Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 122/15009/13-а
14.10.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Воробйової С.О.,
суддів Курапової З.І. ,
Кобаля М.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (суддя Шильнов М.О.) від 19.06.2013 року у справі №122/15009/13-а
за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області (пр. Суворова, 28, м. Ізмаїл, Одеська область, 68600)
про визнання відмови у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області про визнання відмови у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на її користь вартості самостійного курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя протиправною, про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задоволений частково.
Визнано відмову Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя протиправною.
Визнано відмову Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя, такою, що порушує частину 5 статті 124 Конституції України в частині обов'язковості до виконання постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя.
Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області виконати постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя.
Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області у тримісячний строк з дня набрання постановою законної сили надати до Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим звіт про виконання постанови суду в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вищевказаною постановою суду, Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 року.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання 14.10.2013 року позивач - ОСОБА_3 не з'явилась, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомила.
Представник відповідача - Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області у судове засідання 14.10.2013 року не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність та просив скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Судова колегія, розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулась до Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області про визнання протиправною відмови відповідача у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь позивача вартості самостійного курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя; визнання відмови відповідача у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь позивача вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя, такою, що порушує частину 5 статті 124 Конституції України в частині обов'язковості до виконання постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя; зобов'язання відповідача виконати постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя; зобов'язання відповідача у встановлений судом строк надати до Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим звіт про виконання судового рішення; стягнення з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що Управлінням Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області безпідставно, без урахування норм діючого законодавства України відмовлено у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя, посилаючись на те, що виявлені порушення в оформленні виконавчого листа, а саме відсутня інформація щодо ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника та ідентифікаційного номера стягувача.
Судова колегія апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача виходячи з наступного.
Матеріали справи містять відомості про те, що 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя був виданий виконавчий лист №2а-228/2010 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. (а.с.8).
17.02.2013 року позивач звернулась до Начальника Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області із заявою про виконання постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санітарно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя (а.с.9-10).
Зазначена заява була отримана відповідачем 26.02.2013 року, що підтверджується відміткою у рекомендованому поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.11).
Листом Управління державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області №06-04/645 від 21.03.2013 року ОСОБА_3 був повернутий без виконання оригінал виконавчого листа №2а-228/2010, виданий 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя, відповідно до пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року №45), у зв'язку з тим, що на порушення вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому листі відсутня інформація щодо ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника та індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача (а.с.12).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Частиною першою статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Дійсно, на час ухвалення судового рішення нормами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачалось обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номеру і серії паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовились від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України.
Однак, згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, в редакції чинній на час повернення виконавчого листа позивачу без виконання, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Також, Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України №68 від 27.06.2006 року, в редакції, яка діяла на час повернення виконавчого листа позивачу без виконання, вже був затвердженим новий зразок виконавчого листа (додаток 44) з урахуванням положень статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року.
Пунктом 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року №45) визначено, що виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до підпункту 1 пункту 9 вказаного Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; видано або оформлено з порушенням установлених вимог; рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем; стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання; наявні інші передбачені законом випадки.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 також зазначає, що не є платником податків, оскільки вона є довічно інвалідом 1 групи, який за висновком МСЕК потребує постійного стороннього догляду, 1926 року народження, пенсіонером, не працює і не сплачує жодних податків, в той час як боржник - Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області не є суб'єктом господарської діяльності, а є суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим вимоги відповідача в частині зобов'язання стягувача надати виконавчий лист із зазначенням інформації про ідентифікаційний код та ідентифікаційний номер осіб, які не мають статусу суб'єкту господарської діяльності та платника податків є незаконними.
Із зазначеним твердженням судова колегія не погоджується виходячи з наступного.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Боржником за виконавчим листом №2а-228/2010, виданим 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя, є Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області, яке згідно довідки Управління статистики в Ізмаїльському районі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №593581 від 13.12.2012 року має правовий статус юридичної особи, йому привласнено ідентифікаційний код - 03194772 та за класифікатором організаційно-правових форм господарювання є органом місцевого самоврядування (а.с.39).
А отже, Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області відноситься до суб'єктів господарювання.
При цьому, ОСОБА_3, згідно довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 30.06.2000 року, одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_1, наданий Державною податковою адміністрацією України, та занесена до Державного реєстру фізичних осіб (а.с.15).
Статтею 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до Податкового кодексу України та Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 06.11.2012 року №1147 реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі здійснюється з метою єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України. Усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.
Аналогічні положення містились й у Законі України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» №320/94-ВР від 22.12.1994 року, який діяв на час одержання ОСОБА_3 ідентифікаційного номеру та який втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем правомірно був повернутий позивачу без виконання оригінал виконавчого листа №2а-228/2010, виданий 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання відмови Управління державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області у виконанні постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь позивача вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя, такою, що порушує частину 5 статті 124 Конституції України в частині обов'язковості до виконання постанови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 26.02.2010 року у справі №2а-228/2010 в частині стягнення на користь ОСОБА_3 вартості самостійного санаторно-курортного лікування у розмірі 11447,22 грн. на підставі виконавчого листа №2а-228/2010, виданого 08.04.2010 року Залізничним районним судом м. Сімферополя колегія судді зазначає, що позивачем обраний не передбачений положеннями статей 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України спосіб захисту права та у сенсі зазначених правових положень Кодексу адміністративного судочинства України у суду не має таких повноважень у разі задоволення адміністративного позову.
Приймаючи до уваги те, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень прав позивача з боку Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області, то відсутні й підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення на її користь моральної шкоди.
При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до частини другої статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України позивач не позбавлена можливості звернутись до суду, який видав виконавчий лист, із відповідною заявою про виправлення допущених в ньому помилок, а саме не зазначення ідентифікаційного коду Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області та індивідуального ідентифікаційного номеру ОСОБА_3
Приймаючи до уваги усе вищевикладене у сукупності, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3, у зв'язку з чим також відсутні й підстави, визначені статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України, для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказаним обставинам судом першої інстанції не дана належна оцінка, постанова суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 року у справі №122/15009/13-а - задовольнити.
Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19.06.2013 року у справі №122/15009/13-а - скасувати.
Прийняти нову постанову: в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис С.О. Воробйова
Судді підпис З.І.Курапова
підпис М.І. Кобаль
З оригіналом згідно
Суддя С.О. Воробйова