11 липня 2013 року Справа № 810/2184/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Луценко К.Ю., за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до про Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби скасування податкового повідомлення - рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 10.01.2013 № 2/0000121720/4.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1250 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 312 грн. 49 коп., на думку позивача, прийнято відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення ним правопорушення є помилковими, а тому вказане податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У судове засідання, призначене на 11 липня 2013 року, з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка про вручення йому судової повістки (а.с. 157).
Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення судового засідання або повідомлень про причини неприбуття від відповідача до суду не надходило.
Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи викладене, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами та доказами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) зареєстрований Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області як фізична особа - підприємець 15.09.2000 (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АВ № 461351 (а.с. 122-123).
Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність пов'язану, зокрема, з оптовою торгівлею залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, іншими товарами господарського призначення, а також роздрібною торгівлею залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно - технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
Судом встановлено, що у грудні 2012 року посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 за липень-серпень 2011 року.
За результатами перевірки складено акт від 25.12.2012 № 5109/17-2/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пунктів 198.1 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні податкового кредиту за липень 2011 року на суму 583 грн. 33 коп. та серпень 2011 року на суму 666 грн. 67 коп. у зв'язку з виконанням правочину з придбання у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 послуг, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, ним обумовлених.
За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за липень - серпень 2011 року на загальну суму 1250 грн. 00 коп.
Відносно обставин, встановлених під час проведення перевірки, позивачем були подані до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби заперечення, в яких зазначено, що висновки податкового органу стосовно вчинення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 податкового правопорушення є помилковими, оскільки нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та визначення ним сум податкового кредиту здійснено суб'єктом господарювання у відповідності до вимог чинного законодавства про оподаткування, господарську операцію з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.
Вказані заперечення не були прийняті податковим органом до уваги.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.01.2013 № 2/0000121720/4, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1562 грн. 49 коп., з яких: 1250 грн. 00 коп. - за основним платежем; 312 грн. 49 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач із вказаним податковим повідомленням - рішенням не погодився та оскаржив його в адміністративному порядку до контролюючих органів вищого рівня.
Рішеннями Державної податкової служби в Київській області від 21.03.2013 № 162/Б/10-206/72 та Міністерства доходів і зборів України від 16.04.2013 № 359/Б/99-99/10-01-03-14 скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 10.01.2013 № 2/0000121720/4 - без змін.
Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.
Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.
Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень - серпень 2011 року у розмірі 1250 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, що здійснювались ним як покупцем так і постачальником робіт (послуг).
Відповідач зазначає, що вказаний суб'єкт господарювання має усі ознаки особи, яка здійснює фіктивну діяльність, а відтак його фінансово-господарські операції з іншими контрагентами, у тому числі з позивачем, спрямовані виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.
Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у травні 2011 року позивачем укладено з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 17.05.2011 № 27, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов'язання виконати доручені позивачем роботи по організації послуг по прийняттю, експедируванню, перевезенню, доставці і здачі вантажів, а позивач зобов'язався прийняти вказані роботи та оплатити їх вартість.
На виконання умов вказаного вище договору фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 протягом липня 2011 року позивачу надано визначені у заявках від 30.06.2011 № 0630 та 22.07.2011 № 0722 (а.с. 128-129) послуги по перевезенню товарно-матеріальних цінностей за маршрутом м. Дніпропетровськ - м. Біла Церква, про що виписано рахунки-фактури від 01.07.2011 № КУ-0001212 та 23.07.2011 № КУ-0001516, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.126-127).
У липні 2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та позивачем підписано акти здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) від 01.07.2011 № КУ-0001212 та 23.07.2011 № КУ-0001516 (а.с. 47-48), відповідно до яких позивач прийняв виконані фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 7500 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 1250 грн. 00 коп.
На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни послуг, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 виписано податкові накладні № 13 від 01.07.2011 на суму 3500 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 583 грн. 33 коп. та № 317 від 23.07.2011 на суму 4000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 666 грн. 67 коп.
Розрахунки за надані фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 послуги здійснено позивачем шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок (копії платіжних доручень від 11.08.2011 № 2787 та 16.08.2011 № 2818 (а.с. 124-125).
Податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі ціни отриманих від фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 послуг, включено позивачем до податкового кредиту за липень - серпень 2011 року.
Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ході проведення контролюючого заходу податковим органом не ставилось під сумнів, що складені позивачем та його контрагентом первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: рахунки - фактури, акти здачі-прийняття робіт (послуг), податкові накладні, платіжні доручення тощо відповідали вимогам законодавства.
Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з вказаним вище суб'єктом господарювання ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника робіт (послуг).
Зокрема, під час перевірки податковим органом виявлено, що послуги придбано позивачем у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, з аналізу податкової звітності якого вбачається декларування господарських взаємовідносин ПП «Електросервіс Бровари».
Відповідач зазначає, що саме відносини фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з ПП «Електросервіс Бровари» ставляться податковим органом під сумнів, оскільки вказаний суб'єкт господарювання має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.
Так, в ході проведення контролюючого заходу відповідачем встановлено, що ПП «Електросервіс Бровари» за юридичною адресою не знаходиться та не має достатніх виробничих потужностей, транспортних засобів, працівників, виробничих активів, складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.
Згідно з попереднім дослідженням СТКРЗ Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області від 28.09.2011 № 169, підписи на податковій звітності ПП «Електросервіс Бровари», яке є контрагентом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, вчинені не директором ПП «Електросервіс Бровари» ОСОБА_4, а іншими особами.
Зважаючи на вказані вище обставини, відповідачем зроблено висновок про те, що діяльність ПП «Електросервіс Бровари» була направлена виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочини, укладені зазначеним суб'єктом господарювання з його контрагентами, не спричинили реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними.
За таких обставин, на думку відповідача, нікчемними є також усі правочини за ланцюгом постачання, у тому числі й укладені між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та позивачем.
Відтак, відповідач вважає, що податковий кредит у сумі 1250 грн. 00 коп. сформовано позивачем за правочином, що фактично не здійснювався, а відтак позивач не мав на меті використовувати придбані послуги в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.
Таким чином, податкові зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з податку на додану вартість за вказані звітні періоди, на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.
Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при обчисленні та сплаті податку на додану вартість за результатами здійснення фінансово-господарської операції з вказаним вище контрагентом, суд виходить з наступного.
Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.
Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарської операції з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: рахунками - фактурами, актами здачі-прийняття робіт (послуг), товарно-транспортними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.
Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
У свою чергу, пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - контрагент позивача, що отримав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Враховуючи, що у період виконання господарського зобов'язання фізична особа - підприємець ОСОБА_3 був зареєстрований у встановленому законом порядку як платник податку на додану вартість, контрагент позивача у цей період не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.
Суд звертає увагу на те, що наявність у позивача первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, рахунків - фактур, актів здачі-прийняття робіт (послуг), товарно-транспортних накладних, податкових накладних, платіжних доручень тощо є підставою для відображення показників податкового кредиту суб'єкта господарської діяльності за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.
При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.
В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.
Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника робіт (послуг).
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту надання послуг за господарською операцією, вчиненою позивачем з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, за результатами здійснення якої фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 сформовано податковий кредит.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт надання позивачу послуг з боку наведеного вище контрагента та оплати їх вартості підтверджується документально, господарську операцію належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.
Про отримання позивачем наданих фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 послуг свідчать також товарно-транспортні накладні та складені сторонами правочину акти здачі-прийняття робіт (послуг), які містять повну інформацію про надані послуги, їх кількісне та вартісне вираження.
Доказів щодо невідповідності вказаних первинних документів приписам чинного законодавства представником відповідача суду не надано.
Крім того, судом в ході дослідження зв'язку між фактом придбання позивачем у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 робіт та послуг із господарською діяльністю позивача, встановлено, що вказані вище роботи використані позивачем під час виконання ним власних зобов'язань щодо поставки товарів на користь, зокрема, ТОВ «Зеніт7», ПП «Фірма «Брама-АБФ», ТОВ АПК «Насташка», що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: видатковими накладними, актами встановлення коефіцієнта перерахунку товарно-матеріальних цінностей при оприбуткуванні з переходом у іншу одиницю виміру, довіреностями на отримання товару, фіскальними чеками тощо, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
Наведені вище обставини свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт по організації послуг по прийняттю, експедируванню, перевезенню, доставці і здачі вантажів, що у свою чергу підтверджує товарність операцій з його контрагентом - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3
Разом з тим, з дослідженого у судовому засіданні акта перевірки вбачається, що відповідачем в дійсності факт надання послуг не перевірявся, оскільки перевірка була невиїзною, безпосередньо аналіз поданих фінансово-господарських документів не здійснювався, а в акті перевірки лише відтворено отриману податкову інформацію стосовно господарської діяльності контрагента позивача.
Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, іншими товарами господарського призначення та роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно - технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
Водночас, судом встановлено, що до видів діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 відноситься, зокрема, діяльність автомобільного вантажного транспорту та організація перевезення вантажів.
Вказані обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, з урахуванням видів їх економічної діяльності, та використання зазначених робіт безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.
Суд також звертає увагу на те, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.
Так, позивач в силу покладеного на нього обов'язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв'язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
В силу приписів статті 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.
Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що лише вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, та лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 у здійсненні фіктивної діяльності, відсутній.
Посилання відповідача як на підставу для зменшення позивачу суми податкового кредиту на нікчемність правочину, укладеного контрагентом позивача з іншим суб'єктом господарювання, судом до уваги не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення даної справи, оскільки виходять за межі предмету доказування та стосуються осіб, які не беруть участі у даній справі.
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту виконання на користь позивача послуг у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму податкового кредиту, заявлену позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог законодавства про оподаткування під час визначення ним податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень - серпень 2011 року.
За таких обставин, податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 10.01.2013 № 2/0000121720/4, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1562 грн. 49 коп., з яких: 1250 грн. 00 коп. - за основним платежем; 312 грн. 49 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представником позивача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Оскільки позивачем вимоги про відшкодування понесених ним судових витрат не заявлялись, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 10.01.2013 № 2/0000121720/4, - визнати протиправним та скасувати.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Харченко С.В.
Постанову складено у повному обсязі 16 липня 2013 року.