Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" жовтня 2013 р.Справа № 922/3728/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Державного науково - виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (м.Харків)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м.Харків)
про стягнення 49942,24 гривень
за участю представників:
позивача - Баленко П.І. (довіреність №65/026-Д від 02 січня 2013 року)
відповідача - не з'явився
Позивач, Державне науково - виробниче підприємство "Об'єднання Комунар", звернувся до господарського суду із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (Відповідача), в якій просить суд стягнути з останнього заборгованість у розмірі 49942,24 гривень, в тому числі 45057,72 гривень основного боргу, 3% річних в сумі 1498,07 гривень, пеню в сумі 3386,45 гривень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на укладення між сторонами договору про поставку електричної енергії №61/СГЭ - 2004 від 10 червня 2004 року, відповідно до умов якого, Позивач взяв на себе зобов'язання поставляти Відповідачеві електричну енергію, у відповідності до умов договору, за тарифами, що діють у Позивача. Також, Позивач посилається на укладення між сторонами договору про поставку теплової енергії №70/СГЭ - 2004 від 14 вересня 2004 року, відповідно до умов якого, Позивач взяв на себе зобов'язання поставляти Відповідачеві теплову енергію у гарячій воді в необхідних йому об'ємах, а Відповідач зобов'язався оплатити її у строки, передбачені договором, за тарифами, що діють у Позивача. Як вказує Позивач у позовній заяві, на письмове прохання Відповідача 10 листопада 2011 року, між сторонами було укладено графік реструктуризації погашення заборгованості за договорами №61/СГЭ - 2004 від 10 червня 2004 року, №70/СГЭ - 2004 від 14 вересня 2004 року, яким було передбачено погашення заборгованості в повному обсязі до 01 листопада 2012 року включно. Проте, Відповідач, станом на час пред'явлення позову до суду, заборгованість за вищевказаними договорами не погасив в повному обсязі, в наслідок чого, Позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом, для стягнення основної заборгованості, та стягнення пені та 3% річних, за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 вересня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду (суддя Попович І.М.). Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 вересня 2013 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 30 вересня 2013 року, у зв'язку з неявкою Відповідача.
До канцелярії господарського суду Харківської області 17 вересня 2013 року повернулась ухвала суду про порушення провадження у справі від 05 вересня 2013 року, з відміткою пошти про закінчення терміну зберігання, яка була направлена на адресу Відповідача.
Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Харківської області від 30 вересня 2013 року, беручи до уваги хворобу судді Попович І.М., справу №922/3728/13 було передано до розгляду судді Аріт К.В.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 24 жовтня 2013 року, у зв'язку з неявкою Відповідача.
До канцелярії господарського суду Харківської області 16 жовтня 2013 року повернулись ухвали суду про відкладення розгляду справи від 16 вересня 2013 року та від 30 вересня 2013 року, з відміткою пошти про закінчення терміну зберігання, які були направлені на адресу Відповідача.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 24 жовтня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач у відкрите судове засідання 24 жовтня 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.
Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Беручи до уваги, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 05 вересня 2013 року Відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами, без участі Відповідача.
Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника Позивача, встановив наступне.
10 червня 2004 року між Державним науково - виробничим підприємством "Об'єднання Комунар" (Позивачем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Відповідачем) було укладено договір поставки електричної енергії №61/СГЕ-2004 (далі - договір-1) . Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.
Відповідно до умов договору-1, постачальник (Позивач) зобов'язався поставляти абоненту (Відповідачеві) електричну енергію, а абонент, в свою чергу, зобов'язався здійснювати оплату за електричну енергію, відповідно до встановлених постачальником тарифів.
Відповідно до п.4.3. договору-1, Відповідач зобов'язався отримати у Позивача рахунок-фактуру, та за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачувати Позивачу попередню вартість обсягу електричної енергії, заявленого на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків за попередній період. Розрахунковим періодом, відповідно до п.4.2. договору, є календарний місяць.
Відповідно до п.4.4. договору-1, Відповідач щомісячно до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язався отримати у Позивача рахунок-фактуру на оплату фактичної вартості спожитої в розрахунковому періоді електричної енергії.
На виконання умов договору-1, Позивач поставляв Відповідачеві електричну енергію, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами, які були направлені Позивачем на адресу Відповідача.
Відповідач, в свою чергу, за надані Позивачем послуги, повністю не розрахувався, у зв'язку з чим, у Відповідача утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 9296,83 гривень.
До того ж, сума відповідної заборгованості підтверджується, підписаним з обох сторін та скріпленим печатками підприємств, актом звірки взаєморозрахунків станом на 01 листопада 2011 року (а.с.73).
Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором-1 належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором-1 не виконав належним чином, не розрахувавшись повністю та вчасно за надані послуги, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 9296,83 гривень.
Крім того, 14 вересня 2004 року між сторонами було укладено договір поставки теплової енергії №70/СГЕ-2004 (далі - договір-2). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.
Відповідно до умов договору-2, Позивач (Енергопостачальна організація) зобов'язався постачати Відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних останньому обсягах на потреби, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 даного договору.
Відповідно до п.6.3. договору-2, Відповідач зобов'язався отримати у Позивача рахунок-фактуру, та за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачувати попередню вартість обсягу теплової енергії, вказаного в додатку №1 к договору, з урахуванням сальдо розрахунків за попередній період.
Розрахунковим періодом, відповідно до п.6.2. договору, є календарний місяць.
Відповідно до п.6.4. договору-2, Відповідач щомісячно до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язався отримати у Позивача рахунок-фактуру на оплату фактичної вартості спожитої в розрахунковому періоді теплової енергії.
На виконання умов договору-2, Позивач поставляв Відповідачеві теплову енергію, що підтверджується наявними у матеріалах справи, рахунками-фактурами, які були направлені Позивачем на адресу Відповідача.
Відповідач, в свою чергу, за надані Позивачем послуги не розрахувався.
Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором-2 належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором-2 не виконав, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 53666,46 гривень.
До того ж, сума відповідної заборгованості підтверджується підписаним з обох сторін та скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків, станом на 01 липня 2011 року (а.с.74).
Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем, за договором поставки електричної енергії №61/СГЕ-2004 та за договором поставки теплової енергії №70/СГЕ-2004 складала 62963,29 гривень.
Відповідач визнав існуючу заборгованість, та направив Позивачу лист, в якому просив скласти графік реструктуризації погашення заборгованості, у зв'язку з тяжким фінансовим станом.
10 листопада 2011 року між сторонами було узгоджено графік реструктуризації погашення заборгованості у розмірі 63043,10 гривень, яка виникла на підставі вищевказаних спірних договорів. Даний графік було підписано з обох сторін та скріплено печатками підприємств (а.с.13).
Відповідно до умов вказаного графіку, Відповідач зобов'язався повністю погасити виниклу заборгованість за спірними договорами, щомісяця, рівними частинами, до 01 листопада 2012 року включно.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірних договорів, та графіку реструктуризації погашення заборгованості, Відповідач частково погасив існуючу заборгованість перед Позивачем, у зв'язку з чим, на час подання позову до суду, у Відповідача залишилася основна заборгованість перед Позивачем у розмірі 45057,72 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 45057,72 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3386,45 гривень пені, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення Позивачем суму пені, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 3357,04 гривень, в решті стягуваної пені у розмірі 29,41 гривень слід відмовити.
Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1498,07 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення Позивачем суму 3% річних, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 1492,57 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 5,50 гривень слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.175, 179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 530, 549, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, м.Харків, вул.Григорія Рудика, 8, код ЄДРПОУ 32133730, р/р №26000619949116 в ПАТ "ПромінвестБанк" у м.Києві, МФО 300012) 45057,72 гривень основної заборгованості, 3357,04 гривень пені, 1492,57 гривень суми 3% річних та 1719,30 гривень судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позову щодо стягнення 29,41 гривень пені та 5,50 гривень суми 3% річних відмовити.
Повне рішення складено 29 жовтня 2013 року.
Суддя Аріт К.В.
Справа №922/3728/13