"29" жовтня 2013 р.Справа № 915/1419/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Лавренюк О.Т.
суддів Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.
Склад колегії змінено згідно розпорядження виконуючого обов'язки голови суду № 822 від 14.10.2013 р.
при секретарі судового засідання: Чеголя Є.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Бєлін М.С., довіреність б/н від 22.09.2011 р.
від відповідача: представник не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат"
на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 р.
по справі № 915/1419/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма Ізомастер"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат"
про стягнення 21208,98 грн.
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 Господарського процесуального Кодексу.
В судовому засіданні 29.10.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
12.08.2013 р. ТОВ "ВКФ Ізомастер" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" про стягнення з відповідача заборгованості за договором № УА-014/2012 від 02.04.2012 р. в сумі 21208,98 грн., в тому числі 15091,90 грн. основного боргу, 6117,08 грн. пені.
Позовні вимоги до ТОВ "ВКФ Ізомастер" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № УА-014/2012 від 02.04.2012 р. Позивач зазначає, що відповідач у повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 15091,90 грн.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 р. по справі № 915/1419/13 (суддя Васильєва Л.І.) позовні вимоги ТОВ "ВКФ Ізомастер" до ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" про стягнення задоволено частково: стягнуто з ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" на користь ТОВ "ВКФ Ізомастер" основний борг в сумі 15091,90 грн., пеню в сумі 2416,21 грн., 1420,28 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено, з посиланням на те, що судом встановлено наявність поставки позивачем відповідачу товару, існування заборгованості ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" по оплаті вартості отриманого товару, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості поставленого товару в сумі 15091,90 грн. є обґрунтованою. Оскільки відповідачем своєчасно та в повному обсязі не виконано своїх зобов'язань по договору суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення пені, між тим судом зменшено суму пені, оскільки позивачем не враховано приписи ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду звернулося ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 р. по справі № 915/1419/13 в частині стягнення пені в сумі 2416,21 грн. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовити у повному обсязі, мотивуючи це тим, що господарським судом першої інстанції порушені норми матеріального права щодо визначення моменту настання та закінчення строку позовної давності, що призвело до неправильного вирішення справи. Скаржник зазначає: позивач звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення пені за період з 01.02.2013 р. по 30.07.2013 р. всупереч умов п. 4.4 Договору та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Представник ТОВ "ВКФ Ізомастер" був присутній у судовому засіданні, надав відзив, надавав пояснення, просив суд залишити рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Представник ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" в судове засідання не з'явився, правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, проте належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, про причину неявки суд не повідомив.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат", заслухавши представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду скасувати частково з огляду на таке:
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням господарського суду Миколаївської області, 02.04.2012 року сторонами був укладений договір купівлі-продажу № УА-014/2012, за умовами якого позивач зобов'язався протягом всієї дії договору окремими партіями передавати у власність відповідача продукцію (товар), а відповідач зобов'язався приймати та оплачувати кожну партію отриманого від позивача товару у відповідності до умов договору та видатковими товаросупровідними документами.
Кількість, ціна та асортимент кожної партії товару узгоджуються сторонами окремо та визначаються у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору орієнтовно складає 950 000,00 грн. (п. 2.1, 2.2 договору).
Відвантаження кожної узгодженої партії товару здійснюється на умовах: самовивіз зі складу продавця - м. Одеса, вул. Плієва, 1А, або поставка а/м або залізничним транспортом продавця на склад або залізничну колію покупця (п. 4.1 договору).
Датою відвантаження та виконання зобов'язань продавця при поставці на умовах самовивозу є дата відвантаження товару на автомобільний транспорт покупця. При поставці на склад покупця - дата поставки товару на склад або залізничну колію покупця (п. 4.2 договору).
При виконанні продавцем умов, зазначених в п. 4.2 договору, покупець протягом 15 банківських днів зобов'язаний повністю розрахуватися за поставлений товар, якщо інше не зазначено в додатковій угоді. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця (п. 4.6 договору).
На виконання умов договору позивач, у відповідності до специфікації від 02.04.2012р., здійснив поставку товару на загальну суму 139091,90 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000037 від 19.04.2012 р., № РН-0000038 від 20.04.2012 р., податковими накладними від 19.04.2012 р., від 20.04.2012 р., довіреністю № 140 від 19.04.2012 р.
Разом з тим, відповідач у повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 15091,90 грн.
Докази виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати товару в повному обсязі в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" не сплатило ТОВ "ВКФ Ізомастер" заборгованість за одержаний товар, що стало підставою для нарахування пені та звернення ТОВ "ВКФ Ізомастер" до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" про стягнення коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного Кодексу України).
Пунктом 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Такі ж самі положення містяться й у ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "ВКФ Ізомастер" належно виконало свої зобов'язання за договором: позивач у відповідності до специфікації від 02.04.2012 р. здійснив поставку товару на загальну суму 139091,90 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000037 від 19.04.2012 р., № РН-0000038 від 20.04.2012 р., податковими накладними від 19.04.2012 р., від 20.04.2012 р., довіреністю № 140 від 19.04.2012 р., що підтверджено матеріалами справи.
ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" у повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 15091,90 грн., що не оспорюється сторонами.
За таких обставин, господарським судом першої інстанції цілком вірно задоволено позовну вимогу ТОВ "ВКФ Ізомастер" про стягнення з ТДВ "Миколаївський домобудівельний комбінат" заборгованості за поставлений товар у сумі 15091,90 грн.
Також у позовній заяві ТОВ "ВКФ Ізомастер" просило стягнути з відповідача пеню з розрахунку 0,2 % від суми заборгованості, передбачену п. 6.1 договору купівлі-продажу, у розмірі 6117,08 грн. за період з 01.02.2013 р. по 30.07.2013 р., в тому числі: за період з 01.02.2013р. по 12.03.2013р. в сумі 1527,35 грн., за період з 13.03.2013р. по 11.06.2013р. в сумі 3110,72 грн., за період з 12.06.2013р. по 30.07.2013р. в сумі 1479,00 грн.
Згідно з ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).
Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з п. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Пунктом 6.1 договору сторони встановили, що за несвоєчасну оплату поставлених товарів покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,2 % від фактурної вартості поставленого товару за кожен день прострочки платежу, але не більше ніж подвійна облікова ставка НБУ. Датою сплати неустойки вважається дата списання коштів з рахунку покупця.
Господарським судом цілком вірно враховано приписи ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" відповідно до якої, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Однак, як вбачається з розрахунку, доданого до позовної заяви та розрахунку суду першої інстанції, при нарахуванні пені, не враховано той факт, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Цивільного кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами договору не передбачено нарахування пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а отже в даному випадку слід застосовувати вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Граничний строк оплати наступив відповідно до п. 4.4 договору 11.05.2012 р., тобто нарахування штрафних санкцій розпочалося 12.05.2012 р., а закінчення строку нарахування пені повинно було відбутися 12.11.2012 р.
Між тим, позивачем нараховано пеню за період з 01.02.2013 р. по 30.07.2013 р., в тому числі: за період з 01.02.2013 р. по 12.03.2013 р., за період з 13.03.2013 р. по 11.06.2013 р., за період з 12.06.2013 р. по 30.07.2013 р., тобто за періоди, які перевищує шість місяців.
Оскільки до винесення рішення в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності, також слід враховувати приписи ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України у відповідності до якої позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
З врахуванням норм 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що слід стягнути пеню за період з 08.08.2012 р. по 12.11.2012 р., що за розрахунком апеляційного суду становить 1451,67 грн.
Суд першої інстанції вищевикладене до уваги не взяв і тому дійшов помилкового висновку щодо стягнення пені за період 2013 року, що не відповідає приписам ч.6 ст. 232 ГК України, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду в частині стягнення пені підлягає скасуванню, з прийняттям рішення про стягнення пені в розмірі 1451, 67 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" слід частково задовольнити, а рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 р. по справі № 915/1419/13 частково скасувати, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: позов задовольнити частково, стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма Ізомастер" основний борг у розмірі 15091,90 грн., пеню у розмірі 1451,67 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1341,99 грн.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 р. по справі № 915/1419/13 скасувати частково, викласти резолютивну частину в наступній редакції.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма Ізомастер" основний борг у розмірі 15091,90 грн., пеню у розмірі 1451,67 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1451, 67 грн.
В іншій частині в задоволені позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма Ізомастер" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївський домобудівельний комбінат" судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 860,25 грн.
Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текс постанови складений та підписаний 01.11.2013 р.
Головуючий суддя О.Т. Лавренюк
Суддя Я.Ф. Савицький
Суддя Т.Я. Гладишева