04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" жовтня 2013 р. Справа№ 910/5858/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів: Пашкіної С.А.
Шевченка Е.О.
за участю представників:
Від позивача: представник не з'явився.
Від відповідача: представник не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром"
на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2013 року
у справі №910/5858/13 (суддя Конюх О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вайліс"
про визнання недійсним договору
У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вайліс" про визнання недійсним договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09.11.2010 року між сторонами було укладено договір № 31 на поставку запасних частин до обладнання, загальна вартість якого становить 6 690 000,00 грн. Укладення правочинів на суму більше 2 000 000,00 грн. згідно Статуту товариства "Лотуре-Зернопром" здійснюється виключно за погодженням загальних зборів учасників. Проте, згідно протоколу №109 загальних зборів учасників від 09.11.2010 року в. о. директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" Коломійцю Костянтину Івановичу не було надано повноважень на укладення спірного договору.
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.08.2013 року у справі № 910/5858/13 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ті самі підстави, що й у позовній заяві.
Позивачем не використано наданого йому законом права на участь його представника у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Причин неявки суду не повідомлено. Матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання, а саме поштове повідомлення № 09795468.
Крім того, до суду апеляційної інстанції не з'явився представник відповідача.
Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації, від 20.02.2013 року № 28 "Про затвердження Інструкції з діловодства в господарських судах України", на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Згідно з інформаційними листами Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23), до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Київським апеляційним господарським судом було належним чином повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вайліс" про дату, час та місце розгляду справи, оскільки на його адресу, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були надіслані ухвала від 27.09.2013 року про порушення апеляційного провадження та від 14.10.2013 року про відкладення розгляду справи, що підтверджується відповідною відміткою на ухвалах, а також поштовим поверненням з відмиткою органом зв'язку з позначкою „за нерозшуком".
Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року за №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін, повідомлених належним чином про час та місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вайліс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" (покупець) укладено договір №31, за умовами якого продавець зобов'язується поставити, покупець прийняти та оплатити запасні частини до обладнання (товар) у відповідності до додатку до договору.
У п. 1.2 договору сторони визначили, що загальна вартість товару становить 6 690 000,00 грн.
Відповідно до п. 1.3 договору передача товару відбувається у відповідності до видаткових накладних на кожну партію.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 3 місяців з моменту поставки.
З позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач вважає, що в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" уклав вказаний договір без врахування обмежень, визначених Статутом товариства, яким визначено, що прийняття рішення про укладання правочинів на суму, що перевищує 2 000 000.00 грн. є виключною компетенцією загальних зборів учасників.
За твердженням позивача, згідно протоколу №109 від 09.11.2010 року в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" не було надано повноважень на укладання спірного договору, оскільки питання на уповноваження в.о. директора Коломійця К.І на укладання договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайліс" на суму 6 690 000,00 грн. у порядок денний не включалося і такого рішення прийнято не було, а тому договір № 31 від 09.10.2010 року, укладений між сторонами, повинен бути визнаний судом недійсним.
За приписами п. 1 ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Як передбачено ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
В силу ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема в разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідно до позиції, викладеної в пунктах 3.3, 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).
Крім того, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Як свідчать матеріали справи, договір №31 від 09.11.2010 року від імені позивача підписано в.о. директора Коломійцем Костянтином Івановичем.
Дослідивши протокол №109 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" від 09.11.2010 року, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з зазначеного вище протоколу, що на зборах учасників були присутніми учасники товариства, які в сукупності володіють 100% голосів, відповідно збори були визнані правомочними та кворум для прийняття рішень був наявний.
В порядок денний вказаних загальних зборів було включено наступні питання:
1. Про обрання голови та секретаря загальних зборів.
2. Про надання згоди товариству на укладання договору, загальна вартість якого перевищує 2000000,00 грн.
3. Про надання повноважень на укладення та підписання договорів, визначених у п. 1 цього протоколу.
По питанню другому порядку денного збори вирішили: надати згоду товариству на укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вайліс" договору купівлі-продажу, предметом якого є купівля товариством запасних частин на загальну суму 6 690 000,00 грн., в тому числі ПДВ 1 115 000,00 грн.
По питанню третьому порядку денного збори вирішили: надати повноваження в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" Коломійцю Костянтину Івановичу на укладення та підписання від імені товариства відповідного договору (зазначеного в п.1 цього Протоколу), з визначенням всіх істотних умов на його розсуд.
Тобто, з вказаного протоколу вбачається волевиявлення загальних зборів учасників надати згоду Товариству з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" на укладення оспорюваного договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайліс" на купівлю запасних частин на суму 6 690 000,00 грн. та уповноважити на його підписання в.о. директора Коломійця Костянтина Івановича.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що механічна описка, а саме помилкове зазначення в пункті 3 порядку денного та в рішенні по питанню третьому "у п. 1 цього Протоколу", замість вірного - "у п.2 цього Протоколу" не впливає на суть рішення та не змінює його зміст, а тому твердження позивача про те, що питання укладення оспорюваного договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вайліс" про придбання запасних частин на суму 6 690 000,00 грн. не включалося в порядок денний загальних зборів від 09.11.2010р. (протокол №109) та що відносно цього питання рішення зборами не приймалося, спростовується матеріалами справи.
Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем на доказ своїх вимог суду подано редакцію Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром", яка затверджена загальними зборами 29.12.2011 року, відповідно не була чинною на момент виникнення спірних відносин 09.11.2010 року.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копій видаткових накладних від 09.11.2010 року № 091107 на суму 4 683 000,00 грн. (а.с. 21) та від 15.11.2010 року № 151110 на суму 2 007 000,00 грн. (а.с. 20) та відповідних ним податкових накладних, позивач не відмовився від прийняття виконання договору відповідачем - прийняв від відповідача обумовлений договором товар на загальну суму 6 690 000,00 грн. та підписав товаророзпорядчі документи на нього.
Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.
Судовою колегією встановлено, що з витягу з реєстру отриманих та виданих податкових накладних №11 за період з 01.11.2010р. по 30.11.2010р. (а.с. 113-117) вбачається, що позивач включив отримані від відповідача податкові накладні до відповідного реєстру, що свідчить про визнання позивачем своїх зобов'язань, що виникають з оспорюваного договору, в тому числі податкових зобов'язань.
Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що несплата коштів за отриманий товар, на яку посилається позивач, свідчить про невиконання позивачем договірних зобов'язань, а не про відсутність подальшого схвалення юридичною особою укладеного правочину.
Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія приходить до висновку про те, що вчинений в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" оспорюваний договір отримав наступне схвалення юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" шляхом вчинення дій по прийняттю товару від відповідача та підписання товаророзпорядчих документів, що виключає визнання вказаного договору недійсним.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Зернопром" про визнання договору від 09.11.2010 року №31 недійсним задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.
Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким у позові відмовлено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"Лотуре-Зернопром" на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2013 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2013 року у справі № 910/5858/13 - без змін.
3. Матеріали справи № 910/5858/13 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Коршун Н.М.
Судді Пашкіна С.А.
Шевченко Е.О.