29.10.2013 р. Справа № 914/3457/13
За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю „Західтрансбуд", м.Львів
до відповідача: Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства „Галсільліс", м.Яворів Львівської області
про:розірвання договору та стягнення 29 756,61 грн.,
Суддя М.Король
Представники:
від позивача: Рісний М.Б., Маїк І.С. - представники (довіреності в матеріалах справи);
від відповідача: не з'явився
В судовому засіданні 29.10.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Західтрансбуд" (м.Львів) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства „Галсільліс" (м.Яворів Львівської області) про розірвання договору та стягнення 29 756,61 грн.
Ухвалою суду від 10.09.2013 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.09.2013 р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем існує домовленість про поставку лісоматеріалів та виставлено рахунок, на підставі якого здійснено повну оплату за товар, який на момент звернення з позовом до суду відповідачем не поставлено.
Представники позивача в судове засідання 29.10.13р. з'явились, позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Надали довідку про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України, довідку і витяг про включення позивача, відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - станом на час розгляду справи в суді. Крім того, надали додаткові письмові пояснення (вх..№44952), в яких зазначено, що невиконання умов договору зі сторони відповідача є нічим іншим, як завдання збитків в розумінні ст..22 ЦК України позивачу у сумі 28 416,00 грн., яка була сплачена за товар, який Яворівське дочірнє лісогосподарське підприємство „Галсільліс" було зобов'язане поставити, однак не поставило.
Відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, витребовуваних судом документів не подав, з клопотаннями та заявами до суду не звертався, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору.
Ухвала суду надсилалась відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей Єдиного державного реєстру (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний в матеріалах справи).
В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце наступного судового засідання. (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р.).
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Між позивачем та відповідачем - Яворівським дочірнім лісогосподарським підприємством "Галсільліс" 21 грудня 2011 року було досягнуто згоди про закупівлю лісоматеріалів. На підставі виставленого відповідачем рахунку 21 грудня 2011 року позивачем було здійснено повну оплату товару в розмірі 28 416,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №925 від 21.12.2011 року, копія якого долучена до матеріалів справи.
Господарський договір між сторонами спору не було укладено в порядку, передбаченому ст. 181 Господарського кодексу України. Однак, факт виставлення рахунку до оплати зі сторони відповідача та його оплата зі сторони позивача свідчить про наявність між сторонами господарського зобов'язання.
Між сторонами спору було досягнуто згоди щодо продажу, поставки наступної продукції: пиловник хвойний d 26-34 ІІ сорту в обсязі 22 м. куб. на суму 10054,00 грн., пиловник хвойний d 26-34 ІІІ сорту в обсязі 21 м. куб. на суму 8442,00 грн., пиловник хвойний d 14-18 ІІ сорту в обсязі 10 м. куб. на суму 3200,00 грн., пиловник хвойний d 20-24 ІІ сорту в обсязі 10 м. куб. на суму 3720,00 грн. та будівельний ліс хвойний в обсязі 10 м. куб. на суму 3000,00 грн., внаслідок чого на відповідача покладався обов'язок передати у власність позивачу товар та здійснити його поставку.
Відповідач взяті на себе зобов'язання, незважаючи на звернення позивача із претензією, не виконав, звернення позивача про повернення сплаченої суми або надання оплаченого товару залишено Яворівським дочірнім лісогосподарським підприємством „Галсільліс" без відповіді та задоволення, що зумовило звернення до суду із позовною заявою.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Враховуючи вимоги наведених норм, позовна вимога про розірвання договору є безпідставною, оскільки між сторонами не було укладено господарського договору в порядку передбаченому ст. 181 ГК України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, у відповідності до ст. 612 ЦК України.
Відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов'язання, передбачено також ст. 220 ГК України.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.
У претензії від 14.12.2012 р. позивач пропонував відповідачу перерахувати кошти в сумі 28 416,00 грн., оплачені згідно виставленого рахунку, або надати оплачений товар.
У встановлений ст. 530 ЦК України строк відповідач свій обов'язок щодо поставки оплаченого товару не виконав, причин невиконання не пояснив.
В зв'язку з наведеним виконання зобов'язання втратило інтерес для позивача.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема: витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У відповідності до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:
- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;
- наявність збитків;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;
- вина боржника.
Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. Це кореспондує загальними положеннями процесуального законодавства (ч. 1 ст. 60 ЦПК і ст. 33 ГПК), відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати).
Матеріалами справи підтверджено те, що відповідач уникає від виконання зобов'язання щодо поставки оплаченого товару. Такою неправомірною поведінкою відповідача завдано позивачу збитки в розмірі 28416,00 грн., доказом сплати яких є платіжне доручення №210 від 04.09.2013 р.
Таким чином, позовна вимога про стягнення 28416,00 грн. збитків є підставною, обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Позовні вимоги про стягнення 3% річних не підлягають задоволенню в зв'язку з наступним.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Завдання відповідачем збитків внаслідок непоставки товару не є простроченням виконання ним грошового зобов'язання, а відтак Яворівське дочірнє лісогосподарське підприємство „Галсільліс" не виступає боржником у простроченому грошовому зобов'язанні в розумінні ст.625 ЦК України.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у відповідності до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства „Галсільліс" (81100, Львівська область, місто Яворів, вулиця Бічна Греблі, будинок 2, ідентифікаційний код 31179842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Західтрансбуд" (79044, місто Львів, вулиця Мельника, будинок 8, ідентифікаційний код 30478068) 28416,00 грн. збитків та 1643 грн. судового збору.
3. Відмовити в іншій частині позовних вимог.
4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 01.11.2013 р.
Суддя Король М.Р.