83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
07.10.2013р. Справа № 905/6442/13
Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.
при секретарі судового засідання: Стасюк О.В.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1 довіреність від 10.10.2011р.
від відповідача: не з'явився
у справі за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Макіївка
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Макіївка
про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є співвласником нежитлового приміщення, загальною площею 76,8кв.м., розташованого по АДРЕСА_2, однак, на теперішній час він не може в повній мірі реалізувати своє право власності на частину належного йому нерухомого майна, зокрема, не може використати його для здійснення підприємницької діяльності, оскільки, відповідач своїми діями, чинить перешкоди у реалізації прав останнього на належне йому майно.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, в судове засідання не з'явився. За таких обставин, суд розглядає справу за наявними в справі матеріалами, згідно ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
23.08.2002р. між громадянкою ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі - продажу будинка, який був посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за №3319 в реєстрі та зареєстрований у Комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації м. Донецька за реєстраційним №27651126.
За умовами договору продавець продав, а покупець купив житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами під номером АДРЕСА_2
За вказаною адресою на земельній ділянці знаходяться: житловий будинок з дранки, позначений на плані літ. А-1, житловою площею 41,90кв.м., літня кухня літ. Б-1, два сараї літ. Л-1, Ж-1, прибиральня літ. Г-1.
Пунктом 5 договору передбачено, що покупець набуває право власності на вказаний будинок з моменту посвідчення договору купівлі-продажу.
26.09.2011р. відповідачу був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЛ №552454), площею 0,0896га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1413500000:04:003:0498).
Вказане майно, яке розташоване по АДРЕСА_2 було проінвентаризоване 23.09.2013р. та за даними КП БТІ м. Макіївка складається з: житлового будинку А-1, загальною площею 76,8кв.м., літньої кухні літ. Б-1, двох сараїв літ. В, Л, Ж, прибиральні літ. Г, огорожі N.
Відповідно до акту проведення інвентаризації від 23.09.2013р., складеного ТОВ ПБП «Модулор», домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі- продажу будинка №3319 від 23.08.2002р. На земельній ділянці знаходиться будинок літ. А-1, загальною площею 76,8кв.м., також, на земельній ділянці знаходяться: літня кухня літ. Б, сараї літ. Ж, Л, вбиральня літ. Г, сарай літ. В.
В будинку тривалий час не проживають, будинок не використовується за цільовим призначенням, тому, визначити функціональне призначення приміщень будинку не уявляється можливим.
Як стверджує позивач, вона та відповідач з моменту придбання будинку до теперішнього часу знаходяться у зареєстрованому шлюбі, а тому згідно приписів ст.ст. 60,63,70 Семейного кодексу України, ст.ст 22,28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції, що діяла на момент укладання правочину) зазначений спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власністю подружжя; кожен з подружжя має рівні права володіння , користування і розпорядження цим майном; подружжя користується рівними правами на майно; в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Також, ОСОБА_2 стверджує, що вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням врегулювати відносини щодо використання спірного приміщення, для здійснення ФОП ОСОБА_2 (як співвласника вказаного майна) підприємницької діяльності, не пов'язаної з діяльністю відповідача.
Проте, відповідач у відповіді, на клопотання позивача, відмовив останньому мотивуючи свою відмову тим, що такі звернення є необґрунтованими, також, вказував на те, що в даному випадку встановлення якогось спеціального режиму використання цього майна, законом не передбачено.
На думку позивача, ним були вжиті всі заходи досудового врегулювання спірних взаємовідносин, проте, подальша відмова відповідача щодо врегульованого використання спірного приміщення, яке є їх спільною власністю, порушує його права та охоронювані законом інтереси, щодо вільного розпорядження майном, дані обставини обумовили звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом.
Оцінюючи вимоги позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 317 Цивільного кодексу України встановлює, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.
Суд звертає увагу на те, що зі змісту технічного паспорту від 28.07.2000р. та технічного паспорту від 23.09.2013р. (копії наявні в матеріалах справи, арк. 19-26, 41-48) вбачається, що з моменту придбання відповідачем будинку, розташованого по АДРЕСА_2 реконструкцій (перебудов) або інших перепланувань об'єкту нерухомості, які б могли призвести до зміни конструктивних елементів будівлі, не здійснювалось.
У відповідності із ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.
Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням передбачених цивільним законодавством заходів захисту. Під останнім слід розуміти, встановлені законом матеріально - правові примусові заходи, завдяки яким здійснюється захист відновлення або визнання порушених або оспорюваних прав та інтересів.
Статтею 355 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною 1 статті 357 Цивільного кодексу України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, поділ (виділ в натурі) майна між сторонами правочину не відбувався.
Тому, відповідно до ст. 358 Цивільного кодексу України, опосередковуються права співвласників за взаємною згодою визначити порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
При цьому, в даному випадку, спірність відносин виникла саме щодо фактичного визначення майна, як нежитлового, без врахування його первісного призначення (з моменту будівництва).
За твердженнями позивача, вона і відповідач є суб'єктами підприємницької діяльності, спірний будинок використовується ними, як складське приміщення для зберігання товару.
Виходячи з ознак об'єкту (за технічним паспортом та актом проведення інвентаризації) - домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, не використовується за цільовим призначенням, в якості житлового фонду.
Тому, суд вважає правомірними твердження позивача, що спірне майно є нежитловим.
Як слід, позивач, як співвласник має права на вказану будівлю саме, як об'єкту нерухомості, що відноситься до нежитлових будівель (споруд).
З пояснень представника позивача, наданих під час судового засідання, вбачається, що необхідність захисту прав щодо предмету позову обумовлена запобіганням реалізації відповідачем (співвласником) підприємницької діяльності щодо спірного майна, як в якості здійснення власної підприємницької діяльності, так і в якості виключно за попереднім призначенням (житловий фонд).
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майного права та інтрересу.
Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно, є доведеними та, як слід підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають віднесенню на сторін судового процесу в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст. ст. 16, 317, 319, 321, 328, 355, 356, 357, 358 ЦК України, керуючись ст. ст. 1, 22, 33, 43, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати право спільної часткової власності на нерухоме майно літ. А-1, як нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 76,8кв.м., з визначенням часток за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (86156, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (86156, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) по 1/2 кожного.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (86156, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (86156, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720,50грн.
Повний текст рішення підписаний 14.10.2013р.
Рішення набирає законної сили 25.10.2013р.
Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.
Суддя О.М. Сковородіна