23 жовтня 2013 року Справа № 35485/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції та виробничо-торгового підприємства Млинівського районного споживчого товариства на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року у справі за позовом виробничо-торгового підприємства Млинівського районного споживчого товариства до Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень,-
виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариства звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 грудня 2009 року № 0000472320/0, № 0000482320/0, № 0001001750/0, від 14 січня 2010 року № 0000472320/1, № 0000482320/1, № 0001001750/1.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Млинівської МДПІ №0000482320/0 від 14 грудня 2009 року та №0000482320/1 від 14 січня 2010 року, у решті позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариства та Млинівська міжрайонна державна податкова інспекція оскаржили його в апеляційному порядку, вважають що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариства зазначає, що за результатами перевірки податковим органом складено Акт № 470/23/30032005 від 04.12.2009 р. на підставі якого 14 грудня 2009 року Млинівською МДПІ прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про донарахування підприємству податкових зобов'язань та штрафних санкцій з податку на прибуток, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб.
Апелянт вважає, що цілком безпідставними та необгрунтованими є посилання податкового органу на порушення підприємством п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закон;. України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2009 року № 0000472320/0 та від 14 січня 2010 року № 0000472320/1. При цьому зазначає, що відповідно до п.п 11.20 ст. 11 зазначеного Закону до прийняття Податкового кодексу України у випадках, коли платник податку здійснює операції з поставки особам, які не зареєстровані як платники податку, сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, раніше придбаних (заготовлених) таким платником податку у фізичних осіб, які не є платниками цього податку, об'єктом оподаткування є торгова націнка (надбавка), встановлена таким платником податку.
В ході судового засідання представник відповідача зазначив, що накладні на придбання овочів не досліджувалися. В акті перевірки немає жодних посилань на первинні бухгалтерські документи.
Об'єктом купівлі-продажу в даному випадку була саме сільськогосподарська продукція - овочі. В свою чергу зазначені овочі купувалися саме у неплатників податку та реалізовувалися у торгових об'єктах позивача простим громадянам - також неплатникам податку на додану вартість. В податкову декларацію з податку на додану вартість включалися витрати по придбанню овочів (графа 4), а суму ПДВ з надбавки включено в загальну суму визначеної суми податку на додану вартість за звітний період. В судовому засіданні було надано копії накладних на придбання таких овочів, в яких чітко визначено, що продавцями даного товару є фізичні особи, що займаються вирощуванням такої сільськогосподарської продукції.
Крім того у судовому засіданні представником позивача подано копію довідки сільської ради, якою підтверджується той факт, що продавцем овочів у серпні 2008 року згідно накладних № 2947 від 18 серпня 2008 року та №2981 від 26 серпня 2008 року являється простий селянин, який виростив овочі на власній земельній ділянці і який не є платником податку на додану вартість. Вищезазначені письмові докази містяться в матеріалах справи та не були взяті судом до уваги при прийнятті зазначеного рішення.
Також у акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення порядку використання підзвітних коштів, зокрема термінів, встановлених пп. 9.10.2 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Так працівником підприємства ОСОБА_2 з каси отримано під звіт кошти на закупівлю товарно-матеріальних цінностей. Звіти про використання підзвітних коштів в бухгалтерію пред'явлено не своєчасно.
У даному випадку всі необхідні документи були належним чином оформлені, закупівля товарів здійснювалася у встановленому порядку, а понесені працівником витрати по коштах, отриманих під звіт, належним чином оформлено. Всі первинно-бухгалтерські документи та звіти про використані кошти були надані представником позивача у судовому засіданні та надавалися у ході перевірки.
Відповідно до вимог п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. № 327, зареєстрованого в МЮ України 25.08.2005 року за № 925/11205 не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Таким чином, висновки, викладені податковим органом в акті перевірки, повинні ґрунтуватись саме на конкретних чітко визначених нормах законодавства, із зазначенням первинних документів, на підставі яких робиться висновок про наявність порушення, а не на суб'єктивних припущеннях про порушення податкового законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України „Про державну податкову службу" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій.
Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт стверджує, що відповідач не довів правомірність визначених ним податкових зобов'язань та застосованих штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб.
На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та такі задовольнити.
Млинівська міжрайонна державна податкова інспекція в апеляційній скарзі зазначає, що працівниками інспекції проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2009р. За результатами перевірки складено Акт від 04.12.2009р. № 470/23/30032005 згідно якого встановлено отримання позивачем на розрахунковий рахунок підприємства грошових коштів від засновника Млинівського РайСТ згідно платіжних доручень №11 від 21.07.2009 року в сумі 29880,00 грн., №37 від 23.07.2009 року в сумі 46000,00 грн. №14 від 24.07.2009 року в сумі 100000,00 грн. та №43 від 28.08.2009 року в сумі 25449,60 грн., а всього на загальну суму 201329,60 грн. У названих платіжних дорученнях вказано призначення платежу «поповнення статутного фонду». Однак, названі операції відображені бухгалтерською проводкою Дт-311 «розрахунковий рахунок» Кт -361 «розрахунки з покупцями та замовниками».
Визначення терміну «статутний фонд» міститься у п. 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 250 згідно якого статутний фонд - це сукупність внесків (у грошовому вираженні) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності у розмірах, визначених установчими документами. У сучасному бухгалтерському обліку взагалі відсутній термін «статутний фонд». Пункт 37 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87 визначено поняття «статутний капітал». Тут статутний капітал розглядається як зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, що є внеском власників (учасників) у капітал підприємства. Підприємства, для яких не передбачено фіксованої суми статутного капіталу, відображають по даній статті суму фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства. Відповідно
У п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» терміни «статутний капітал» і «статутний фонд» фактично ототожнено. Згідно ст. 20 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності ВТП Млинівського РайСТ у порядку, передбаченому його статутом наділене правом сформувати пайовий (майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу), резервний (створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків), неподільний (створюється в обов'язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу) та спеціальний (створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу) фонди.
Обов'язковість створення статутного фонду для підприємств споживчої кооперації прямо передбачена не передбачена чинним законодавством.. Однак, чинне законодавство як не встановлює обов'язку створення статутного фонду для підприємств споживчої кооперації, так, разом з тим не забороняє створювати такий фонд для своїх статутних цілей. Тому внесення змін до статуту стосовно створення статутного фонду кооперативу не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до частини 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування. Частиною 4 ст. 24 цього Закону визначено, що у разі державної реєстрації юридичної особи, при формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом. Отже якщо засновник приймає рішення наділити своє підприємство статутним фондом у момент його створення, то це слід відобразити в установчих документах (статуті, установчому договорі, положенні про підприємство тощо), тобто тут фіксується сам факт наявності статутного фонду і його розмір.
При реєстрації ВТП Млинівського Рай СТ державним реєстратором внесено запис у реєстраційну картку про те, що сума статутного фонду складає 0 грн. 00 коп. Записи змін до установчих документів державним реєстратором до реєстраційних документів відсутні. Таким чином статутний фонд підприємством не створювався.
Посилання суду на те, що постановою правління Млинівського РайСТ №3401.07.2009р. з метою збільшення статутного фонду було вирішено внести кошти в сумі 500 тис. грн., на ч.2 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» в тій частині, що основним документом, який регулює діяльність споживчого товариства, п.4.2.5. п.4.2. ст..4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в тій частині, що отримані кошти надійшли у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, а тому не підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги не відповідають обставинам справи і вимогам чинного законодавства.
Постанова правління Млинівського РайСТ №3401.07.2009р. про збільшення статутного фонду в сумі 500 тис.грн. для перевірки, при подачі адміністративного позову позивачем до суду не надавалась.
У наданому для перевірки Статуті ВТП Млинівського РайСТ від 16.12.1998р. за №353, розмір і порядок утворення статутного фонду не визначено. За даними бухгалтерського обліку отримані кошти по рахунку 40 «Статутний капітал» не проведені, про що свідчить рядок 300 балансу станом на 01.10.2009 року (Форма №1 - баланс підприємства), а фактично спрямовані на розрахунки з покупцями та замовниками.
Відповідно до рядку 300 балансу від 01.10.2010р. станом на початок звітного періоду, розмір статутного капіталу складав 216,9 тис.грн. і збільшився станом на кінець звітного періоду до 305,5 тис.грн. Якщо допустити теоретично, що дійсно відбулося поповнення статутного фонду, статутний капітал повинен був збільшитися на 201329,60 грн. або заокруглено 201,3 тис.грн. (загальна сума вказаних у платіжних дорученнях грошових коштів) і скласти суму 418,2 тис.грн. (216,9 тис.грн.(розмір статутного фонду на початок звітного періоду) + 201,3 тис.грн. (загальна сума вказаних у платіжних дорученнях грошових коштів) =418,2 тис.грн.) Тобто, розмір статутного фонду на кінець звітного періоду повинен був бути на 112,7 тис.грн. більшим ніж це вказано в рядку 300 балансу від 01.10.2010р. (418,2 тис.грн.- 305,5 тис.грн.= 112,7 тис.грн.)
Сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод визначена п. 1.22. .ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»як безповоротна фінансова допомога. Підпунктом 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього ж Закону передбачено, що доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги отриманої платником податку в звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу» включаються до валового доходу. Отримані кошти у податковій декларації за відповідний податковий період не відображено.
Таким чином, на порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством занижено валові доходи за III кв.2009 року на суму 201329,60 грн. отриманої безповоротної фінансової допомоги.
Крім цього, згідно з визначенням, наведеним у п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою, є прямою інвестицією.
Кірм того апелянт зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. За змістом п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративні права існують тільки там, де є статутний фонд. При відсутності на підприємстві статутного фонду і відповідно корпоративних прав передача майна такому підприємству буде оподатковуватись податком на загальних підставах.
Таким чином, податковим органом зроблено правомірний висновок, що на порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ВТП Млинівського РайСТ занижено валові доходи за III кв.2009 року на суму 201329.60 грн.. на суму отриманої безповоротної фінансової допомоги.
Крім того в ході перевірки встановлено, що підприємством віднесено до складу валових витрат в 4 кварталі 2007 року, 1-4 кварталі 2008 року та в 1-3 кварталі 2009 року витрати зі сплати земельного податку, не маючи у власності чи в оренді об'єкту з нарахування цього виду податку.
Для перевірки надані 12 Державних актів на право постійного користування землею, які належать знятому з державної реєстрації Млинівському ССТ. Інших документів не надано. В бухгалтерському обліку підприємства операції відображені записом по дебету рахунку 92 «Адміністративні витрати» - кредиту рахунку 641 «Розрахунки з податками».. Апелянт вважає, що Підприємством неправомірно віднесено до складу валових витрат плату за землю. Так згідно із статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до ст. 124 цього Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (стаття 126 Кодексу).
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідно до п.п.5.2.5. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування» (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.
Однак, в абз.4 п.п. 5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містить пряму заборону відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У відповідності до ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані вести бухгалтерський облік, подавати до державних податкових органів бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).
ВТП Млинівського РайСТ під час проведення перевірки не надано державному податковому органу документів (через їх відсутність), пов'язаних з обчисленням і сплатою земельного податку, які б свідчили про наявність у володінні, постійному користуванні чи оренді земельних ділянок і були б підставами для нарахування і сплати земельного податку. Зокрема, платником не надано рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок, даних державного земельного кадастру, державних актів на право власності земельними ділянками, державних актів на право постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок у 4 кварталі 2007 року, І кварталі 2008 року, 2 кварталі 2008 року, 3 кварталі 2008 року, 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року.
Таким чином на порушення пп.5.2.5. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем завищено валові витрати за перевіряємий період в сумі 16076,00 грн.
Крім того в ході перевірки встановлено, що ВТП Млинівського РайСТ віднесено до складу валових витрат в І кварталі 2008 року, в II кварталі 2009 року та III кварталі 2009 року витрати згідно договору №3 від 01.11.2007 року та договору №4 від 01.10.2008р. про надання інформаційних(консультаційних) послуг з господарсько-правових питань, укладених ВТП Млинівського РайСТ (замовник) з Млинівським районним споживчим товариством (виконавець). Вартість послуг відповідно до договорів становить - 4000,00 грн. за місяць та 7000,00 грн. в місяць. До договорів надано переліки платних інформаційних (консультаційних) послуг, що є невід'ємними додатками до договорів. Для перевірки надані акти прийому здачі виконаних робіт (послуг) б/н, де у розділі «зміст» у всіх пред'явлених платником для перевірки актах виконаних робіт зазначено «надано послуги консультативно-правового характеру» на суму 4000,00 грн. та 7000,00 грн.
Зміст та розшифровку наданих послуг, з переліку наведених у додатках до договорів, її вимірники(у натуральному і вартісному виразі), первинних документів, підтверджуючих надання послуг до перевірки не надано. У бухгалтерському обліку підприємства операції відображені записом по дебету рахунку 92 «адміністративні витрати» - кредиту рахунку 685 2розрахунки з іншими кредиторами».
Листом від 27.11.2009 року вих.№4362 на ім'я директора ВТП Млинівського РайСТ, Млинівська МДПІ просила ВТП Млинівського РайСТ надати документи, що деталізують надані консультативні послуги для встановлення зв'язку з господарською діяльністю підприємство та попереджала, що в разі ненадання таких документів до 01.12.2009 року валові витрати будуть зменшені на суму 17839 грн. вартості послуг на підставі п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Однак, як для перевірки так і на даний час ВТП Млинівського РайСТ в якості доказів документи, що деталізують надання консультативних послуг для встановлення зв'язку з господарською діяльністю не надано.
Наявні та надані до перевірки акти про надання послуг оформлено з порушенням встановленого порядку передбаченого ст.1, ст.2, п.3, п.7. ст.8, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 ст.2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 .
У актах про надання інформаційних (консультаційних) послуг з питань консультативно-правового характеру відсутні такі обов'язкові реквізити: зміст господарської операції її обсяг, вимірники господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), одиниця виміру господарської операції, чи мають дані послуги зв'язок з господарською діяльністю платника. Підприємством не надано підтверджуючих документів як надані послуги вплинули на господарську діяльність підприємства та отримання ним доходу. Таким чином, операції з надання консультативних послуг не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Пунктом 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що податкова звітність грунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно п.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до абз .4 п.п. 5.3.9. п.5.3 ст.5 цього ж Закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
На порушення п.5.1 пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування підприємств» ВТП Млинівського РайСТ з проведених операцій завищено валові витрати за І квартал 2008 року в сумі 2000,00 грн., II квартал 2009 року в сумі 9700,00 грн., III квартал 2009 року в сумі 8139,00 грн.,
Крім того перевіркою встановлено отримання на розрахунковий рахунок ВТП Млинівського РайСТ грошових коштів( відшкодування збитків) від страхової компанії РФТ ЗДВ «УКООПГАРА» (операції відображені бухгалтерською проводкою Дт-311 Кт-685) на загальну суму 3017,00 грн. (платіжне доручення №80 від 03.04.2008 року), які платником не включено до валового доходу в II кв. 2008 року. Абзацом 2 п.5.4 пп.5.4.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.
Таким чином, ВТП Млинівського РайСТ на порушення абз.2 п.5.4 пп.5.4.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено валовий дохід за II квартал 2008 року в сумі 3017,00 грн.
Відповідно до пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного року.
Так, ВТП Млинівського РайСТ в декларацію за І квартал 2008 року в рядок 04.10 віднесено суму витрат на поліпшення основних фондів в розмірі 10020,00грн, а потрібно віднести 3439,00 грн. (10020,00-3439,00)=6581,00 грн. при тому, що дана сума 6581,00 грн. віднесена на збільшення вартості основних фондів в звітному періоді. Аналогічно, за III квартаі 2008 року в Декларацію в рядок 04.10 віднесено суму витрат на поліпшення основних фондів в сумі 20042,00 грн, а потрібно віднести 6885,00 грн (20042,00-6885,00) =13157,00 грн., віднесено на збільшення вартості основних фондів в звітному періоді. За IV квартал 2008 року в Декларацію включено в рядок 04.10 суму витрат на поліпшення основних фондів в розмірі 4985,00 грн, а потрібно віднести 1711,00 грн. (4985,00-1711,00) =3275,00 грн. віднесено на збільшення вартісті основних фондів в звітному періоді.
Таким чином, перевіркою, відображених показників у рядку 04.10 «витрати на поліпшення основних фондів» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року встановлено завищення задекларованих ВТП Млинівського РайСТ показників рядку 04.10 Декларації «витрати на поліпшення основних фондів» на загальну суму 23013,00 грн.
Тому апелянт вважає, що позивачем порушено п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п. 5.4.6 п.5.4. ст.5, п.п.5.2.5 п.5.2. ст.5, п.п.8.7.1. п.8.7 ст.8, п.п.5.3. п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», бо занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємства за 4-й кв. 2007 року в сумі 465,00 грн., за 1-й кв.2008 року в сумі 2624,00 грн., за 2-й кв. 2008 року в сумі 1233,00 грн., за 3-й кв. 2008 року в сумі 3768,00 грн., за 4-й кв. 2008 року в сумі 1298,00 грн., за 1-й кв. 2009 року в сумі 530,00 грн., за 2-й кв. 2009 року в сумі 2979,00 грн., за 3-й кв. 2009 року в сумі 52922,00 грн., а всього в сумі 65819,00 грн.
Враховуючи наведене просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000482320/0 від 14 грудня 2009 року, №0000482320/1 від 14 січня 2009 року та ухвалити нове рішення.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.12.2009 року податковим органом складено акт № 470/23/30032005 про результати планової виїзної перевірки виробничо-торгового підприємства Млинівськрго районного споживчого товариства згідно якого встановлено порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 2651 грн., Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 65819 грн., Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 2036,33 грн. На підставі даного акту податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 0000472320/0 від 14.12.2009 р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 3976,50 грн. в т.ч. 2651 грн. основного платежу та 1325,50 грн. застосованих штрафних санкцій, № 0000482320/0 від 14.12.2009 р. про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 77223,80 грн. в т.ч. 65819 грн. основного платежу та 11404,80 грн. застосованих штрафних санкцій та № 0001001750/0 від 14.12.2009 р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 7840,56 грн. в т.ч. 2036,33 грн. основного платежу та 5804,23 грн. В порядку адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Розглядаючи спір судом також встановлено, що виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариства створено постановою правління Млинівського районного споживчого товариства від 15.12.1998 р. № 110 та являється власністю останнього. Постановою правління Млинівського районного споживчого товариства № 3401.07.2009 р. з метою збільшення розміру статутного фонду вирішено внести кошти в сумі 500 тис. грн. Платіжними дорученнями № 11 від 21.07.2009 р. на суму 29830 грн., № 37 від 23.07.2009 р. на суму 46000 грн., № 14 від 24.07.2009 р. на суму 100000 грн., № 43 від 28.08.2009 р. на суму 25449,60 грн. Млинівським районним споживчим товариством внесено на розрахунковий рахунок позивача кошти на загальну суму 201329,60 грн. Призначення платежу - поповнення статутного фонду. При цьому згідно балансу, станом на 01.10.2009 р., виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариства розмір статутного капіталу складав 216,9 тис. грн. на кінець вказаного періоду збільшився до 305,5 тис. грн.
Розглядаючи спір у цій частині суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначається порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» у разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом. Згідно пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.
З огляду на це суд першої інстанції правильно вважав, що сума внесків у збільшення статутного фонду виробничо-торгового підприємства Млинівського районного споживчого товариства в розмірі 201329,60 грн. не підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги та не повинна включатися до складу валових доходів. А тому висновки податкового органу щодо заниження валового доходу на суму 201329,60 грн. не відповідають фактичним обставинам справи та є необгрунтованими.
Крім того судом першої інстанції встановлено, що на протязі 2007-2008 рр. виробничо-торговельним підприємством Млинівського районного споживчого товариства включено до складу валових витрат 16076 грн. витрат по сплаті земельного податку в т.ч. за 4. кв.. 2007 р. в сумі 1858 грн., І кв. 2008 р. в сумі 1916 грн., 2 кв. 2008 р. в сумі 1916 грн., 3 кв. 2008 р. в сумі 1916 грн., 4 кв. 2008 р. в сумі 1916 грн., 1 кв. 2009 р. в сумі 2118 грн., 2 кв. 2009 р. в сумі 2118 грн., 3 кв. 2008 р. в сумі 2218 грн.
У даній спірній ситуації суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування» (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної платну що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю» платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач на праві повного господарського відання використовує магазин в с. Новоукраїнка із земельною ділянкою 0,44 га, магазин с. Зоряне із земельною ділянкою 0,09 га, магазин в. с. М. Дорогостаї із земельною ділянкою 0.09 га, КГХ в М. Дорогостаї (кафе) із земельною ділянкою 0,06 га, магазин в с. Малин із земельною ділянкою 0,20 га, магазин в с. Маслянка із земельною ділянкою 0,07 г, магазин в с. Брищі із земельною ділянкою 0,09 га, магазин в с. Новосілки із земельною ділянкою в 0.17 га, магазин с. Заболотинці із земельною ділянкою 0,08 га, магазин в с. Радянське із земельною ділянкою 0,10 га, магазин в с. Ужинець із земельною ділянкою 0,09 га, КГХ Пїдгайці (кафе Мисливські страви) із земельною ділянкою 0,06 га, магазин в с. Пугачівка із земельною ділянкою 0,12 га, магазин в с. ІІосників із земельною ділянкою 0,15 га, магазин в с. Ярославичі із земельною ділянкою 0,05 га, КГХ Ярославичі (кафе Городниця) із земельною ділянкою 0,02 га, магазин «Кооператор» в с. Довгошиї із земельною ділянкою 0,80 га, КГХ Млинів (кафе «Іква») із земельною ділянкою 0,21 га. Державні акти на право користування вказаними земельними ділянками видані на Млинівське ССТ, яке знято з державної реєстрації та не переоформлені на виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариства, при цьому підприємство на постійній основі подає до Млинівської МДПІ розрахунки про сплату земельного податку та сплачує нарахований земельний податок. При цьому, як вбачається згідно акту перевірки № 470/23/30032005 посадовими особами податкового органу не встановлено завищення земельного податку, а лише рекомендовано в місячний термін привести у відповідність державні акти на землю.
З огляду на це суд першої інстанції правильно вказав, що податковий орган з однієї сторони зазначає про порушення пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині включення до складу валових витрат сум сплаченого земельного податку, а з іншої сторони визнає факт використання земельних ділянок та правомірність сплати земельного податку за їх використання.
Враховуючи вище викладене правильним є висновок суду першої інстанції, що твердження податкового органу щодо порушення пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відповідає фактичним обставинам справи та є необгрунтованим.
Також судом першої інстанції встановлено, що виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариства уклало з Млинівським районним споживчим товариством договір № 3 від 01.11.2007 р. та договір № 4 від 01.10.2008 р. про надання інформаційних (консультаційних) послуг згідно переліку визначених в додатках до вказаних договорів. По факту надання вказаних інформаційно-консультаційних послуг між сторонами оформлено акти прийому здачі виконаних робіт(послуг) згідно яких позивачем отримано послуг на 19839 грн. в т.ч. 1 кв. 2008 р. на суму 2000 грн., 2 кв. 2009 р. на суму 9700 грн., 3 кв. на суму 8139 грн.
У даному випадку суд першої інстанції вірно врахував, що згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються сума будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаю реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 згаданого вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до п. 1.32 ст. 1 цього ж Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу яка діє від імені та на користь першої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснені господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснені господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документі можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових; або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно актів прийому здачі виконаних робіт (послуг), останні містять усі необхідні реквізити, зокрема, назву документа - акт прийому-здачі виконаних робіт; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, також відбитки печаток кожної з юридичних осіб.
Оскільки згідно п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткуванні прибутку підприємств» не дозволяється установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що твердження податкового органу проте, що загальний характер опису наданих послуг унеможливлює врахування вказаних документів при визначенні валових витрат підприємства, а відтак не використання підприємством в рамках господарської діяльності інформаційно-консультаційних послуг придбаних у Млинівського районного споживчого товариства не заслуговують на увагу та суперечить нормативним приписам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
Розглядаючи спір судом першої інстанції також встановлено, що у січні 2008 р. на Виробничо-торговому підприємстві Млинівського районного споживчого товариства сталася пожежа в результаті якої підприємству було завдано матеріальних збитків. На підставі договору від 18.02.2007 р. страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних лих Страхова компанія «УКООПГАРАНТ» було виплачено виробничо-торговому підприємству Млинівського районного споживчого товариства суму коштів в розмірі 3017 грн.
У даному випадку суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валового доходу сума коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів. Тобто дана норма дозволяє платнику податків два шляхи відображення отриманих страхових сум. За умови якщо попередньо отримані збитки були відображені в податковому обліку то сума страхової виплати включається до складу валових доходів. В разі, якщо збитки не були відображені в податковому обліку платника податків сума страхових виплат відповідно не відображається в складі валових доходів.
Оскільки позивачем попередньо до складу валових витрат було включено суму збитків отриманих в результаті пожежі, то суд першої інстанції правильно відхилив доводи податкового органу щодо порушення позивачем п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого було занижено валовий дохід на суму 3017 грн.
Крім того, під час проведення перевірки, було встановлено завищення зі сторони Виробничо-торгового підприємства Млинівського районного споживчого товариства валових витрат на поліпшення основних фондів на загальну суму 23013 грн. в т.ч. за 1 кв. 2008 р. в сумі 6581 грн., за 3 кв. 2008 р. в сумі 13157 грн., 4 кв. 2009 р. в сумі 3275 грн.
В даному випадку суд першої інстанції правильно зазначив що відповідно до п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Оскільки згідно додатку К1/1 декларацій по податку на прибуток підприємств за 2008 р. сукупна балансова вартість основних фондів на початок року становила 376445 грн., то відповідно в межах 1 кварталу платник податків має право включити до складу валових витрат суму витрат на поліпшення основних фондів, що не перевищує 37644 грн.
В даній спірній ситуації судом першої інстанції встановлено, що виробничо-торговим підприємством Млинівсього районного споживчого товариства до складу валових витрат у зв'язку з поліпшенням основних фондів включалися наступні суми: 1 кв. 2008 р. - 10020 грн.; 3 кв. 2008 р. - 20042 грн.; 4 кв. 2008 р. - 4985 грн. загалом за 2008 р. на суму 35047 грн., то відповідно вказані суми не перевищують гранично допустимий розмір в сумі 37644 грн. а тому суд підставно відхилив доводи податкового органу щодо порушення позивачем 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та завищення валових витрат на загальну суму 23013 грн.
З врахуванням вище наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підприємством не допускалося порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відтак підставно скасував податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000482320/0 від 14.12.2009 р. та № 0000482320/1 від 14.01.2010 р. про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 77223,80 грн. в т.ч. 65819 грн. основного платежу та 11404,80 грн. застосованих штрафних санкцій.
Крім того розглядаючи спір суд першої інстанції встановив, що на протязі квітня-серпня 2008 р. виробничо-торгове підприємство Млинівського районного споживчого товариство відобразило в рядку 4 (операції, що звільняються від оподаткування) деклараціях по податку на додану вартість наступні показники: за квітень 2008 р. в сумі 454 грн. в т.ч. ПДВ 91 грн., травень 2008 р. в сумі 2429 грн. в т.ч. ПДВ 486 грн., червень 2008 р. в сумі 4985 грн. в т. ч. ПДВ 997 грн., липень 2008 р. в сумі 2869 грн. в т.ч. ПДВ 574 грн., серпень 2008 р. в сумі 2515 грн. в т.ч. ПДВ 503 грн. загалом на суму 13252 грн. в т.ч. ПДВ 2651 грн. отриману від реалізації овочів.
В даному випадку судом правильно враховано, що відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Відповідно статтею 5 вказаного Закону визначено перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування.
З досліджених доказів у справі не встановлено, що вказані вище операції з реалізації підприємством овочів підлягають звільненню від оподаткування.
А оскільки згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку, то суд першої інстанції правильно вважав доводи позивача щодо необґрунтованості прийняття Млинівського МДПІ податкового повідомлення-рішення № 0000472320/0 від 14.12.2009 р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 3976,50 грн. в т.ч. 2651 грн. основного платежу та 1325,50 грн. застосованих штрафних санкцій безпідставними, а відтак правильно у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень Млинівської МДПІ № 0000472320/0 від 14.12.2009 р. та № 0000472320/1 від 14.01.2010 р. відмовив.
Крім того судом першої інстанції встановлено, що працівнику виробничо-торгового підприємства Млинівського районного споживчого товариство ОСОБА_2 з каси видано під звіт кошти в сумі 11543,80 грн. Згідно копій накладних доданих ОСОБА_2 в графі продавець зроблено напис «Закуплено на базарі».
В даному випадку суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на це суд першої інстанції вірно вважав, що долучені до авансових звітів накладні не відповідають вимогам встановленим для первинних документів, як наслідок не можуть свідчити про факт використання ОСОБА_2 коштів виданих під звіт на потреби підприємства. Крім того відсутні будь-які інші розрахункові документи, що засвідчують витрачання коштів виданих працівнику позивача під звіт.
Оскільки відповідно до пп. 9.10.1 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, то відповідно суд правильно вважав доводи позивача в частині оскарження податкового повідомлення-рішення необґрунтованими, а відтак у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001001750/0 від 14.12.2009 р. та № 0001001750/1 від 14.01.2010 р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб суд підставно відмовив.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,
апеляційні скарги Млинівської міжрайонної державної податкової інспекції та виробничо-торгового підприємства Млинівського районного споживчого товариства - залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року по справі № 2а-2603/10/1770- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст ухвали виготовлений 28.10.2013 року