ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15321/13 21.10.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Укр аїна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт»
про стягнення 2 928, 00 грн.
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна»
про визнання недійсним пункту договору та додатку до нього
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна»: Ільющенков О.П.
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт»: Півоваров В.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» про стягнення суми додаткової винагороди у розмірі 2 928,00 грн. за договором про надання телекомунікаційних послуг № ВК-5269-12/12 від 17.12.2013 р. Позовні вимоги обґрунтовані припиненням умов договору за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» до закінчення мінімального строку дії вищевказаного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15321/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
01.10.2013 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» подало зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» про визнання недійсним п.п. 7.2.1., 7.2.2. договору про надання телекомунікаційних послуг ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. та додатку № 1 до договору в частині мінімального строку дії.
Заявлені вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» обґрунтовує невідповідністю вказаних положень нормам чинного законодавства України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2013 р. зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» подало відзив на первісний позов, у якому зазначає, що зобов'язання сторін припиняються, зокрема, у разі розірвання договору, а відтак - позивач вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» необґрунтованими.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» подало відзив на зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт», у якому відзначає, що сторони погодили положення договору на власний розсуд з урахуванням економічно вигідних для сторін умов та при цьому, договір не містить положень, що б суперечили чинному законодавству України, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
У даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 21.10.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
17.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № ВК-5269-12/12, за умовами якого позивач зобов'язався надавати, а відповідач - приймати та оплачувати послуги доступу до мережі Інтернет.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.4. договору відповідач здійснює оплату за тарифами, які встановлюються за згодою сторін згідно з додатками до даного договору. Пост луна налається виключно на умовах передоплати (авансування).
Договір, відповідно до п.п. 7.1., 7.2., набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє протягом 12 місяців. Сторони зберігають за собою право в односторонньому порядку розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону письмово не менше ніж за 30 днів до дати розірвання договору.
Пунктом 7.2.1. договору сторони погодили, що у додатках до договору зазначається мінімальний строк дії послуги, протягом якого відповідач приймає послуги вартістю не меншою ніж сума всіх щомісячних абонентських за користування послугою протягом мінімального строку дії.
Згідно з п. 7.2.2. договору у випадку, якщо відповідач отримає послуги, що надані за договором на суму, меншу, ніж зазначена в п. 7.2.1. до кінця мінімального строку дії послуги, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу додаткову винагороду, що обчислюється як різниця між сумою всіх щомісячних абонентських плат за користування послугою та фактичною сумою здійснених абонентом плат.
Відповідно до додатку 1 до договору № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. вартість підключення послуги каналу доступу до мережі Інтернет становить 120, 00 грн., вартість щомісячних послуг - 300, 00 грн., мінімальний строк дії кожної послуги складає 12 календарних місяців.
21.02.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» з повідомленням № 13 про припинення дії договору № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р.
12.03.2013 р. позивач за первісним позовом звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» з претензією вих. № 126-03/2013 від 12.03.2013 р. про перерахування суми боргу у розмірі 3 295, 74 грн., що становить суму заборгованості за надані у січні та лютому 2013 року послуги та суму додаткової винагороди у зв'язку з припиненням договору до закінчення мінімального строку дії відповідної послуги,
Однак відповідач за первісним позовом відповіді на претензію не надав та, при цьому, грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» не перерахував.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач за первісним позовом стверджує, що договір № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. розірвано з ініціативи Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт», протягом мінімального строку дії послуги, у зв'язку з чим фактично відповідачем за первісним позовом прийнято послуги на суму 672, 00 грн., в той час як загальна вартість послуг на 12 календарних місяців становить 3 600, 00 грн., а відтак - позивач за первісним позовом просить у судовому порядку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» додаткову винагороду у розмірі 2 928, 00 грн., що передбачено умовами договору.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України як щільного о договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором
У відповідності до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 3 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі свободи договору.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості
Крім того, частиною 2 статті 236 Господарського кодексу України визначено право сторін передбачити у договорі оперативно-господарські санкції, які не встановлені безпосередньо у законодавчих нормах.
Правову основу діяльності у сфері телекомунікацій, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами визначено Законом України «Про телекомунікації», відповідно до положень якого абонентом є споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі.
За приписами ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги надаються на умовах укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.
Укладаючи договір № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р., сторони визначили його умови з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства а також загальних засад цивільного судочинства та на власний розсуд погодили порядок та наслідки його розірвання.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
У відповідності до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
У договорі № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. сторони передбачили можливість розірвання договору в односторонньому порядку, шляхом повідомлення іншої сторони за 30 днів до дати його розірвання (п. 7.2. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» скористалось передбаченим договором правом та розірвало договір № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. в односторонньому порядку.
При цьому, проаналізувавши умови договору № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р., а також положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що у договорі сторони встановили договірну санкцію у разі його розірвання, а заявлена позивачем за первісним позовом до стягнення сума фактично є додатковою винагородою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» у зв'язку з таким розірванням.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Тож, приймаючи до уваги що в договорі № ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. сторони на власний розсуд врегулювали зобов'язання відповідача за первісним позовом щодо сплати винагороди у разі отримання ним послуг на суму, меншу, ніж встановлена за мінімальний строк дії послуги, з огляду на розірвання вищевказаного договору за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт», враховуючи, що сторони на власний розсуд визначили умови договору, в тому числі, і порядок розрахунків між сторонами, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» про стягнення грошових коштів у розмірі 2 928, 00 грн.
Розглянувши зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» про визнання недійсним п.п. 7.2.1., 7.2.2. договору про надання телекомунікаційних послуг ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. та додатку № 1 до договору в частині мінімального строку дії, здійснивши оцінку наявних у справі документів та пояснень представників сторін, проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно норм ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним п.п. 7.2.1., 7.2.2. договору про надання телекомунікаційних послуг ВК-5269-12/12 від 17.12.2012 р. та додатку № 1 до договору в частині мінімального строку дії Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» посилається на те, що оспорювані положення обмежують та погіршують права споживача, створюють нерівні умови договору та суперечать положенням чинного законодавства України, що регулює відносини у сфері надання телекомунікаційних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» абонентом споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі.
При цьому, пунктом 3.7.2. Основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, що затверджені рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 29.11.2012 р. № 624 визначено, що у договорі про надання телекомунікаційних послуг зазначаються порядок, строки та форма оплати послуг, зокрема, порядок розрахунків у разі припинення дії договору.
Крім того, як вже зазначалось вище, цивільне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі свободи договору та вільного волевиявлення сторін під час його укладення.
За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як зазначається в п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до п. 2.5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р. слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.
Тобто, підставою для визнання недійсним договору у судовому порядку є встановлена судом його невідповідність вимогам закону та/або недотримання господарської компетенції при його укладенні.
В той же час, розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що укладаючи оспорюваний договір, сторони на власний розсуд погодили його умови у відповідності до загальних принципів Цивільного кодексу України та, відповідно, усвідомлювали їх зміст.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» та відмовляє у його задоволенні.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України за первісним та зустрічним позовом покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт».
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, 3, код ЄДРПОУ 37727460), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДаблЮ Нет Україна» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14-В, оф. 4, код ЄДРПОУ 37002401) додаткову винагороду у розмірі 2 928, 00 (дві тисячі дев?ятсот двадцять вісім грн. 00 коп.) грн. та 1 720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екосвіт» відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.10.2013 р.
Суддя Пригунова А.Б.