ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 910/16455/13 28.10.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс"
доПублічного акціонерного товариства "Комерційний бланк "Експобанк"
провизнання правочину недійсним
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Пересунько Л.А. - предст. за довір.
У судовому засіданні 28.10.2013, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" про визнання правочину недійсним (Договір кредитної лінії №21/2003 від 18.12.2003).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що через наявність у статуті товариства обмежень щодо приймання рішень про отримання довгострокових кредитів, а відтак Договір кредитної лінії №21/2003 від 18.12.2003 та додаткові угоди до нього укладені директором Нікіфоренко А.А., від імені позивача з перевищенням повноважень, оскільки загальними зборами акціонерів ТОВ "Агрокомплекс" не приймалося жодного рішення щодо отримання товариством довгострокового кредиту.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2013 порушено провадження у справі №910/16455/13, розгляд справи призначено на 16.09.2013.
10.09.2013 Через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс" надійшла заява про роз'яснення ухвали суду про порушення провадження у справі №910/16455/13 від 30.08.2013, в задоволенні якої суд відмовив з підстав викладених в ухвалі від 14.10.2013.
Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 16.09.2013, у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці, справу №910/16455/13 передано для розгляду судді Мельнику В.І.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2013 справу №910/16455/13 прийнято до провадження суддею Мельником В.І., розгляд справи призначено на 14.10.2013.
У зв'язку з виходом з відпустки судді Літвінової М.Є., розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 10.10.2013 справу передано судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою від 10.10.2013 суддя Літвінова М.Є. прийняла справу до провадження. Розгляд справи призначено на 14.10.2013.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. 14.10.2013 від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляд справи. Клопотання позивача про відкладення розгляду справи суд задовольнив.
Ухвалою від 14.10.2013 розгляд справи відкладено на 28.10.2013.
Позивач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, причини неявки суду не повідомив. Про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.
Нормами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не з'явився на виклик суду для надання обґрунтованих пояснень по суті заявленого позову. Провадження у справі порушено 30.08.2013, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового засідання, однак позивач своїм правом не скористався.
У позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.
Відповідач позов не визнав, свої заперечення виклав у відзиві на позов та подав заяву про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні 28.10.2013, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд міста Києва,-
18.12.2003 між ТОВ "Комерційний банк "Експобанк" (банк, відповідач) та ТОВ "Ашрокомплекс" (позичальник, позивач) був укладений Договір кредитної лінії №21/2003 (далі- Договір), який за твердженням позивача укладено від імені товариства особою, що не мала необхідного обсягу повноважень.
В подальшому в період з 18.12.2003 по 30.05.2006 сторонами було укладено ряд додаткових договорів до Договору кредитної лінії №21/2003, які долучені до матеріалів справи, та відповідно до яких позивачу надавалися транші з визначенням строку погашення та процентною ставкою.
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Оцінюючи наведені позивачем обставини суд відзначає про відсутність вважати наявними підстави для недійсності укладеного договору, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір та додатки до нього, з боку позивача було підписано директором Нікіфоренко А.А., який діяв на підставі Статуту ТОВ "Агрокомплекс" затверджений Загальними зборами учасників товариства, оформленого протоколом № 1 від 15.06.1999 (діяв на момент укладення оспорюваного договору та додатків до нього), що в копії залучений до матеріалів справи.
Відповідно до п. 6.3 Статуту, виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю є директор, яки вирішує всі питання діяльності товариства за винятком тих, які належать до виключної компетенції Зборів учасників товариства. Директор підзвітний Зборам учасників товариства і організовує виконання їх рішень. Директор діє від імені товариства в межах визначених чинним законодавством для керівництва підприємства та установчими документами.
Пункт 6.1 Статуту передбачає, що вищим органом управління товариства є Збори учасників, які вирішують питання, зокрема (пп. "й") щодо прийняття рішень про отримання довгострокових кредитів, випуск цінних паперів.
Постанова Правління Національного банку України від 21.11.1997 № 388 "Про заходи щодо реалізації програми реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України", на яку посилається позивач у позовній заяві втратила чинність.
Позивач посилається на вищезазначені обставини, як на підставу недійсності оспорюваного договору та додаткових угод до нього.
Твердження позивача про підписання Договору та додатків до нього, директором товариства з перевищенням повноважень, судом відхиляються, оскільки такі є виключно твердженнями товариства при відсутності жодних належних доказів зазначеного. В разі якщо позивач посилається на факт перевищення повноважень, саме на позивача покладається обов'язок довести належними засобами доказування зазначені обставини перед судом, і відповідно при заявленні лише таких тверджень позивача суд не є зобов'язаним вчиняти відповідні дії задля обгрунтування вимог позивача.
Не відповідає дійсності та спростовується представленими банком документами, викладене позивачем в позовній заяві про те, що загальними зборами акціонерів ТОВ "Агрокомплекс" не приймалося жодного рішення щодо отримання товариством довгострокового кредиту.
При укладенні оспорюваного кредитного договору позивачем були надані всі необхідні документи в тому числі установчі для укладення Договору кредитної лінії №21/2003, які були досліджені відповідачем.
Питання щодо клопотання товариства перед ПАТ "КБ "Експобанк" про надання кредитної лінії на суму 2 600,00 грн. строком на 3 роки для поповнення обігових коштів, виносилось на вирішення Загальних зборів акціонерів ТОВ "Агрокомплекс", що підтверджено протоколом №15 від 12.12.2003, де ухвалено рішення доручити директору ТОВ "Агрокомплекс" Нікіфоренко А.А. клопотати перед ПАТ "КБ "Експобанк" про надання кредитної лінії на суму 2 600,00 грн. строком на три роки для поповнення обігових коштів та наділено директора ТОВ "Агрокомплекс" правом підпису кредитної угоди з банком.
Протокол №15 зборів учасників ТОВ "Агрокомплекс" від 12.12.2003 наданий відповідачем до матеріалів справи, на підтвердження заперечень викладених у відзиві на позов.
У п.п. 1, 3 вказаного протоколу загальних зборів відображено зазначене рішення загальних зборів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Станом на час вирішення даної справи, позивачем не надано суду обвинувального вироку чи відомостей про порушення кримінальної справи у відношенні Нікіфоренка А.А. за встановленим фактом підроблення документів, перевищення повноважень при укладенні іпотечного договору, а відтак усі заяви позивача з цього приводу є безпідставними та не підтверджені належними доказами.
Протокол № 15 зборів учасників ТОВ "Агрокомплекс" від 12.12.2003 залучений у належним чином засвідченій копії до матеріалів справи та є належним доказом у спростування доводів позовної заяви.
Частина 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами, відповідно до ч. 5 ст. 65 Господарського кодексу України.
Отже, з урахуванням всіх доказів у справі, суд дійшов висновку, що при підписанні Договору кредитної лінії № 21/2003 від 18.12.2003 та додаткових угод до нього директор ТОВ"Агрокомплекс" Нікіфоренко А.А. діяв в межах своїх повноважень та відповідно до Статуту товариства затвердженого Зборами учасників товариства протоколом № 1 від 15.06.1999.
Таким чином, посилання позивача на підписання Договору кредитної лінії №21/2003 з урахуванням додаткових договорів до нього, при відсутності належного обсягу повноважень, в будь-якому випадку не може бути підставою недійсності договору при наявних доказах у справі.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із підписанням Договору та додаткових угод до нього його директором згідно Статуту. Жодних належних доказів, що Нікіфоренко А.А. діяв з перевищенням своїх повноважень, позивачем не надано.
При вирішенні спору доводи викладені у відзиві на позов судом прийняті до уваги.
Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.
Відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності на підставі ст. 256, 261, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.
Відповідно до ч.1 статті 32 Госпадарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення: 31.10.2013
Суддя М.Є. Літвінова