10 листопада 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Левченка Є.Ф., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2004 року,
ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.12.2003 р., залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27.05.2004 р., яким позов задоволено.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, невірну оцінку зібраних доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень.
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що за одержану у власність на підставі договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, спірну квартиру відповідач ніяких дій по виконанню прийнятих на себе зобов'язань по наданню утримання ОСОБА_4 не здійснював і не мав такого наміру, оскільки ОСОБА_4 потреби в утриманні не мала.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив с того, що договір довічного утримання було укладено лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки по утриманню ОСОБА_4, яка за своїм матеріальним станом та станом здоров'я не мала потреби в утриманні та сторонній допомозі.
Твердження скаржника про порушення судом вимог ст.ст. 172, 173 ЦПК України 1963 року не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки з протоколу судового засідання видно, що відповідач та його представник ОСОБА_5 приймали участь у судовому засіданні, надали суду свої пояснення, а після оголошення перерви про час і місце розгляду справи 19.12.2003 р. були повідомлені належним чином: під розписку (а.с. 51).
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухваленні з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.
Керуючись ст.ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2004 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду України :
Є.Ф. Левченко
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін