ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/16404/13 23.10.13
За позовом Спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд»
до Приватного підприємства «Інжпобутсервіс»
про стягнення 68 838, 76 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
Спільне підприємство по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Інжпобутсервіс» про стягнення заборгованості у розмірі 68 838, 76 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем в частині оплати наданих послуг та поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/16404/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.10.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Звертаючись до суду з позовом, Спільне підприємство по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» подало клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Приватного підприємства «Інжпобутсервіс» в межах суми позову 68 838, 76 грн. та 2 520, 50 грн. - судових витрат, які знаходяться на будь-якому рахунку, виявленому державним виконавцем під час виконання ухвали суду.
Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, суд відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову повинна здійснюватися з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Тож, оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Тож, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до змісту п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом з тим, позивачем не обґрунтовано жодними обставинами необхідності вжиття заходів до забезпечення позову та, відповідно, не надано доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову, зокрема, доказів на підтвердження наявності підстав вважати, що грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача, можуть зникнути до моменту прийняття рішення у даній справі.
З урахуванням вищенаведеного, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі у повному обсязі.
Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У дане судове засідання представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.
При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 71 та повернуті до Господарського суду міста Києва з відміткою пошти про незнаходження Приватного підприємства «Інжпобутсервіс» за вказаною адресою.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 23.10.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Як вбачається з наявних у справі документів, Спільне підприємство по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» надало відповідачу послуги автомобільного транспорту на суму 75 539, 51 грн., що підтверджується актами прийому-здачі виконаних робіт від 31.05.2012 р., від 25.07.2012 р. та від 22.10.2012 р., засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.
При цьому, вищевказані акти підписані представниками сторін та скріплені печатками Спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» та Приватного підприємства «Інжпобутсервіс».
Крім того, судом встановлено, що Спільним підприємством по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» поставлено, а Приватним підприємством «Інжпобутсервіс» прийнято товар (щебінь та відсів) на загальну суму 43 299, 25 грн., що підтверджується видатковими накладними які містяться в матеріалах справи.
Слід відзначити, що товар від імені Приватного підприємства «Інжпобутсервіс» прийнято повноважним представником Приватного підприємства «Інжпобутсервіс» на підставі відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, що долучені до справи.
Як вбачається із наявної у справі виписки з банківського рахунку Спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд», відповідачем сплачена вартість наданих позивачем послуг на суму 50 000, 00 грн.
18.06.2013 р. позивач звернувся до відповідача за адресою 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 71 з вимогою № 1/6 від 17.06.2013 р. про сплату заборгованості у розмірі 68 838, 76 грн. за поставлений товар та надані послуги.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару та наданих послуг, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на загальну суму 68 838, 76 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
При цьому, за змістом зобов'язань, що випливають із правовідносин сторін, суд дійшов висновку про фактичне укладення між сторонами договору спрощений спосіб, що передбачено ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, який за своєю правовою природою містить елементи договору поставки та договору про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором
У відповідності до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як вже зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару на загальну суму 43 299, 25 грн. та надання позивачем послуг на загальну суму 75 539, 51 грн., а також оплата відповідачем вартості послуг на суму 50 000, 00 грн.
Виходячи із положень ст. 692 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний був оплатити вартість поставленого товару після його фактичного прийняття, тобто не пізніше 07.07.2012 р., 26.07.2012 р. та з 23.10.2012 р. за відповідну партію товару.
Що ж до строку оплати вартості наданих послуг, суд відзначає, що у даному випадку застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, та, приймаючи до уваги звернення позивача до відповідача з вимогою 18.06.2013 р., зобов'язання останнього виникли зі спливом семиденного строку, а саме не пізніше 25.06.2013 р.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Тож, виходячи із наявних у справі первинних документів, зважаючи на їх належність та допустимість, приймаючи до уваги обов'язок учасників процесу довести наявність обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість Приватного підприємства «Інжпобутсервіс» з оплати вартості отриманого товару на суму 43 299, 25 грн. та наданих позивачем послуг на суму 25 539, 51 грн. на загальну суму 68 838, 76 грн.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову Спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд».
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у сумі 800, 00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи при відмові в позові покладаються на позивача.
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Пунктом 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Як вбачається за матеріалів справи, 13.06.2013 р. між Спільним підприємством по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» та адвокатом Євгеюком Олександром Євстафійовичем укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання позивачу правової допомоги про розгляді справи про стягнення 68 838, 76 грн.
Вартість послуг відповідно до п. 4.1. договору становить 800, 00 грн.
Повноваження Євгеюка Олександра Євстафійовича, як адвоката, підтверджується свідоцтвом на зайняття адвокатською діяльністю № 748 від 14.01.2011 р.
19.08.2013 р. позивач сплатив адвокату Євгеюку Олександру Євстафійовичу винагороду у розмірі 800, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 8/13.
19.08.2013 р. між Спільним підприємством по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» та адвокатом Євгеюком Олександром Євстафійовичем складено акт здачі-приймання послуг на суму 800, 00 грн.
Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, зважаючи, що порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем спричинило необхідність звернення до суду, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат Спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» на послуги адвоката у сумі 800, 00 грн.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Інжпобутсервіс» (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 71, код ЄДРПОУ 32300337), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Спільного підприємства по агропромисловому будівництву «Костопільагрошляхбуд» (35000, Рівненська обл., Костопільський район, м. Костопіль, вул. П. Орлика, 2, код ЄДРПОУ 03581345) заборгованість у розмірі 68 838, 76 (шістдесят вісім тисяч вісімсот тридцять вісім грн. 76 коп.) грн., 1 720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. - судового збору та 800, 00 (вісімсот грн. 00 коп.) грн.. - витрат на послуги адвоката.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.10.2013 р.
Суддя Пригунова А.Б.