (Додаток 2 до договору) становив 1559390грн.
Приймаючи до уваги, що зобов'язання відповідача по спірному договору, відповідно до ч.3 ст.207 ГК України, припиняється лише на майбутнє, оскільки визнання цього договору недійсним можливе тільки на майбутнє - то заборгованість з фактичної орендної плати за землю підлягає до стягнення, з урахуванням її часткового погашення відповідачем.
В судовому засіданні 31.10.2013р. представник позивача погодився з наявністю доказів того, що ПСП „Едельвейс" сплатило по договору шляхом внесення до каси позивача готівки, шляхом здійснення платежів третім особам по заявкам ДП ДГ „Новоселівське" та шляхом виконання робіт в рахунок розрахунків з позивачем по спірному договору - на загальну суму 465074,04грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, також, вважає, що розмір погашеної заборгованості відповідача становить 465074,04грн.
Так, до матеріалів справи додані документі, які свідчать, що за листами ДП ДГ „Новоселівське" в рахунок оплати фактичної оренди землі по спірному договору, відповідач проводив платежі до держбюджету, до Пенсійного фонду, за електроенергію тощо.
З посиланням на договір № 1 від 04.01.2013р. відповідач сплатив позивачу 10000грн. готівкою до каси, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру №1ё39 від 08.06.2013р.
Позивач вважає безпідставними три платежі, які відповідач зарахував в якості оплати по спірному договору.
Суд згоден з цією позицією позивача і, також, вважає, що три платежі були безпідставно включені відповідачем до суми розрахунків по Договору № 1 від 04.01.2013р., оскільки:
- в копії квитанції №57 до прибуткового касового ордеру №57 від 07.03.2013р. про внесення відповідачем до каси позивача 26260грн., зазначено що цей платіж здійснено по договору №1 від 26.03.2012р. (тобто - по іншому договору);
- до матеріалів справи не надано доказів погодження сторін про зарахування, виконаних відповідачем посівних робіт на суму 4650грн., в рахунок оплати спірного договору;
- до матеріалів справи не надано доказів погодження сторін про зарахування
вартості поставленого відповідачем позивачу по видатковій накладній № 14
від 18.07.2013р. товару на суму 277581,14грн., оскільки в самій накладній відсутнє посилання на те, що поставка здійснювалась в рахунок оплати по спірному договору. Доданий же відповідачем до матеріалів справи Рахунок № 14 від 18.07.2013р. із зазначенням в ньому про передачу товару в рахунок договору № 1 від 04.01.2013р. - складений відповідачем одноосібно та не містить волевиявлення позивача на проведення такого розрахунку.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення борг з фактичної орендної плати за землі в сумі 1134315,96грн. (1599390грн. - 465074,04грн. = 1134315,96грн.).
Приймаючи до уваги вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню з покладенням на відповідача судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково
2. Визнати удаваним та недійсним на майбутнє договір № 1 підряду на вирощування продукції рослинництва від 04.01.2013р., укладений між Державним підприємством дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення та Приватними сільськогосподарським підприємством „Едельвейс"
3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства „Едельвейс" (53812, Дніпропетровська область, Апостолівський район, с.Володимирівка, код 32626827) на користь Державного підприємства дослідного господарства „Новоселівське" Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (66360, Одеська область, Косовський район, с.Новоселівка, код 00494611) 1134315 гривень 96коп. боргу та 23833гривні 32коп. судового збору.
4. В решті позову відмовити
Рішення суду набирає законної сили, в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили
Повне рішення складено 05.11.2013р.
Суддя Демешин О.А.