ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15338/13 21.10.13
За позовом Державного підприємства «Базовий центр критичних технологій «Мікротрек»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ-СТ»
про стягнення 11 400,00 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Пархоменко О.О.
від відповідача: не з'явились
Державне підприємство «Базовий центр критичних технологій «Мікротрек» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ-СТ» про стягнення заборгованості 11 400,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15338/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2013 р. строк розгляду спору у даній справі продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 21.10.2013 р. в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 03055, м. Київ, вул. Маршала Рибалка, буд.11, літера Б, та повернуті до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих представником позивача, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 21.10.13 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, Державним підприємством «Базовий центр критичних технологій «Мікротрек» перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ-СТ» грошові кошти у розмірі 116 724, 00 грн. у якості оплати за вимірювальні прилади згідно з рахунку-фактури №718 від 07.12.2009 р., що підтверджується платіжним дорученням №631 від 07.12.2009 р., належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.
Також матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем поставки товару Державному підприємству «Базовий центр критичних технологій «Мікротрек» на загальну суму 105 324, 00 грн., що підтверджується накладними №534 від 22.12.2009 р. на суму 42 324,00 грн., №535 від 23.12.2009 р. на суму 34 200,00 грн., № 546 від 25.12.2009 р. на суму 10 200,00 грн., №553 від 29.12.2009 р. на суму 18 600,00 грн., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.
18.04.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №105 від 18.10.2010 р. про повернення грошових коштів, сплачених Державним підприємством «Базовий центр критичних технологій «Мікротрек» у сумі 11 400,00 грн. за недоотриманий товар.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, оплаченого Державним підприємством «Базовий центр критичних технологій «Мікротрек», у зв'язку з чим останнє просить повернути сплачені грошові кошти у розмірі 11 400,00 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд вважає, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Здійснивши оцінку доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у даному випадку сторонами не було погоджено строку поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «МДМ-СТ» товару, оплаченого позивачем.
Вимоги щодо поставки товару відповідачем в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем не пред'являлось.
Що ж до вимоги Державного підприємства «Базовий центр критичних технологій «Мікротрек» про стягнення коштів, сплачених на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ-СТ», суд відзначає наступне.
З огляду на те, що, за висновком суду, між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, до якого застосовуються положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, суд дійшов висновку, що у даному випадку позивачем було здійснено попередню оплату вартості товару.
Згідно положень ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Строк виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару сторонами не визначено, а отже такий строк має обчислюватися відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, за висновком суду, вимог про поставку товару в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем також не заявлялося, та, відповідно, станом на день прийняття рішення у даній справі відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язань щодо поставки товару.
Таким чином, на даний час договір, укладений між сторонами у спрощений спосіб, є чинним, а отже у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача 11 400,00 грн., сплачених позивачем у якості передоплати за товар.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Тож, проаналізувавши положення чинного законодавства України, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що станом на момент прийняття рішення у даній справі обов'язок відповідача щодо поставки товару не настав, а відтак - вимоги позивача про стягнення 11 400,00 грн., є передчасними.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.10.2013 р.
Суддя Пригунова А.Б.