ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15188/13 21.10.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКВН»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство»
про стягнення 36 512, 57 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Науменко В.А.
від відповідача: не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКВН» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» про зобов'язання сплатити заборгованість у розмірі 36 512, 57 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1209/27-01 від 27.09.2012 р. щодо оплати вартості отриманого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15188/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі позивач подав заяву про збільшення позовних вимог в частині пені за період з 06.08.2013 р. до 10.09.2013 р. в сумі 1 098, 29 грн. та просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» сплатити позивачу заборгованість на загальну суму 37 610, 86 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позивач фактично збільшив раніше заявлену до стягнення суму та його заява не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду.
01.10.2013 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКВН» подало заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, у якій збільшує позовні вимоги в частині пені за період з 11.09.2013 року до 01.10.2013 р. у сумі 640, 67 грн. та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» заборгованість на загальну суму 38 251, 53 грн.
У відповідності до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
У відповідності до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Слід відзначити, що звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКВН» заявляло вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» сплатити заборгованість у розмірі 36 512, 57 грн., в той час як у заяві про уточнення просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 38 251, 53 грн.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що кореспондується із визначеними нормами чинного законодавства України способами захисту порушених прав.
Виходячи з положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, а також норм Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги про стягнення та зобов'язання є самостійними способами захисту порушених прав у розумінні наведених норм.
За таких обставин, суд розцінює вимогу позивача про стягнення заборгованості як зміну предмету позову у даній справі, що за приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України можливо лише до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» заяви про зміну предмета або підстави позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
В той же час, як встановлено судом, у судовому засіданні 11.09.2013 р. суд перейшов до розгляду справи № 910/13188/13 по суті, про що зазначено у відповідному протоколі судового засідання.
З огляду на вищевикладене, суд залишає без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКВН» про зміну предмету позову та розглядає вимоги позивача зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «ПКВН» заборгованість на загальну суму 37 610, 86 грн.
Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та подав клопотання про вихід за межі позовних вимог в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04070, м. Київ, Поштова площа, 3 та отримані представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство», про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 21.10.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
27.09.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКВН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» укладено договір купівлі-продажу № 1209/27-01, за умовами якого позивач зобов'язався, а відповідач - прийняти та оплатити на умовах даного договору рятувальні жилети «Поплавок» у кількості 150 штук протягом 5 робочих днів з моменту укладення даного договору.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору вартість рятувального жилету «Поплавок» за даним договором 227, 40 грн. за одиницю; загальна вартість товару становить 40 932, 00 грн. Оплата товару відповідачем здійснюється у строк до 05.06.2013 р.
Відповідно до п.п. 5.2-5.4. договору за прострочення строку оплати товару позивача має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення. За прострочення оплати більш ніж на 10 календарних днів відповідач сплачує штраф в розмірі 10 % від вартості товару. За прострочення оплати за товар біль ніж на 20 календарних днів, відповідач також сплачує на користь пеню, яка нараховується з 21-го дня прострочення оплати за товар в розмірі 36 % річних від суми прострочення платежу за кожен день прострочення оплати.
Договір, відповідно до п. 7.1., вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 40 932, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000006 від 27.09.2012 р., засвідчена копія якої долучена до матеріалів справи.
18.06.2013 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 1306/17-01 від 17.06.2013 р. про оплату вартості товару, поставленого за договором № 1209/28-01 від 28.09.2012 р. на суму 40 932, 00 грн.
Однак відповідач відповіді на вказану претензію не надав та заборгованість не сплатив.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено зобов'язання за договором № 1209/28-01 від 28.09.2012 р. в частині оплати поставленого товару, у зв'язку з чим позивач просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «ПКВН» заборгованість у розмірі 40 932, 00 грн.
Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається, зокрема, на норми ст.ст. 509, 525, 526, 626 Цивільного кодексу України, якими передбачено обов'язковість виконання сторонами договірних зобов'язань.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується поставка Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКВН» відповідачу товару на суму 40 932, 00 грн. та його оплата відповідачем у сумі 10 000, 00 грн., що фактично свідчить про порушення відповідачем договірних зобов'язань.
Як зазначається у статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник. Позов визначається у правовій літературі як вимога особи про захист свого або чужого права чи охоронюваного законом інтересу. Звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви у спорах, які виникають із господарських правовідносин.
Тож, виходячи із наведених норм, підставою звернення до суду є суб'єктивне уявлення одного із учасників правовідносин, що врегульовані нормами матеріального права, про порушення його суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншим учасником, тобто наявність юридичних фактів, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Таким чином, виходячи з вищенаведених законодавчих норм, адресоване суду прохання має відповідати встановленим нормами закону способам захисту та має бути спрямоване на реальний захист порушених прав позивача.
В той же, час позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКВН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» про зобов'язання останнє сплатити заборгованість у розмірі 40 932, 00 грн. за своєю суттю не відповідає визначеним нормами Цивільного кодексу України способам захисту порушених прав.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Пунктом 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем позовна вимога не відповідає визначеним способам захисту порушених прав, а відтак - не підлягає задоволенню судом.
Разом з тим, відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 1209/27-01 від 27.09 2012 р., а також наявність заяви позивача про вихід за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне задовольнити вищевказане клопотання позивача та застосувати у даному випадку норми ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та стягнути з відповідача заборгованість за вищевказаним договором у розмірі 30 932, 00 грн., вийшовши за межі позовних вимог.
Крім того, згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань в частині оплати вартості поставленого товару, суд дійшов висновку про доцільність застосування відповідальності, що передбачена нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір, встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума, обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.
Згідно розрахунку суду розмір пені за порушення відповідачем грошового зобов?язання за період з 06.06.2013 р. (дата виникнення заборгованості) до 05.08.2013 р. становить 727, 11 грн.
Крім того, сторонами у договорі передбачено сплату відповідачем штрафу за порушення договірних зобов'язань у розмірі 10 % від вартості товару, що у даному випадку становить 3 093, 20 грн.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, виходячи із принципу судового захисту прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання, суд вважає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКВН» заборгованість у розмірі 30 932, 00 грн., а також 727, 11 грн. - пені та 3 093, 20 грн. - штрафу.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКВН» відмовити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річкове пасажирське екскурсійне агентство» (04070, м. Київ, Поштова площа, 3, код ЄДРПОУ 24092018), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКВН» (03148, м. Київ, вул. Тимофія Строкача, 1-А, код ЄДРПОУ 33262298) заборгованість у розмірі 30 932, 00 (тридцять тисяч дев'ятсот тридцять дві грн. 00 коп.) грн., 727, 11 (сімсот двадцять сім грн. 11 коп.) грн. - пені та 3 093, 20 (три тисячі дев'яносто три грн. 20 коп.) грн. - штрафу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.10.2013 р.
Суддя Пригунова А.Б.