ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 921/859/13-г/10 29.10.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Екологічна компанія «Данко»
До 1) Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною
сировиною в особі Тернопільського обласного управління з питань
поводження з відходами як вторинною сировиною
2) Тернопільського обласного управління з утилізації відходів як вторинною
сировиною Державного підприємства з утилізації відходів як вторинною
сировиною
Про стягнення 16 524,06 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача Дмитрук К.Ф. - наказ № 1-К від 01.07.2010
Від відповідача-1 Щиголь М.В. - по дов. № 38 від 29.03.2013
Від відповідача-2 не з'явився
На розгляд Господарського суду Тернопільської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Екологічна компанія «Данко» до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Тернопільського обласного управління з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та Тернопільського обласного управління з утилізації відходів як вторинною сировиною Державного підприємства з утилізації відходів як вторинною сировиною про стягнення фактично понесені витрати на зберігання та забезпечення схоронності майна (ганчір'я та двох решіток) в розмірі 16 524,06 грн. із застосуванням ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-2 звернувся листом № 39 від 09.07.2010 з пропозицією взяти на тимчасове зберігання 3,9 тони ганчір'я та дві тарні решітки. Пропозиція була прийнята позивачем тимчасово, так як позивачу було обіцяно, що майно буде забране протягом двох місяців. Проте, позивача було обмануто та не забране майно, яке з часом почало псуватись. Позивач неодноразово звертався до відповідачів з вимогою забрати майно, однак до цього часу майно відповідачі не забрали. У зв'язку із зберіганням та схоронністю майна позивачем понесені витрати. Оскільки відповідач-2 обманув позивача та не забрав майно, позивач просить стягнути витрати в сумі 16 524,06 грн. із застосуванням ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського Тернопільської області від 23.08.2013 порушено провадження у справі № 921/859/13-г/10 та призначено до розгляду.
Ухвалою Господарського Тернопільської області від 17.09.2013 матеріали справи № 921/859/13-г/10 направлено за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи № 921/859/13-г/10 були отримані Господарським судом міста Києва 27.09.2013 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на розгляд судді Сіваковій В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 921/859/13-г/10 від 30.09.2013 розгляд справи було призначено на 15.10.2013.
Відповідач-1 у поданому 14.10.2013 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував укладення між сторонами договору зберігання у письмовій формі та факт передачі речей на відповідальне зберігання.
Позивач в судовому засіданні 15.10.2013 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач-1 в судовому засіданні 15.10.2013 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 15.10.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 29.10.2013.
Позивачем 29.10.2013 до відділу діловодства суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути 7 762,64 грн. відшкодування витрат на зберігання та 7 762,64 грн. збитків у відповідності до ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України.
Судом відмовлено в прийнятті до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки
Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.
Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог по суті є заявою про зміну предмету позову, яка як вбачається з матеріалів справи подана позивачем після початку розгляду справи по суті.
Відповідач-2 в судове засідання 29.10.2013 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвал від 30.09.2013 та ухвали від 15.10.2013 не виконав.
Відповідач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 15.10.2013 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Тернопіль, вул. Збаражська, 16а.
Відповідач ухвалу суду від 15.10.2013 отримав 18.10.2013, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
В судовому засіданні 29.10.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача-1, Господарський суд міста Києва
09.07.2010 між Тернопільським управлінням з утилізації відходів як вторинної сировини та Товариством з обмеженою відповідальністю Екологічна компанія «Данко» було складено акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей та індивідуально визначеного рухомого майна, відповідно до якого Тернопільське управління з утилізації відходів як вторинної сировини передало, а позивач прийняв на тимчасове безоплатне зберігання терміном на два місці з дня підписання акту і отримання товарно-матеріальних цінностей та індивідуально визначеного майна, а саме: дві решітки для архіву та 3 908 кг ганчір'я.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з п. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Стаття 640 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Стаття 936 Цивільного кодексу України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Пункт 1 статті 937 Цивільного кодексу України визначає, що договір зберігання укладається у письмовій формі. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Враховуючи вищезазначені норми суд приходить до висновку, що склавши та підписавши акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей та індивідуально визначеного рухомого майна від 09.07.2010 сторони тим самим дотримались вимоги щодо письмової форми договору зберігання майна.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Пунктом 1 статті 946 Цивільного кодексу України визначено, що плата за зберігання та строки їх внесення встановлюються договором зберігання.
Договір зберігання майна від 09.07.2010 є безоплатним. Договором визначено строк зберігання майна - два місяці з дня його підсипання, тобто до 09.09.2010.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з п. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Отже, в п. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України законодавець визначає майнові наслідки визнання недійсним правочину.
Позивачем вимогу про визнання укладеного між сторонами договору зберігання майна від 09.07.2010 недійсним не пред'явлено. Також позивачем не подано доказів в підтвердження того, що договір зберігання майна від 09.07.2010 в установленому законодавством порядку визнано недійсним.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Суд вважає, що позовні вимоги з підстав, які заявлено, є необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову по даному предмету спору слід відмовити. Позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав по іншому предмету позову або з інших підстав.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 16 524,06 грн.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Екологічна компанія «Данко» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статі 1 цього Кодексу.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи Положення «Про обласне управління «Тернопільекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною Обласне управління не є юридичною особою та за організаційно-правовою формою відноситься до відокремлених підрозділів.
Крім цього, позивачем позовні вимоги до відповідача-2 не пред'явлено.
Відповідно п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Враховуючи викладене, провадження у справі по відношенню до відповідача-2 - Тернопільського обласного управління з утилізації відходів як вторинною сировиною Державного підприємства з утилізації відходів як вторинною сировиною, на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, підлягає припиненню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, п. 1 ст. 80, ст.ст.82-85 ГПК України,-
1. Провадження у справі по відношенню до відповідача-2 - Тернопільського обласного управління з утилізації відходів як вторинною сировиною Державного підприємства з утилізації відходів як вторинною сировиною припинити.
2. В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 05.11.2013.
СуддяВ.В. Сівакова