Справа № 761/18127/13-ц
Провадження №2/761/6697/2013
23 жовтня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: Волошина В.О.
при секретарі: Бойчук С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів; відшкодування моральної шкоди, -
В липні 2013р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просив суд: зобов'язати відповідача сплатити йому 1610,0 грн. помилково сплаченого державного мита; стягнути з відповідача 1500,0 грн. моральної шкоди за неправомірне затягування вирішення питання, щодо повернення позивачу коштів, що завдало позивачу суттєві душевні страждання та порушило його звичний життєвий уклад.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він діючи від імені та в інтересах ОСОБА_3 на підставі виданої останньою нотаріально посвідченої довіреності звернувся до відповідача з ухвалою апеляційної інстанції про повернення 1610,0 грн. помилково сплаченого державного мита. Враховуючи те, що на думку позивача з боку відповідача має місце бездіяльність, щодо не повернення йому помилково сплаченого державного мита, він вимушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених в позові просив суд позов задовольнити.
Відповідач, про час і місце судового розгляду оповіщався у встановленому законом порядку, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин неявки суд не повідомляв та не просив розглядати справу у відсутність свого представника, заперечення проти позову не подавалися. Оскільки позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст. ст. 169, 224 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
За змістом ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, позивач діючи, як уповноважена особа ОСОБА_3 звертався до відповідача з заявою про повернення судового збору, при цьому листами від 28 січня, 18 березня, 11 червня 2013р. відповідачем було роз'яснено позивачу, як представнику ОСОБА_3 процедуру повернення судового збору у сумі 1610,0 грн. згідно з ухвалою апеляційної інстанції.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач діючи від свого імені зазначав, що відповідачем були порушенні саме його права, при цьому в порушення вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог про зобов'язання вчинити дії, також не міг пояснити, чому відповідач зобов'язаний повернути саме йому помилково сплачену суму у розмірі 1610,0 грн., які за ухвалою апеляційної інстанції повинні бути повернуті ОСОБА_3
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У відповідності з п. 2) ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За змістом ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, даних у п.9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 р. з подальшими змінами та доповненнями, згідно з якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачем необґрунтовано заявлені позовні вимоги, не знайшло свого підтвердження, що дії відповідача були неправомірні і яким-небудь чином порушують права саме позивача.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 228, 232, 294 ЦПК України; ст. 56 Конституції України; ст. ст. 23, 1167, 1173 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 р., з подальшими змінами та доповненнями, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів; відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: