ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
25 жовтня 2013 року Справа № 813/6709/13-а
11 год. 48 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий - суддя Кравців О.Р.,
секретар судового засідання Саїв М.В.,
від позивача Дужич Л.С.,
від відповідача Гарасим Р.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» до Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання податкової консультації недійсною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство «Ефективна відгодівля тварин - Захід» (далі - позивач, ПП «Ефективна відгодівля тварин - Захід») з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати недійсною податкову консультацію надану Головним управлінням Міндоходів у Львівській області, що викладена у листі № 8510/10/15-6006/29 від 22.08.2013 року;
- визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Міндоходів у Львівській області, що полягають в ухиленні від виконання обов'язку, визначеного п. 1 ст. 52 Податкового кодексу України; шляхом послідовного та беззмістовного цитування норм Податкового кодексу України та ненаданні конкретних відповідей на питання поставлені у заяві про надання індивідуальної податкової консультації;
- зобов'язати позивача надати індивідуальну податкову консультацію.
Позовні вимоги обґрунтовано ненаданням податковим органом конкретних відповідей на запитання: чи слід до митної вартості товару включати витрати на дорогу Україна-Європа, пов'язані із доїздом власного автомобіля чи автомобіля перевізника до місця навантаження (при імпорті товару із країн Європи)?; чи повинен позивач, який здійснював імпорт, до моменту набрання законної сили Митним кодексом України від 13.03.2013 року, до митної вартості товару включати витрати на дорогу Україна-Європа? Позивач вважає, що відповідь, що надана податковим органом не можна вважати індивідуальним правовим актом, оскільки той не має індивідуального характеру та не містить відповіді на конкретні запитання, а містить лише норми діючого законодавства.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні та зазначив, що процитувавши норми законодавства, відповідач таким чином дав відповідь позивачу, які саме положення слід застосовувати у даній індивідуальній ситуації, яку змоделював позивач. Також стверджує, що процитовані норми неможливо зрозуміти інакше, ніж тільки так, як випливає з їх змісту. Вважає, що позивач неправильно розуміє вимоги чинного податкового законодавства стосовно інституту податкової консультації, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -
ПП «Ефективна відгодівля тварин - Захід» 14.08.2013 року звернулося до Головного управління Міндоходів у Львівській області із заявою про надання індивідуальної податкової консультації /а.с.8/.
Головне управління Міндоходів у Львівській області листом № 8510/10/15-6006/29 від 22.08.2013 року надало відповідь на заяву про надання індивідуальної податкової консультації /а.с.9/.
Вважаючи таку відповідь незаконною, а дії з її надання протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Згідно з п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі - ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Як передбачено у пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Згідно зі ст. 52 ПК України податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства надаються безоплатно контролюючими органами за зверненням платників податків (п. 52.1), вони мають індивідуальний характер і можуть використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2). За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі (п. 52.3). Консультації надаються контролюючими органами (п. 52.4). Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень (п. 52.5). Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою Інтернет-ресурсів (п. 52.6).
Пунктом 53.3 ст. 53 ПК України визначено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Даною нормою визначено статус індивідуальної податкової консультації органу державної податкової служби - правовий акт індивідуальної дії; вказує на можливі підстави її оскарження - невідповідність, на думку платника податків, нормам або змісту відповідного податку (збору). Зі змісту вказаних положень випливає, що предметом судового контролю також є перевірка відповідності податкової консультації нормам або змісту відповідного податку (збору).
Предметом даної індивідуальної податкової консультації є надання роз'яснень з питань включення до митної вартості товару витрат, пов'язаних з доїздом власного автомобіля чи автомобіля перевізника до місця навантаження (при імпорті товару із Європи, включення до митної вартості витрат на дорогу Україна - Європа).
Питання митної вартості товарів та методів її визначення врегульовано у розділі ІІІ Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 року (далі - МК України).
Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування визначено главою 9 розділу ІІІ МК України.
Згідно з пп. 5 та пп. 6 п. 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Пунктом 11 ст. 58 МК України передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню: 1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання; 2) витрати на транспортування після ввезення; 3) податки, які справляються в Україні.
Судом з індивідуальної податкової консультації /а.с.9/ встановлено, що податковий орган, надаючи консультацію, використав вищевикладені норми Митного кодексу України. Крім того, у відповідь на друге питання сформульоване позивачем у заяві про надання консультації, відповідачем зазначено, що дані положення законодавства діяли і до моменту набрання чинності Митним кодексом України.
Представник позивача у судовому засіданні не заперечив, що питання митної вартості товару та методів її визначення врегульовано саме тими нормами законодавства, які викладені в індивідуальній податковій консультації, однак зауважив, що у ній немає висновків та відповідей на поставлені в заяві конкретні запитання. Також, вказав на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України № 781/11/13-10 від 01.06.2010 року, у п. п.1.1 якого зазначено: «Головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами».
Суд погоджується з такими покликаннями позивача, однак зауважує, що за змістом викладеної вище ст. 53 ПК України відсутність чітких відповідей на поставлені запитання не є підставою для визнання недійсною індивідуальної податкової консультації. Даною нормою передбачено визнання судом податкової консультації недійсною лише в тому випадку, якщо податкова консультація суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, чого представник позивача у судовому засіданні не довів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд також не бере до уваги покликання позивача на неналежну форму індивідуальної податкової консультації, оскільки спеціальна форма такого індивідуального правового акту законодавством не визначена.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З врахуванням встановлених обставин суд вважає, що позовна вимога про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною є необґрунтованою, підстав для визнання консультації недійсною немає, а відтак відсутні підстави для визнання протиправними дій посадових осіб щодо надання такої податкової консультації та підстави для надання нової індивідуальної податкової консультації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові не передбачено.
Керуючись ст.ст. 2, 6-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 КАС України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано о 16.20 год. 30.10.2013 року.
Суддя Кравців О.Р.