Господарський суд Д онецької області
83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157 тел.381-88-46
22.10.2013 Справа № 905/5669/13
Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи
за позовомДержавного підприємства "Артемсіль"
до Військової частини А-4176
простягнення 12 603,15 грн.
за участю представників:
від позивачаСолодовнікова О.В. - представник за довіреністю
від відповідачаШляхова О.В., Шкуренко А.А. - представники за дорученнями
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Державного підприємства "Артемсіль" про стягнення з Військової частини А-4176 заборгованості за договором про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 93 від 02.08.2004 у розмірі 12 603,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 93 від 02.08.2004 щодо своєчасної та повної оплати заборгованості за спільне використання технологічних мереж за період з грудня 2008 року по грудень 2009 року, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 12 603,15 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що в рахунках на оплату послуг за договором № 93 від 02.08.2004 в якості платника зазначалось КЕВ м. Луганська, а не Військова частина А-4176. Відзначає, що позивачем нараховано суму заборгованості за період до 31.12.2009, в той час як договір №93 від 02.08.2004 припинив свою дію 14.12.2009. Акти звірки розрахунків, підписані відповідачем, станом на 01.01.2010 недійсні, оскільки істотно змінилися обставини, якими керувалися сторони при укладанні договору. Вказує на те, що відповідно до листа НКРЕ ДП "Артемсіль" не має підстав для стягнення плати з субспоживачів за спільне використання технологічних мереж, оскільки договір про спільне використання технологічних мереж має укладатися між ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" та ДП "Артемсіль".
Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд Донецької області
02.08.2004 між Державним підприємством об'єднання "Артемсіль" (основний споживач) та Військовою частиною А-4176 (субспоживач) укладено договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 93 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору основний споживач зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених субспоживачу до використання, а субспоживач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії.
Відповідно до п. 10.4 Договору останній укладається на термін до 31.12.2005, набирає чинності з дня його підписання і вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про відмову від цього договору або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством.
Оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні заяви сторін про припинення Договору, та сторонами підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що строк дії Договору неодноразово щорічно продовжувався на наступні календарні роки.
Крім того, в матеріалах справи міститься заява відповідача про пролонгацію на 2009 рік дії договору № 93 від 02.08.2004 про спільне використання технологічних мереж основного споживача.
Додатковою угодою № 1 від 18.02.2009 до Договору сторонами погоджено викласти п. 10.4 Договору в наступній редакції: цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009.
Суд відзначає, що станом на час розгляду справи Договір № 93 від 02.08.2004 недійсним не визнавався та сторонами не розривався.
Відповідно до п. 1.2 Договору основний споживач забезпечує передачу електричної енергії після укладення цього договору та договору про постачання електричної енергії, який укладається між субспоживачем та постачальником електричної енергії.
Пунктом 4.1 Договору передбачено обов'язок субспоживача (відповідача) здійснювати оплату за використання електричних мереж основного споживача за розрахунковий період.
Відповідно до пункту 1.2 Правил користування електричною енергією (в редакції чинній станом на час укладення договору) договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача - домовленість двох сторін (основний споживач і субспоживач або постачальник електричної енергії), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час передачі електричної енергії технологічними мережами основного споживача для потреб субспоживача, електропередавальної організації або постачальника електричної енергії.
Згідно з п. 1.2 Правил користування електричною енергією (в редакції чинній станом на даний час) договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем під час передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами.
Плата за спільне використання технологічних електричних мереж - це еквівалент вартісної участі організації, що використовує технологічні електричні мережі відповідного власника електричних мереж в утриманні цих технологічних електричних мереж.
Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, протягом грудня 2008 року - грудня 2009 року надав відповідачу послуги, що підтверджено актами прийому-здачі послуг по спільному використанню технологічних мереж основного споживача за вказаний період, які підписано представниками позивача та відповідача і скріплено печатками сторін без заперечень.
Позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату наданих послуг за період з грудня 2008 року - по грудень 2009 року на загальну суму 13 181,59 грн., які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 4.1 Договору плата за використання електричних мереж основного споживача вноситься субспоживачем на підставі рахунка, одержаного від основного споживача. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунка становить 5 днів.
Згідно з п. 1 Додатку 1 "Порядок розрахунків" до Договору субспоживач зобов'язаний вносити плату за використання електричних мереж основного споживача за розрахуноквий період виключного коштами на поточний рахунок основного споживача.
Плата за використання електричних мереж основного споживача вноситься субспоживачем на підставі рахунку, одержаного від основного споживача. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунка становить 5 днів (п. 2 Додатку 1 до Договору).
Отримання рахунків на оплату за спірний період відповідачем не заперечується, однак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дати отримання вказаних рахунків відповідачем.
Тому, в даному випадку для визначення настання у відповідача строку платежу відповідної суми коштів за послуги зі спільного використання технологічних мереж слід застосувати правила ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач направляв відповідачу претензію № 27/05-11 від 02.02.2009, яка отримана відповідачем 06.02.2009 - згідно повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, про сплату заборгованості за Договором № 93 від 02.08.2004, яка утворилась станом на 01.01.2009.
У відповідь на вказану претензію листом № 184 від 09.02.2009 відповідач гарантував позивачу оплату послуг за спільне використання технологічних мереж основного споживача.
В подальшому позивач звертався до відповідача з претензією № 27/05-8 від 15.02.2010, в якій просив перерахувати заборгованість за Договором № 93 від 02.08.2004.
Вказану претензію відповідач отримав 17.02.2010, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, судом встановлено, що строк виконання відповідачем обов'язку щодо сплати коштів за отримані послуги за Договором № 93 від 02.08.2004 за період з грудня 2008 року по грудень 2009 року настав.
Проте, відповідач порушив умови Договору, не здійснив в повному обсязі оплату за використання електричних мереж основного споживача.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з використання технологічних мереж ДП "Артемсіль" за Договором № 93 від 02.08.2004 за період з грудня 2008 року по грудень 2009 року включно у розмірі 12 603,15 грн. з урахуванням часткового зарахування позивачем здійсненої відповідачем у 2011 році сплати за спільне використання технологічних мереж в рахунок сплати частини заборгованості за грудень 2008 року.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Таким чином, заборгованість відповідача за послуги з передачі електроенергії мережами позивача, надані з грудня 2008 року по грудень 2009 року підтверджується матеріалами справи, в тому числі актами здачі-прийняття послуг по спільному використанню технологічних мереж, а також актами звірки взаємних розрахунків, які підписано позивачем та відповідачем і скріплено печатками.
Водночас, судом встановлено, що 15.12.2009 між Державним підприємством об'єднання "Артемсіль" (власник мереж) та Військовою частиною А-4176 (користувач) укладено договір № 112-19 про спільне використання технологічних мереж.
Відповідно до пункту 1.1 договору № 112-19 від 15.12.2009 власник мереж зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених користувачу до використання, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.
Вказаний договір набирає чинності з дня його підписання (п. 10.4 договору №112-19).
Таким чином, оскільки договір № 112-19 від 15.12.2009 укладено щодо того ж предмету, що й Договір № 93 від 08.04.2004, дія останнього припиняється з моменту набрання чинності договором № 112-19, тобто з 15.12.2009.
З урахуванням наведеного нарахування відповідачу заборгованості за послуги з передачі електроенергії мережами споживача у грудні 2009 року за Договором № 93 від 02.08.2004 можливо до 14.12.2009 включно, оскільки на відносини, що склалися між сторонами щодо спільного використання технологічних мереж з 15.12.2009, поширює свою дію Договір №112-19 від 15.12.2009.
Позивачем заявлено вимоги саме з підстав невиконання відповідачем зобов'язань по договору № 93 від 02.08.2004 та під час розгляду справи позивач наполягав на тому, що заборгованість за надані послуги утворилась саме за договором № 93 від 02.08.2004.
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за Договором № 93 від 02.08.2004 за період з грудня 2008 року по грудень 2009 року визнаються судом обґрунтованими в частині 11 912,01грн. - заборгованості, що утворилась за період з грудня 2008 року по 14.12.2009. Вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за період 15.12.2009 по 31.12.2009 з підстав заявлених позивачем задоволенню не підлягають.
Заперечення відповідача стосовно того, що причиною нездійснення оплати відповідачем спірних рахунків стало зазначення в якості платника Луганського КЕВ, судом не приймаються, оскільки, як встановлено судом вище, строк оплати отриманих послуг настав після отримання Військовою частиною А-4176 відповідної претензії про сплату заборгованості. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що з 2007 року оплату спожитої відповідачем електроенергії та послуг з її транспортування здійснює саме КЕВ м. Луганська як балансоутримувач будинків та споруд військової частини, оскільки рахунки військової частини для оплати комунальних послуг були закриті. Однак, суд відзначає, що жодних змін до Договору № 93 від 02.08.2004 в цій частині сторонами погоджено та внесено не було, у зв'язку з чим саме відповідач є зобов'язаною стороною з оплати послуг по спільному використанню технологічних мереж.
Відповідач також заперечує проти позову посилаючись на висновок НКРЕ №30-04-18/818 від 03.10.2013, складений за зверненням відповідача. Як вбачається з вказаного висновку, ДП "Артемсіль" не має підстав стягувати плату з субспоживачів за спільне використання технологічних мереж, оскільки договір про спільне використання технологічних мереж має укладатися між ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" та ДП "Артемсіль".
Однак, статтею 67 Господарського кодексу України передбачена воля підприємств у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Обов'язок відповідача здійснювати оплату за спільне використання мереж позивача передбачено договором № 93 від 02.08.2004.
Такий вид угоди, як договір про спільне використання технологічних електричних мереж передбачено Правилами користування електричною енергією. Положеннями Правил також регламентується можливість стягнення плати за таким договором, яка, в свою чергу, є еквівалентом вартісної участі організації, що використовує технологічні електричні мережі відповідного власника електричних мереж в утриманні цих технологічних електричних мереж.
Посилання відповідача на зміну істотних обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, судом також не приймаються, оскільки Договір № 93 від 02.08.2004 не визнавався недійсним з моменту укладання у встановленому законом порядку і в період, заявлений до стягнення, був чинним.
Крім того, суд відзначає, що у письмових поясненнях відповідача № 1745 від 30.08.2013, що надійшли до суду 05.09.2013, міститься посилання на ст. 257 Цивільного кодексу України, згідно якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Однак, ні у вказаних поясненнях, ні у відзиві на позов відповідач не заявляв про застосування позовної давності. Крім того, у судовому засіданні 10.09.2013 представник відповідача зазначив, що не заявляє про застосування позовної давності, а заперечує проти позовних вимог з інших підстав.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості за Договором відповідачем суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги підлягають частковому задоволенню у розмірі 11 912,01 грн.
Судовий збір згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини А-4176 (84536, Донецька область, Артемівський район, с. Парасковіївка, вул. Октябрська, 5, ідентифікаційний код 08200342, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Державного підприємства "Артемсіль" (84545, Донецька обл., м. Артемівськ, м. Соледар, вул. Чкалова, 1-А, ідентифікаційний код 00379790) заборгованість у розмірі 11 912 (одинадцять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 01 коп. та судовий збір у розмірі 1 626 (одна тисяча шістсот двадцять шість) грн. 22 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складення повного рішення 28.10.2013.
Суддя М.В. Сажнева