79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"24" жовтня 2013 р. Справа № 909/576/13
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кордюк Г.Т.
суддів Давид Л.Л.
Данко Л.С.
При секретарі судового засідання: Ляпінському В.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця Маланюк Ліляни Богданівни від 22.08.2013 року
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.08.2013 року
у справі № 909/576/13
за позовом: ПП Маланюк Л.Б., с. Вовчинець, Івано-Франківської області
до відповідача-1: Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ
до відповідача-2: Фінансового управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ
про визнання недійсним договору № 74 про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1, 2: Челах А.В. - представник
Права та обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.08.2013 року у справі № 909/576/13 (суддя Калашник В.О.) у позові ПП Маланюк Л.Б. до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Фінансового управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним договору № 74 про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 28.04.2012 року - відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що на день укладення договору № 74 від 24.04.2012 року, прокладені позивачем водопровід та каналізація на загальну суму 40046,00 грн., до комунальної власності міста Івано-Франківська передані не були. Крім того, судом зроблено висновок, що мережі, які прокладені позивачем не можуть бути використані для розвитку та забезпечення водопостачання і водовідведення інших об'єктів комунальної власності, а тому зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є безпідставним та умова договору щодо визначення розміру пайового внеску відповідає вимогам закону. Крім того, місцевим господарським судом зроблено висновок, що в порушення п. 5.2.1 Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Івано-Франківська, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради № 599-21 від 28.02.2012 року, вартість робіт по будівництву мереж не погоджено експлуатуючими організаціями і рішення сесії міської ради з цього питання не приймалось. Тому підстав, визначених законом для визнання недійсним договору № 74 від 28.04.2012 року, укладеного між сторонами у даній справі в частині розрахунку розміру пайового внеску в сумі 40046,00 грн., суд не вбачає.
ПП Маланюк Л.Б. не погодившись з висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі та визнати недійсним договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста № 74 від 28.04.2012 року в частині розрахунку розміру пайового внеску у сумі 40046,00 грн. Зокрема скаржник посилається на те, що рішення суду є необгрунтованим, при його прийнятті були неповно з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушені норми матеріального права, а відтак дане рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач вказує, на те, що договір укладений на умовах, які суперечать вимогам ст. ст. 30, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року. Оскільки одним із показників який береться до уваги при розрахунку пайового внеску є кошторисна вартість зовнішніх мереж водопостачання та водовідведення прокладених поза будівельним майданчиком. Дана норма носить імперативний характер і виключає можливість іншого способу розрахунку пайового внеску. При цьому законодавець звертає увагу не те, що дані мережі повинні бути зовнішні тобто використовуються для водопостачання та водовідведення об'єкту будівництва та знаходяться поза межами будівельного майданчику та виконані відповідно до технічних умов. При цьому, у вищевказаному судовому рішенні незаперечуючи факту прокладання зовнішніх мереж водопроводу та водовідведення, суд в порушення норм матеріального права, а саме статті 30 та 40 Закону України «Про регулюваня містобудівної діяльності» робить висновок про те, що істотна умова договору - ціна договору (величина пайового внеску) розрахована у відповідності до даного закону. Розрахована таким чином величина пайової участі є остаточною лише в тому випадку, коли забудовник не виконував робіт з будівництва інженерних мереж поза і межами його земельної ділянки на підставі технічних умов. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості. При цьому судом не з'ясовані такі суттєві обставини справи, як зокрема: яким чином проводився розрахунок величини пайового внеску, які показники беруть за основу для проведення розрахунку, чи виносилось дане питання на розгляд комісії з питань пайової участі, чи приймалось з цього приводу рішення сесії міської ради, про передачу на баланс зовнішніх мереж.
Також позивач вважає, що укладений договір суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. А тому є недійсним в силу ст. 215 ЦК України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Позивачем на адресу Львівського апеляційного господарського суду надіслано клопотання (вх. № ЛАГС - 05-14/383/13 від 22.10.2013 року) про відкладення розгляду справи, у зв'язку із обставинами викладеними у ньому.
Представник відповідачів проти даного клопотання заперечив, зазначив, що заява позивача про зменшення розміру пайового внеску на сесії міської ради не розглядалась, а тому вважає підстав для укладення мирової угоди немає. Дане клопотання, судова колегія відхилила, як необґрунтоване та вважає, що учасник судового процесу не позбавлений права і можливості за необхідності забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-4 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Крім того, обов'язкова участь представників сторін, судом не визнавалась, додаткових доказів від позивача апеляційний суд не витребовував, а тому колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів є достатньо, щоб розглянути справу без участі представника позивача.
Відповідачем-2 подано відзив (вх. № ЛАГС - 05-04/6365/13 від 24.10.2013 року) на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з того, що при укладенні оспорюваного договору, сторонами дотримані усі загальні вимоги, додержання яких необхідне для їх чинності. Також відповідач-2 відзначає, що на момент укладання договору жодних претензій та зауважень щодо розрахунку пайової участі позивач не висував. Отже, відповідно до п. 3.2. Договору № 74 позивач зобов'язаний сплатити пайову участь у розмірі 204 857,73 грн. Також відповідач-2 наголошує на тому, що рішення про зменшення суми пайової участі відповідно до п. 5.2.1 Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Івано-Франківська, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради № 599-21 від 28.02.2012 року комісія з питань визначення пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та сесія міської ради не приймали.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника відповідачів, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:
20.04.2004 року рішенням № 131 виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради приватному підприємцю Маланюк Ліляні Богданівні надавався дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для будівництва закладу торгівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями по вул. Г. Хоткевича у м. Івано-Франківськ.
14.12.2004 року рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 457 приватному підприємцю Маланюк Ліляні Богданівні було надано дозвіл на будівництво вказаного закладу торгівлі.
24.04.2012 року між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та приватним підприємцем Маланюк Ліляною Богданівною був укладений договір № 74 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, замовник (приватний підприємець Маланюк Л.Б.), що здійснює будівництво закладу торгівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями на місці власного павільйону склотари № 7 на орендованій земельній ділянці по вул. Г. Хоткевича, в порядку та на умовах, визначених Договором, бере участь у створенні і розвитку соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська.
У п. 3.1 Договору зазначено, що розрахунок розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку № 1 до Договору.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що замовник сплачує пайову участь у сумі 204857,73 грн. в 30-денний термін з моменту реєстрації Договору.
Позивач вважає, що вказана в договорі сума пайового внеску розрахована без врахування вимог ст. 30, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Згідно з технічними умовами на водопостачання та водовідведення (ГУ № 349 від 29.03.2004 року), Позивачем виконані роботи із прокладання зовнішніх мереж водопроводу на суму 23013 грн. та каналізації на суму 17033 грн., в межах передбачених робочим проектом. Виконання проведених робіт підтверджується довідкою комунального підприємства "Івано-Франквіськводоекотехпром" за № Д-10/12 від 13.01.2012 року.
Таким чином, Позивач вважає, що пайовий внесок визначений в п. 3.2 Договору № 74 від 28.04.2012 року підлягає зменшенню на вказану суму.
З цього приводу, Позивач неодноразово звертався до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та фінансового управління з проханням зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом приведення його у відповідність із Законом та відповідним Положенням, проте відповідачами зазначена пропозиція була відхилена.
Звернення позивача з приводу зменшення розміру пайового внеску визначеного договором № 74 від 28.04.2012 року стало предметом розгляду комісії з питань визначення пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, однак воно було відхилено з тих підстав, що мережі водопроводу та каналізації прокладені Позивачем до торгового закладу з адміністративно-побутовими приміщеннями по вул. Г. Хоткевича, 63а забезпечують лише функціонування даного закладу торгівлі і не можуть бути використані для розвитку та забезпечення водопостачання і водовідведення інших об'єктів.
Будь які докази про те, що зазначені мережі передавались до комунальної власності в матеріалах справи відсутні.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції Закону № 4570-VI від 22 березня 2012 року (яка була чинна на момент укладення договору), замовник об'єкта будівництва зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (окрім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування до прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", встановлюють органи місцевого самоврядування.
За змістом Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлено наступні положення:
- порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону;
- замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті;
- пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури;
- величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У відповідності до наведених вище норм законодавства, між сторонами у даній справі, 28.04.2012 року, був укладений договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, за умовами якого, замовник (приватний підприємець Маланюк Л.Б.), що здійснює будівництво закладу торгівлі з адміністративно-побутовими приміщеннями на місці власного павільйону склотари № 7 на орендованій земельній ділянці по вул. Г. Хоткевича, в порядку та на умовах, визначених Договором, бере участь у створенні і розвитку соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська.
В договорі сторони визначили та погодили суму пайового внеску, яка складає 204857,73 грн. Однак, Позивач вважає, що вказана сума пайової участі розрахована Відповідачами без врахування вартості робіт, проведених ним по прокладанню зовнішніх мереж водопроводу на суму 23013,00 грн. та каналізації на суму 17033,00 грн. Відповідно на зазначені суми коштів, повинен був бути зменшений розмір пайової участі в договорі № 74 від 28.04.2012 року.
Частиною 5 ст. 40 Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Відповідно до ч. 5 ст. 30 Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
З аналізу наведених норм закону вбачається, що необхідною умовою зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості робіт по облаштуванню інженерних мереж є передача цих мереж у комунальну власність.
Однак, на день укладення договору № 74 від 28.04.2012 року, прокладені Позивачем водопровід та каналізація на загальну суму 40046 грн. до комунальної власності міста не були передані.
Крім цього, з листа генерального директора КП "Івано-Франківськводоекотехпром" за № 2/6/65 від 15.01.2013 року вбачається, що мережі водопроводу та каналізації прокладені до торгового закладу з адміністративно-побутовими приміщеннями по вул. Г. Хоткевича, 63а забезпечують функціонування лише вказаного закладу торгівлі і не можуть бути використані для розвитку та забезпечення водопостачання і водовідведення інших об'єктів.
Відповідно до п. 5.2.1 Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Івано-Франківська, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради № 599-21 від 28.02.2012 року, якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури теплопостачання, водопостачання та водовідведення поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста зменшується на суму їх кошторисної вартості та актів-виконаних робіт, визначених згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність, після погодження комісією з питань визначення пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та відповідного рішення сесії міської ради.
Вартість таких робіт повинна бути погоджена з експлуатаційними організаціями.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом погодження комісії з питань визначення пайової участі замовників будівництва про передачу зовнішніх мереж до комунальної власності та рішення сесії міської ради про передачу інженерних мереж до комунальної власності не приймалось.
Апеляційна інстанція погоджується з думкою суду першої інстанції, що договір № 74 від 28.04.2012 року відповідає вимогам вказаних вище нормам закону, зокрема в частині визначення розміру пайового внеску.
Крім того, визнання недійсною окремої частини правочину, а саме в частині розміру пайового внеску в сумі 40046,00 грн. (п. 3.2. додатку до договору) буде наслідком недійсності інших його частин, оскільки правочин не був би вчинений без включення до нього недійсної частини, а саме розрахунку розміру пайового внеску як істотної умови договору.
З аналізу вищевказаного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим господарським судом вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.08.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємця Маланюк Ліляни Богданівни - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.
Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.
суддя Давид Л.Л.
суддя Данко Л.С.