83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
29.10.2013 Справа № 5006/12/88/2012
Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.
при секретарі судового засідання Асманової Е.Е.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк
про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №LC3414-05/11 у розмірі 251632,13грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився ;
від відповідача: не з'явився ;
Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №LC3414-05/11 у розмірі 251632,13грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору фінансового лізингу №LC3414-05/11 від 22.09.2009р., з урахуванням змін внесених додатковими угодами, відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за предмет лізингу та інших платежів, передбачених умова укладеного договору, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 251632,13грн.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, однак у судових засідання усно заперечував проти позовних вимог та просив суд у позові відмовити повністю.
Сторони у судове засідання не з'явились, однак про місце та час судового засідання були повідомлені належним чином. За приписами п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" доказом повідомлення сторони про час і місце розгляду справи в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Ухвалою від 25.10.2012р. господарським судом по справі була призначена судово-економічна експертиза на вирішення якої були поставлені наступні питання: Чи підтверджується документально заборгованість Відповідача відповідно до умов договору фінансового лізингу № L3414-09/09 від 22.09.2009р. та у якому розмірі? Чи відповідають суми зазначені у позовній заяві умовам договору фінансового лізингу? У якому розмірі підтверджуються витрати відповідача, пов'язані з веденням (обслуговуванням) договору фінансового лізингу? Судовим експертом була виконана судово-економічна експертиза та наданий висновок №371/24, який долучений до матеріалів справи.
За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.
Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та усним клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив :
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (Лізингоодержувач» 22 вересня 2009р. був укладений договір оренди (фінансового лізингу ) №3414-09/09.
За умовами укладеного договору (п.1.1. договору) Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг управління та технічної експлуатації у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічних опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються у специфікації (Додаток №2), а Лізингоодержувач зобов'язується предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Згідно п.1.7. договору (з урахуванням змін внесених п.3 Додаткової угоди від 04.05.2011р.) строк лізингу складається з періодів лізингу у кількості 12 місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього.
Відповідно до умов п.1.8. договору на підставі ч.2 ст.524 ЦК України сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - Долар США. Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються в грошовому еквіваленті іноземної валюти та перераховуються в порядку, визначеному окремими положеннями цього договору.
Пунктом 2.1. договору встановлена вартість предмету лізингу на момент підписання цього договору становить 201125,00грн. і підлягає остаточному визначенню після передачі предмета лізингу Лізингоодержувачу та здійснення всіх розрахунків за договором купівлі-продажу.
Розділом 4 договору передбачено вартість фінансування та поточні лізингові платежі.
Згідно п. 4.1. договору Лізингоодержувач за цим договором сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу та поточні лізингові платежі.
Лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання Предмета лізингу у період з моменту підписання цього Договору до повної виплати Лізингоодержувачем заборгованості Лізингодавцю, визначеної за правилами цього договору заставкою LIBOR плюс 9% від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п. 3.1 цього Договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за Курсом продажу (Розділ 1 «Визначення» Загальних умов Додатку 4 до цього Договору), крім того ПДВ. (п.4.2. договору).
Пунктом 4.3. договору встановлено, що Лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує Лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості Предмета лізингу та комісії Лізингодавця. До настання першого періоду лізингу, визначеного за правилами п.5.4. Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує тільки відсотки за фінансування, розраховані від заборгованості Лізингоодержувача згідно п.3.1. цього договору у гривні за ставкою, визначено в п. 4.2. цього договору.
П.4.4. договору передбачено розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п.4.2. цього договору, від заборгованості Лізингодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно Графіку. Розрахована таким чино сума комісії перераховується у гривні за курсом продажу дотримання умов частини другої цього пункту. Комісія Лізингодавця, розрахована у гривнях, не можу бути менше різниці між поточним лізинговим платежем у гривні та граничною сумою, яка ставиться в погашення заборгованості Лізингоодержувача згідно даних колонки «D» Графіку.
При цьому, якщо межах певного періоду лізингу сума, що ставиться в погашення заборгованості Лізингоодержувача, розрахована в гривнях, виявиться меншою за суму, зазначену у колонці "D" Графіку, то при ,визначення комісії у гривнях застосовується така фактично розрахована сума, а не сума зазначена в колонці "D" Графіку.
У разі якщо в певних періодах лізингу сума, що ставиться в погашення заборгованості Лізингоодержувача, розрахована в гривнях, була меншою за суму, зазначену у колонці "D" Графіку то після закінчення строку лізингу (у останній лізинговий період) Сторони здійснюють перерахунок (переоцінку) вартості предмета лізингу в бік її зменшення про що складають та підписують Акт переоцінки вартості Предмета лізингу та розрахунок коригування вартісних та кількісних показників до податкової накладної.
Пунктом 4.5. договору встановлено, що перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється Лізингодавцем за Курсом продажу плюс ставка збору до Пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діє на момент виставлення рахунку, та комісія ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту Лізингодавця за адресою в мережі Інтернет: http:www.rla.com.ua.
Відповідно до умов п.4.6. договору оплата всіх платежів за цим Договором здійснюється Лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п.8.1. договору). Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.
До укладеного договору був складений та підписаний Додаток №1 - Графік розрахунку заборгованості, Додаток №2 - Специфікація, відповідно до якої предметом лізингу є каток дорожній НАММ HD 9000945403 0 Н1531240 у кількості 1 одиниці, за ціною 201125,00грн.
Додатком №4 до укладеного договору між сторонами були підписані Загальні умови фінансового лізингу. За приписами п.5.3. загальних умов Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахування п.5.4. загальних умов на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку.
Відповідно до п.5.4. загальних умов Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. Поточний лізинговий платіж за перший період лізингу Лізингоодержувач сплачує авансом до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку Лізингодавця. У разі неотримання рахунку Лізингодавця до 10 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно.
22 вересня 2009р. між сторонами була укладена Додаткова угода №1, якою сторонами було внесено ряд змін до договору фінансового лізингу №3414-09/09.
Додатковою угодою від 02.08.2010р. сторони дійшли згоди внести зміни до Додатку №1 «Графік розрахунку заборгованості» та викласти його в новій редакції, що Додатком №1 до зазначеної додаткової угоди.
У зв'язку із наявністю і Лізингоодержувача простроченої заборгованості за договором та виявленням бажання Лізингоодержувача здійснити реструктуризацію цієї заборгованості та продовжити користуватися предметом лизну між сторонами була укладена та підписана Додаткова угода від 04.05.2011р., якою було внесено ряд змін до основного договору.
Пунктом 5 цієї угоди сторони визначили, що номер договору змінюється на LC3414-05/11. З моменту підписання цієї угоди Лізингодавець буде виставляти рахунки-фактури на сплату поточних лізингових платежів за договором з урахуванням нового номеру договору, а всі платежі за договором фінансового лізингу № LC3414-09/09 від 22.09.2009р., будуть здійснюватися на підставі договору фінансового лізингу LC3414-05/11.
Позивачем надані до матеріалів справи копії рахунків-фактур за період з травня 2011р. по квітень 2012р., а саме: рахунок-фактура №LC3414-05/11-/1-002 від 04.05.2011р. на суму 1874,23грн., № LC3414-05/11/3-004 від 01.07.2011р. на суму 25029,47грн., № LC3414-05/11/4-006 від 01.08.2011р. на суму 25007,96грн., № LC3414-05/11/5-008 від 01.09.2011р. на суму 25084,31грн., № LC3414-05/11/6-010 від 03.10.2011р. на суму 25105,90грн., № LC3414-05/11/7-012 від 01.11.2011р. на суму 25110,61грн., № LC3414-05/11/8-014 від 01.12.2011р. на суму 25148,23грн., № LC3414-05/11/9-016 від 03.01.2012р. на суму 25263,06грн., № LC3414-05/11/10-018 від 01.02.2012р. на суму 25192,98грн., № LC3414-05/11/11-020 від 01.03.2012р. на суму 25125,89грн., № LC3414-05/11/12-022 від 02.04.2012р. на суму 25203,71грн.
За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу у період з травня 2012р. по квітень 2012р. за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 251632,13грн.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.
Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у частині першій цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до вимог передбачених частиною 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Положеннями ч.1 ст.638 ЦК України та ч.2 ст.180 ГК України, встановлено, що господарський договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Частиною 3 ст.180 ГК України передбачено, що при укладанні господарського договору сторони зобов'язанні у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строки дії договору. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Частиною 1 статі 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Загальні правові й економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України "Про фінансовий лізинг".
За приписами статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі- лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно приписів частини 1 ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
За приписами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Приписами 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга цієї статті).
Приписами ст.35 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, приписи частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 189 ГК України передбачено, що тариф у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Відповідно до положень частини 2 ст.198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.
У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, як це передбачено приписами ст.524 ЦК України.
Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Пунктом 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
За приписами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що розрахунки здійснюються в порядку, встановленому договором, що саме і було закріплено сторонами у розділі 3 Договору оренди (фінансового лізингу) № LC3414-09/09 від 22.09.2009р. та розділах 5, 6 Загальних умов фінансового лізингу (Додатко№4 до договору оренди (фінансового лізингу)№LC 3414-09/09 від 22.09.2009р.).
Підпунктом 5 пункт 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Статтею 87 Закону України "Про нотаріат" та приписами глави 16 Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за N296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012 р. за N 282/20595 передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Згідно положень пункту 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, такими документами є договори лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу. При цьому, для одержання виконавчого напису подаються оригінал договору лізингу та засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
Відповідно до Переліку, стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на підставі оригіналу нотаріально посвідченої угоди та документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Отже, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які з боку позивача суду не надано.
Розглядаючи зазначену справу об'єктивно та неупереджено, виникла необхідність провести експертні дослідження щодо наявності або відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем з наданих суду документів, чи підтверджується заборгованість з наданих позивачем документів чи ні.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» визначено, що судова експертиза - призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
Приписами пункту 1.10. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що статтею 31 ГПК України передбачена участь в судовому процесі судового експерта, права, обов'язки і відповідальність якого визначаються цим Кодексом та Законом України "Про судову експертизу".
Пунктом 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» визначено, що з урахуванням вимог частини третьої статті 41 ГПК України господарський суд доручає проведення судових експертиз установам та особам, зазначеним у статтях 7, 9 і 10 Закону.
Статтею 41 ГПК України визначено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.
Вимогами ст.10 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.
У клопотанні вих. № 18/10-13 від 18 жовтня 2012р. відповідач визначив коло питань, на які необхідно було отримати фахові відповіді від експерта.
Від позивача на адресу суду надійшло заперечення на клопотання щодо призначення судово-бухгалтерської експертизи.
Пропозицій зі сторони позивача щодо кола питань для проведення експертизи запропоновано не було, і суд встановив коло питань запропонованих відповідачем по справі.
Приписами пункту 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» визначено, що про призначення судової експертизи виноситься ухвала.
Так, Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.10.2012р. призначено судово-бухгалтерську експертизу та поставлено коло питань, а саме: Чи підтверджується документально заборгованість Відповідача відповідно до умов договору фінансового лізингу № LС 3414-09/09 від 22.09.2009р. та у якому розмірі? Чи відповідають суми зазначені у позовній заяві умовам договору фінансового лізингу? У якому розмірі підтверджуються витрати відповідача, пов'язані з веденням (обслуговуванням) договору фінансового лізингу?
Призначення експертизи цією ж Ухвалою суд було доручено провести експерту Машиніченко О.А. (свідоцтво№907 від 10.06.2005р.).
Тому, супровідним листом від 14.11.2012р. за №5006/12/88/2012 матеріали господарської справи направлено експерту Машиніченко О.А.(свідоцтво №907 від 10.06.2005р.), для проведення експертизи та отримання фахових відповідей на ті питання, які було визначено в Ухвалі суду від 25.10.2012р.
Ухвалою суду від 25.10.2012р. експерта попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку відповідно до вимог передбачених ст.384 Кримінального кодексу України та за відмову від надання висновку відповідно до приписів ст.385 Кримінального кодексу України.
Статтею 42 ГПК України передбачено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.
Висновками №371/24 судово-економічної експертизи по господарський справі №5006/12/88/2012, які складено 10.10.2013р. судовим експертом Машиніченко О.А. в описовій частині встановлено, що відповідно до умов п.1.5. «Сума заборгованості Лізингоодержувача згідно Графіку, зазначена в п.1.2. цієї Угоди розраховується за курсом 8,09 грн. за 1 долар США.
При цьому згідно п.1.7. тієї же угоди «База розрахунку лізингових платежів у грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 30181, 55 Доларів США», що на 448, 33 долара США (30181,55- 29733,21) перевищує суму розраховану за умовами цієї же угоди.
Таким чином угода від 04.05.2011р. містить взаємно суперечливі відомості відносно бази розрахунку лізингових платежів, що в свою чергу вимагає розрахунку суми зобов'язань за відомостями первинних бухгалтерських документів.
У Висновках №371/24 від 10.10.2013р. по першому-третьому питанню зазначено: На підставі наданих для проведення дослідження первинних документів, що мають реквізити передбачені п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та відповідають вимогам чинного законодавства, додаткові витрати, понесені ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ надається можливим підтвердити в загальній сумі 1664,82грн. з ПДВ, наданими для дослідження первинними бухгалтерськими документами не представляється можливим визначити суму остаточної вартості предмета лізингу та встановити документальну обґрунтованість нарахованих сум грошових зобов'язань.
Також слід зазначити, що для проведення дослідження експерту не надані засвідченні копії платіжних документів по сплаті відповідачем лізингових платежів за договором (№LC 3414-09/09 від 22.09.2009р.). Відсутність зазначених відомостей унеможливлює проведення дослідження за поставленими перед експертом питаннями.
Крім того, як визначено у приписах ст.54 ГПК України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягується чи оспорюється.
Позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача 251632,13грн.
В той же час з наданих документів експерту наявність заборгованості належним чином, як цього вимагають приписи законодавчих та нормативно-правових актів України експертом не підтверджено, оскільки сторонами по справі не надано обґрунтованого розрахунку стягнення заборгованості з посиланнями на докази.
Відповідно до приписів ст.22 ГПК України сторони, до судового засідання у якому ухвалено судове рішення, не скористались своїм правом щодо ознайомлення з матеріалами висновків №371/24 судово-економічної експертизи по господарський справі №5006/12/88/2012 від 10.10.2013р. та надати суду клопотання, заперечення, усні або письмові пояснення.
Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином не доведено вимоги повністю, які викладено ним у позовній заяви.
Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати покладаються на позивача та відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.
На підставі вимог передбачених пунктів 2, 7, 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», п.1.10. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", Главою 16 Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за N296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012р. за N282/20595, пункти 1, 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, ст.ст. 1, 2, 6, 10, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст.87 Закону України "Про нотаріат", ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", статей 1, 10 Закону України « Про судову експертизу», ст.35 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст.9, 11-16, 202, 192, 524, 533, 626, 628, 632, 638, 806 ЦК України, ст.ст.20, 67, 174, 179-181, 189, 198, 292 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 4-7, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 49, 54, 75, 77, 79, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №LC3414-05/11 у розмірі 251632,13грн., задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163, код ЄДРПОУ 32794511, п/р №26006055576000 в Донецькій обласній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 335076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (04073, м. Київ, пр-т Московський, 9, корп. 5, код ЄДРПОУ 34480657, п/р№2600514928 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) заборгованість в сумі 1664,82грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 33,30грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30.10.2013р.
Суддя С.В. Тоцький