04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" жовтня 2013 р. Справа№ 910/9184/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Кондес Л.О.
Рябухи В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Кучерук З.Б. - представник, дов. № 17/80/1 від 21.01.2013;
від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2013
у справі № 910/9184/13 (суддя Пригунова А.Б.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод"
до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"
про стягнення 301 030,33 грн.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/9184/13 відкладено на 28.10.2013.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 910/9184/13 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 226 368,44 грн. заборгованості, 13 577,48 грн. пені, 2 714,40 грн. 3% річних, 165,93 грн. інфляційних втрат, 5 238,69 грн. судового збору, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що із наявних у справі документів, за період з 07.11.2012 до 25.12.2012 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 382 537,05 грн., що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи; також в матеріалами справи містяться докази (засвідчені копії накладних на повернення) повернення відповідачем товару на суму 1 800,68 грн. та докази оплати товару (довідка з банку та виписка з банківського рахунку) на загальну суму 154 367,93 грн.; виходячи із наявних у справі первинних документів, зважаючи на належність та допустимість, приймаючи до уваги обов'язок учасників процесу довести наявність обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за договором поставки № 6 від 03.01.2012 на суму 226 368,44 грн.; перевіривши правильність нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, судом встановлено, що позивачем допущено помилку в методиці визначення втрат від інфляційних процесів, у зв'язку з чим невірно визначено їх розмір; згідно із розрахунком суду розмір інфляційних втрат позивача за період прострочення відповідачем грошового зобов'язання - з 28.12.2012 (дата виникнення заборгованості) до 14.05.2012 (дата визначена позивачем самостійно), становить 165,93 грн.; виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 910/9184/13 змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 284 121,83 грн., пеню в розмірі, індекс інфляції в розмірі 616,62 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 6 020,61 грн., з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що судом було додатково витребувано у позивача документи, що підтверджують факт оплати боргу за поставлену продукцію, що не є предметом спору, тобто оплачені суми часткового погашення суми основного боргу не були заявлені позивачем при подачі позову та не є предметом даного спору; часткове погашення суми основного бору, жодним чином не впливає на суму боргу, пред'явленого в день подання позовної заяви.
На думку скаржника, судом було помилково зараховано часткове погашення суми основного боргу, підтверджене витягами із особового рахунку та копіями накладних на повернення на загальну суму 57 753,39 грн., шляхом зменшення суми основного боргу згідно із поданою позовною заявою № 17/656 від 14.05.2013.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 284 121,83 грн. боргу, пеню в розмірі 13 577,48 грн.; 3% річних в розмірі 2 714,40 грн., індекс інфляції в розмірі 616,62 грн., судового збору.
Як вбачається із матеріалів справи, 03.01.2012 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 6, згідно із п.п. 1.1, 1.2 якого, відповідно до умов даного договору позивач, за договором постачальник, зобов'язується передавати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі", за договором покупця, харчові продукти для спеціального дієтичного споживання (використання) біологічно активні добавки та/або лікарські засоби, а покупець зобов'язується приймати й здійснювати оплату за поставлену продукцію в порядку, передбаченому даним договором; позивач передає покупцю продукцію згідно із діючими прайсами на продукцію, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у товарно-транспортній накладній (-них), які є невід'ємними частинами цього договору та визнаються сторонами специфікаціями на продукцію.
Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 309024, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалбі" ідентифікаційний код юридичної особи 21568905 реорганізоване у Підприємство з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" ідентифікаційний код юридичної особи 21568905.
Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Факт виконання позивачем умов договору № 6 та прийняття відповідачем товару, підтверджується видатковими накладними № 5637 від 13.11.2012 на суму 5 624,29 грн., № 5810 від 22.11.2012 на суму 82 593,56 грн., № 5811 від 22.11.2012 на суму 7 754,76 грн., № 5948 від 30.11.2012 на суму 1 729,44 грн., № 5949 від 30.11.2012 на суму 74 178,06 грн., № 6153 від 11.12.2012 на суму 49 879,49 грн., № 6154 від 11.12.2012 на суму 6 970,60 грн., № 6281 від 18.12.2012 на суму 2 383,73 грн., № 6282 від 18.12.2012 на суму 19 002,87 грн., № 6452 від 25.12.2012 на суму 27 449,22 грн., № 6453 від 25.12.2012 на суму 9 405,12 грн., № 6455 від 25.12.2012 на суму 2 774,99 грн., усього на загальну суму 289 746,13 грн.
Зазначені видаткові накладні підписані обома сторонами та скріплені відбитками печатки й штампу.
Відповідно до п.п. 5.2, 5.5 договору № 6 відповідач зобов'язаний здійснити повну оплату вартості відповідної партії продукції протягом 45-ти календарних днів з дати фактичної передачі продукції згідно із товарно-транспортною накладною (-ними); у випадку, якщо сторони у відповідній товарно-транспортній накладній встановили інший строк для оплати продукції, відповідач здійснює оплату продукції у строк, встановлений в такій товарно-транспортній накладній; сторони дійшли згоди, що грошові кошти, які покупець перераховує за оплату продукції, направляються на погашення заборгованості по тих накладних, строк оплати по яких наступив на дату оплати, починаючи з самої ранньої накладної, згідно із датою її оформлення відповідно до п. 2.3 договору.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначає позивач у позовній заяві, перераховані грошові кошти на погашення простроченої заборгованості за договором, частково зараховані в оплату за поставлену позивачем продукцію за деякими накладними, а саме: 5 624,30 грн., що підтверджується витягом із особового рахунку від 03.01.2013 на суму 96 511,17 грн., з яких 3 918,03 грн. спрямовано на погашення частини боргу за товарно-транспортною накладною № 5637 від 13.11.2012 та 1 706,27 грн. спрямовано на погашення частини боргу за товарно-транспортною накладною № 5810 від 22.11.2012.
При цьому слід відмітити, що позивач помилково видаткові накладні, копії яких є наявними у справі, називає товарно-транспортними накладними, що не впливає на суть здійснених господарських операцій.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції не надано доказів повної сплати заборгованості за товари, одержані згідно із видатковими накладними №№ 5637 від 13.11.2012, № 5810 від 22.11.2012, № 5811 від 22.11.2012, № 5948 від 30.11.2012, № 5949 від 30.11.2012, № 6153 від 11.12.2012, № 6154 від 11.12.2012, № 6281 від 18.12.2012, № 6282 від 18.12.2012, № 6452 від 25.12.2012, № 6453 від 25.12.2012, № 6455 від 25.12.2012.
Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості у розмірі 284 121,83 грн. є такою, що відповідає нормам законодавства, підтверджена матеріалами справи, тому підлягає задоволенню.
Із висновком суду першої інстанції про наявність суми основного боргу в розмірі 226 368,44 грн., немає підстав погодитись, як із таким, що не відповідає матеріалам справи.
Підставою позову позивачем вказана наявність простроченої заборгованість відповідача по оплаті товару, поставленого по конкретних видаткових накладних, перелічених у позовній заяві.
Згідно із вказаним переліком видаткових накладних відповідачем одержано товару на загальну суму вартості - 289 746,13 грн.
У подальшому позивач не змінював підстави або суму позову у порядку ст. 22 ГПК України.
Однак, суд першої інстанції здійснив свій розрахунок суми основного боргу, у якому додатково врахував постачання товару за видатковими накладними № 5554 від 07.11.2012 на суму 1 904,04 грн. та № 5636 від 13.11.2012 на суму 90 886,88 грн., внаслідок чого, суд дійшов висновку про постачання товару на загальну суму 382 537,05 грн., від якої відрахував суму сплачених коштів у розмірі 154 367,93 грн. та загальну суму вартості повернутих товарів у розмірі 1 800,68 грн.
Проте, судом першої інстанції не враховано того, що у зазначений ним період - з 07.11.2012 до 25.12.2012, ще були поставлені позивачем відповідачу товари за видатковими накладними № 5553 від 07.11.2012 на суму 3 781,04 грн. та № 5555 від 07.11.2012 на суму 53 972,35 грн., як вбачається із додаткового пояснення позивача від 23.07.2013 № 17/1195, й сума повернутої продукції в загальному розмірі 1 800,68 грн. та сума сплачених грошових коштів у загальному розмірі 154 367,93 грн., відповідно до умов п. 5.5 договору № 6 від 03.01.2012, також враховані у погашення простроченої заборгованості за товари, поставлені по неврахованих судом накладних.
Отже, саме сума основного боргу в розмірі, зазначеному в позовній заяві - 284 121,83 грн. є доведеною матеріалами справи.
Дослідження стану розрахунків між сторонами за увесь період виконання договору № 6 від 03.01.2012 є необхідним у даній справі для прийняття правильного рішення, проте, збільшивши розмір суми поставлених позивачем товарів від зазначеної у позовній заяві, до 382 537,05 грн., господарський суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог за відсутності про це клопотання заінтересованої сторони, що є порушенням п. 2 ст. 83 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з п. 8.3 договору № 6 в разі порушення відповідачем строку оплати продукції згідно із п. 5.2 договору або строку оплати згідно із відповідною товарно-транспортною накладною, або строку оплати, починаючи з дати розірвання договору в порядку, визначеному п. 9.7, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день затримки оплати.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, вважає суму пені в розмірі 13 577,48 грн. правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат з урахуванням періоду нарахування, зазначеного позивачем у розрахунку (а.с.51-52), апеляційний господарський суд не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та зазначає, що позивачем сума інфляційних втрат нарахована без врахування від'ємних індексів інфляції, коли мала місце не інфляція, а дефляція, та положень листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97, тому сума інфляційних втрат саме у розмірі 48,40 грн. є правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача. Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанова Вищого господарського суду України від 20.01.2011 у справі № 37/327).
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що сума 3% річних в розмірі 2 714,40 грн. є правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 910/9184/13 скасувати частково і прийняти нове рішення.
3. Позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (03170, м. Київ, Святошинський район, вул. Тулузи, будинок 3-Б; ідентифікаційний код юридичної особи 21568905) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" (04073, м. Київ, Подільський район, вул. Копилівська, будинок 38; ідентифікаційний код юридичної особи 35251822) 284 121,83 грн. основного боргу, 13 577,48 грн. пені, 2 714,40 грн. 3% річних, 48,40 грн. інфляційних втрат, 6 009,24 грн. судового збору.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (03170, м. Київ, Святошинський район, вул. Тулузи, будинок 3-Б; ідентифікаційний код юридичної особи 21568905) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" (04073, м. Київ, Подільський район, вул. Копилівська, будинок 38; ідентифікаційний код юридичної особи 35251822) 3 004,62 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
8. Справу № 910/9184/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Ропій Л.М.
Судді Кондес Л.О.
Рябуха В.І.