21 жовтня 2013 р.Справа № 522/16177/13-а
Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Науменко А.В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Потапчука В.О.
- Семенюка Г.В.,
при секретарі - Журкіній І.І.,
за участі: представник апелянта - ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги від 30.09.2013 р.),
представник позивача - Скуріхіна Т.О. (довіреність від 24.12.2012 р. № 1/4005),
представник позивача - Домбровський Ю.С. (довіреність від 21.10.2013 р. № 8/10345),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про примусове видворення з України,-
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до суду з адміністративним позовом до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про примусове видворення з України.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2013 року адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено. Примусово видворено громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції представник відповідача (договір про надання правової допомоги від 30.09.2013 року) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ГУ ДМС України в Одеській області про примусове видворення з України громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, наголошуючи, що суд першої інстанції не взяв до уваги положення Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, та не дав оцінки обставинам справи, які вказують, що ОСОБА_1 є жертвою торгівлі людьми. Крім того, представник відповідача зазначив, що судом першої інстанції, в порушення положень ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не враховано, що обов'язковим є попереднє прийняття відповідним компетентним органом рішення про примусове повернення іноземця чи особи без громадянства, однак, як вбачається з матеріалів справи таке рішення щодо відповідача не приймалось.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в поданій апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 05 червня 2013 року до УКР ГУМВС України в Одеській області надійшла інформація про те, що за адресою: вул. Миколаївської дороги, 124, на території ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», знаходиться цех з пошиття одягу, де силоміць утримуються громадяни Соціалістичної Республіки В'єтнам з метою їх трудової експлуатації.
За перевіркою вказаної інформації 22 червня 2013 року співробітниками Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області виявлено підпільний цех, де знаходилось 36 громадян Соціалістичної Республіки В'єтнам. Вказані особи мешкали в складському приміщенні. У сусідніх складських приміщеннях розташовані їдальня, санвузли та цех з пошиття одягу.
Серед затриманих осіб виявлено особу без документів, яка назвалася громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та яка перебуває на території України без відповідних правових підстав.
Зазначені обставини стали підставою для звернення ГУ ДМС України в Одеській області до суду з адміністративним позовом до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про його примусове видворення з України.
Задовольняючи позовні вимоги ГУ ДМС України в Одеській області, суд першої інстанції зазначив, що вважає встановленим той факт, що іноземний громадянин знаходиться на території України незаконно, ухиляється від виїзду з України, законних підстав перебування його на території України судом не встановлено.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає обґрунтованими твердженнями апелянта, що судом першої інстанції при прийняття оскаржуваного рішення безпідставно не прийнято до уваги положення частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно вимог ч. 1 ст. 30 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
З аналізу зазначених вище правових норм випливає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов'язковим є попереднє прийняття компетентним органом рішення про примусове повернення. Отже, адміністративний суд не має повноважень на примусове видворення іноземця чи особи без громадянства до прийняття компетентним органом щодо цього іноземця чи особи без громадянства рішення про примусове повернення.
Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні підстави для звернення до суду з позовом про видворення за межі України в примусовому порядку громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1. Так, судом першої інстанції не було враховано, що в матеріалах адміністративної справи немає даних про те, що відносно відповідача відповідним компетентним органом приймалось рішення про примусове повернення і що він ухилявся від залишення території України у визначений цим органом строк. Обставини, на які посилався позивач, при умові неприйняття ним рішення про примусове повернення громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог про його примусове видворення за межі України. Тобто, суд першої інстанції встановивши, що позовну заяву про примусове видворення подано до суду щодо особи стосовно якої рішення компетентним органом про примусове повернення не приймалось повинен був відмовити в задоволенні такого позову.
Окрім викладеного, на думку колегія суддів, представником апелянта вірно наголошено, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно не надано оцінки факту примусового утримання відповідача у нелегальному цеху ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», хоч у мотивувальній частині оскаржуваного рішення судом першої інстанції було зазначено, що відповідач разом з іншими громадянами В'єтнаму силоміць утримувався на території нелегального цеху з пошиття одягу з метою його трудової експлуатації. Тобто, суд першої інстанції встановивши імовірні підстави вважати, що відповідач став жертвою торгівлі людьми жодним чином не встановив зазначених обставин та не надав їм належної оцінки. Зокрема, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував положення статті 10 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, ратифікованої Законом України № 2530-VI від 21.09.2010 року, відповідно до якої якщо у компетентних органів є достатні підстави вважати, що особа стала жертвою торгівлі людьми, кожна Сторона гарантує, що ця особа не буде вивезена з її території доти, доки компетентні органи не завершать процедуру визнання жертви правопорушення, передбачену статтею 18 цієї Конвенції, а також гарантує отримання цією особою допомоги, передбаченої пунктами 1 і 2 статті 12. При цьому, відповідно до положень ч. 6 ст. 16 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» надання допомоги особі, яка постраждала від торгівлі людьми, не залежить від: звернення такої особи до правоохоронних органів та її участі у кримінальному процесі; наявності у такої особи документа, що посвідчує особу.
Також, слід зазначити, що як вбачається з матеріалів, 02 жовтня 2013 року громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, було подано до Прокуратури Одеської області заяву про залучення його як потерпілого до кримінального провадження № 12013170110001085 за фактом торгівлі людьми з метою примусової експлуатації праці громадян В'єтнаму за ч. 3 ст. 149 КК України (а.с.40).
З огляду на викладене, оскільки в матеріалах адміністративної справи немає даних про те, що відносно відповідача відповідним компетентним органом приймалось рішення про примусове повернення і що він ухилявся від залишення території України у визначений цим органом строк, обставини, на які посилався позивач, при умові неприйняття ним рішення про примусове повернення громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог про його примусове видворення за межі України, а також враховуючи, що відповідачем було подано до Прокуратури Одеської області заяву про залучення його як потерпілого до кримінального провадження № 12013170110001085 за фактом торгівлі людьми з метою примусової експлуатації праці громадян В'єтнаму за ч. 3 ст. 149 КК України, колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДМС України в Одеській області до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про його примусове видворення з України.
Більш того, колегія суддів наголошує, що вирішуючи спір, суд першої інстанції порушив норми процесуального права. Так, зокрема, в порушення вимог частини 3 статті 1835 КАС України, суд першої інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за відсутності сторін у справі. Також, колегія суддів зазначає, що в порушенні вимог ч. 4 вказаної статті КАС України, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем було отримано оскаржуване рішення суду та його зміст йому роз'яснено зрозумілою для нього мовою.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права, не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія -
Апеляційну скаргу громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2013 року - задовольнити.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про примусове видворення з України - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про примусове видворення з України залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту набрання законної сили.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний колегією суддів 21 жовтня 2013 року.
Головуючий суддя: /М.П. Коваль/
Суддя: /В.О. Потапчук/
Суддя: /Г.В. Семенюк/