м. Вінниця
28 жовтня 2013 р. Справа № 802/4204/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Альчука Максима Петровича,
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: головного управління Держземагенства у Вінницькій області
про: визнання дій протиправними та вчинення певних дій
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до головного управління Держземагенства у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га на території Іванівської сільської ради Вінницької області (за межами населеного пункту). За цих підстав позивач звернулась до суду з проханням визнати протиправними вказані дії відповідача та зобов'язати його повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.08.2013 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га на території Іванівської сільської ради Вінницької області (за межами населеного пункту).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Окремо зазначив, що позов підтримує в повному обсязі (а.с.17).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Окремо зазначив, що проти позову заперечує з підстав викладених в наданих до суду письмових запереченнях (а.с.19-21).
Частиною 6 ст. 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, в зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що 08.08.2013 року ОСОБА_1 звернулась до головного управління Держземагенства у Вінницькій області із письмовою заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га на території Іванівської сільської ради Вінницької області (за межами населеного пункту) (а.с.7-10).
Листом від 12.09.2013 року за вих. № 03-55/6587 головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Свою відмову відповідач мотивував тим, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка визначена позивачем на графічних матеріалах включається до переліку земельних ділянок, на які надано дозвіл на проведення інвентаризації. Разом із тим, позивачу запропоновано отримати земельну ділянку за рахунок земель комунальної власності або після проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (а.с.11). Вказана відмова одночасно є предметом оскарження в даній справі.
Визначаючись стосовно позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Крім того, ч. 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Так, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.01.2013 року № 40, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2013 року за № 260/22792, внесено зміни до Положення про Головне управління Держземагентства в області, яким передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань зокрема: передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.
Частиною 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Також суд звертає увагу на те, що підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідач відмовив позивачу у задоволенні її заяви у зв'язку з тим, що на даний час проводиться інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності. Разом з тим, запропонував їй вирішити зазначене питання за рахунок земель комунальної власності або після проведення такої інвентаризації.
Крім того суд звертає увагу, що згідно листа Головного управління Держземагентства у Вінницькій області №03-55/6587 від 12.09.2013 року (а. с. 11) підставою для відмови в наданні вказаного дозволу є заплановане проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності. При цьому, відповідач посилається на Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 513.
Так, відповідно до п. 6 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 513, під час проведення інвентаризації земель установлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не здійснюються.
За змістом ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
Згідно з п. 8 Порядку проведення інвентаризації земель підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Враховуючи, що підставою для проведення інвентаризації згідно з п. 8 Порядку проведення інвентаризації земель є, зокрема, рішення відповідного органу виконавчої влади, початком проведення інвентаризації земель, в даному випадку, необхідно вважати день прийняття наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області "Про проведення робіт по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності".
Так, з заперечень головного управління Держземагенства у Вінницькій області вбачається, що наказ № 67 щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності прийнято 12.08.2013 року.
Проте, позивач зверталась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства 08.08.2013 року.
Таким чином, на час звернення позивача інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності не може вважатись такою, що проводилась, а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у наданні дозволу з посиланням на Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 року № 513, згідно з яким вирішення порушених позивачем питань не здійснюється саме під час інвентаризації.
У зв'язку з цим необґрунтованими є посилання відповідача на ті обставини, що фактично інвентаризація земель почалась з початку 2013 року згідно з планом заходів Головного управління Держземагенства у Вінницькій області по бюджетній програмі за КПКВК 2803030 "Проведення земельної реформи на 2013 рік".
Таким чином, в сукупності з попереднім висновком суду щодо відсутності в Земельному Кодексі України такої підстави як відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в зв'язку з проведенням інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні такого дозволу.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак оскаржувана відмова є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову головного управління Держземагенства у Вінницькій області № 03-55/6587 від 12.09.2013р. стосовно надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га на території Іванівської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Зобов'язати головне управління Держземагенства у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.08.2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га на території Іванівської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 34,50 грн. (тридцять чотири гривні п'ятдесят копійок) судового збору.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Альчук Максим Петрович