Справа № 201/8455/13-ц
2/201/2482/2013
23 жовтня 2013 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Демидової С.О.
при секретарі Пєронкові М.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_3 про встановлення факту належності майна та звільнення його з під арешту,-
Позивачі звернулися до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на те, що 28 травня 2004 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції було описано та арештовано майно, а саме предмети домашньої обстановки - меблі та техніка. Вказані дії були здійсненні на виконання виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_3. На той час ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованих шлюбних відносинах, проживали в квартирі позивача та всі речі домашньої обстановки - меблі та техніка, які були включені в акт опису й арешту майна були придбані за кошти ОСОБА_1 та її батьків. Оскільки минув значний проміжок часу ніяких підтверджуючих документів про придбання вказаних предметів саме позивачем та її батьками не збереглося тому позивачі просять суд встановити факт придбання предметів обстановки АДРЕСА_1 на які накладено арешт виконавчою службою від 28 травня 2004 року, за кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнати речі їх особистим майном та виключити з акту опису та звільнити з під арешту.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, та просив позов задовольнити, судові витрати стягнути не просив.
Представник відповідача в судове засідання не з*явився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши докази по справі, суд дійшов до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 60 Закону України “Про виконавче провадження”особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Як встановлено в судовому засіданні, АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності /а.с. 10/.
28 травня 2004 року в АДРЕСА_3 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції було описано та арештовано майно, а саме предмети домашньої обстановки - меблі та техніка які належать позивачем .
Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що коли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 одружилися всі меблі та техніка які знаходилась в кв. 44 були придбані позивачами.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: “ 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…”.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, заслухавши та дослідивши пояснення сторін, суд вважає їх належними та достатніми для вирішення справи по суті, та такими, що відповідають вимогам статей 59-60 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_3 про встановлення факту належності майна та звільнення його з під арешту, - задовольнити.
Встановити факт придбання предметів обстановки (меблів та техніки) в квартиру АДРЕСА_4, на які накладено арешт від 28 травня 2004 року, за кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати ці речі їх особистим майном.
Виключити з опису та звільнити з під арешту майно, описане державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції за актом від 28 травня 2004 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення
Суддя С.О. Демидова