Справа: № 826/504/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Головань О. В.
Суддя-доповідач: Беспалов О.О.
Іменем України
10 жовтня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Грибан І. О., Губської О. А.
при секретарі: Тур В. В.
за участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Армасе", ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю "Армасе" про визнання протиправним та скасування рішення №977/3046 від 24.12.2009 року,-
ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю "Армасе" про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 24.12.2009 р. №977/3046 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_1".
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, треті особи подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 24.12.2009 р. Київською міською радою прийнято рішення №977/3046 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_1", згідно якого:
затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_1;
передано фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5, за умови виконання пункту 9 цього рішення, у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,0734 га для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;
продано фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0734 га за 1405501,00 грн. (один мільйон чотириста п'ять тисяч п'ятсот одна гривня 00 копійок) для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_1 за рахунок земель, переданих у короткострокову оренду згідно з пунктом 2 цього рішення;
затверджено умови продажу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 земельної ділянки на АДРЕСА_1 (згідно з додатком).
На виконання вказаного рішення 26.05.2010 р. між Київською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого Київська міська рада передала в оренду, а фізична особа - підприємець ОСОБА_5 отримала в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку на АДРЕСА_1 розміром 0,0734 га з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком; кадастровий номер 8 000 000 000:62:009:0171, строк дії договору - один рік.
24.12.2010 року між Київською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 розміром 0,0734 га з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком; кадастровий номер 8 000 000 000:62:009:0171, вартістю 1 405 501 грн., на підставі якого остання отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 20.06.2011 р. СЕ №304047.
Згідно договору про поповнення статутного капіталу від 12.03.2012 р. земельна ділянка внесена до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Армасе".
Відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 11.09.1985 р. №548-р вилучено з користування попередніх користувачів земельні ділянки для Головного управління капітального будівництва Київського міськвиконкому під забудову жилого масиву "Троєщина" міста Києва згідно плану земельної ділянки, складеного 02.03.1987 р.
Земельна ділянка вилучена у попередніх користувачів та передана у користування під забудову жилого масиву "Троєщина", і на частині цієї земельної ділянки зведено житловий будинок по АДРЕСА_1.
Станом на 21.01.1990 р. житловий будинок за вказаною адресою був зведений та введений в експлуатацію, що підтверджується наданою копією технічного паспорту будинку.
Рішенням Київської міської ради від 28.11.2002 р. №118/278 "Про припинення управлінню капітального будівництва Київської міської державної адміністрації права користування земельними ділянками" припинено управлінню право користування земельними ділянками, наданими, в тому числі, згідно з розпорядженнями Ради міністрів УРСР; земельні ділянки, право користування якими припинено, відповідно до цього рішення, зараховано до земель запасу відповідної категорії.
Рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 р. №457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок" внесено зміни до п. 2 рішення Київської міської ради від 28.11.2002 р. №118/278 "Про припинення управлінню капітального будівництва Київської міської державної адміністрації права користування земельними ділянками": слова "зарахувати до земель запасу відповідних категорій" замінити словами "вважати міськими землями, не наданими у власність чи користування".
Позивач вважає рішення Київської міської ради від 24.12.2009 р. №977/3046 незаконним та просить його скасувати з наступних підстав.
ОСОБА_2 мешкає у квартирі НОМЕР_1 на АДРЕСА_1, є власником вказаної квартири згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 27.02.2006 р. відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації.
Позивач зазначає, що у листопаді 2012 р. на прибудинковій території будинку за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено будівельний паркан та розпочалися будівельні роботи з будівництва дитячого кафе.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2013 року поданий ОСОБА_2 адміністративний позов 11.01.2013 року (згідно штампу відділення поштового зв'язку на конверті) залишено без розгляду.
Внаслідок розгляду апеляційної скарги позивача на зазначену ухвалу ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року ухвалу суду першої інстанції від 01.01.2013 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Згідно ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно ст. 9 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV (в редакції станом на 24.12.09 р.) орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.
Згідно ст. 42 Земельного кодексу України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Правовідносини, які виникають в процесі створення і діяльності об'єднання власників регулюються положеннями Законів України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 року № 2866-III, «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР, Порядку державної реєстрації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1521 від 11 жовтня 2002 року (далі - Порядок №1521).
Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»(в редакції спірного періоду) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
За приписами частини першої, третьої і четвертої статті 4 цього Закону, об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належить сприяння створенню об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація таких об'єднань.
Згідно з пунктом першим, шостим і дванадцятим Порядку №1521, державна реєстрація об'єднань співвласників багатоквартирного будинку проводиться виконкомом міської ради.
Орган державної реєстрації перевіряє наведені в реєстраційній картці відомості, комплектність документів та відповідність їх законодавству. Якщо заявником подані не всі необхідні документи або вони не відповідають вимогам законодавства, орган державної реєстрації повідомляє про це заявника і повертає йому документи, у місячний термін орган державної реєстрації видає свідоцтво про державну реєстрацію або відмовляє в реєстрації, про що надає вмотивовану відповідь.
З огляду на вищезазначені правові норми та докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку про правильне встановлення судом першої інстанції факту відсутності на момент виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду справи в суді першої інстанції об'єднання співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1.
Однак, при встановленні правового статусу земельної ділянки по відношенню до її потенційних землекористувачів суд першої інстанції зазначив, що 17.02.1992 р. Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення № 163 "Про проведення в м. Києві інвентаризації земель і ведення державного земельного кадастру" (на виконання Постанови Верховної Ради Української РСР від 28.12.1990 р. № 368-КП "Про земельну реформу", відповідно до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 25.03.1991 р. № 144).
На виконання вказаного рішення 24.07.1996 р. складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування ДКП "Житлоремфонд", ЖЕК-1313 у кварталі №62009 Ватутінського району м. Києва, інформація якого внесена до бази даних Державного земельного кадастру.
Згідно вказаної інформації земельна ділянка з кадастровим номером 62:009:103 обліковується в базі даних Державного земельного кадастру за землекористувачем Державним комунальним підприємством "Житлоремфонд", який є балансоутримувачем житлового будинку по АДРЕСА_1.
Земельна ділянка з кадастровим номером 62:009:171к, надана ОСОБА_5 згідно оскаржуваного рішення від 24.12.2009 р. №977/3046, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 62:009:103, і інформація про цю земельну ділянку щодо її землекористувача внесена до Державного земельного кадастру.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Київська міська рада, отримавши клопотання (заяву) ОСОБА_5 від 20.08.2007 р. про надання у користування земельної ділянки, мала встановити наявність землекористувача згідно внесеної до Державного земельного кадастру інформації.
При наданні оцінки даним обставинам справи, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив про те, що та обставина, що внесений до Державного земельного кадастру запис про землекористувача не визначав підстави виникнення права, а також не містив інформації про оформлення прав на земельну ділянку, не означає, що інформація з Державного земельного кадастру могла не прийматися до уваги.
Спростовуючи позицію суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2866 прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Згідно з ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
За змістом п.п. 1, 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15 (далі - Положення №15), Державний земельний кадастр призначений, зокрема, для обґрунтування розмірів плати за землю та включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.
Відповідно до п. 8 Положення №15 облік кількості земель ведеться по власниках землі і землекористувачах, у тому числі орендарях. При обліку кількості земель виділяються: землі в межах населених пунктів; землі за межами населених пунктів; землі за категоріями; землі за формами власності; зрошувані і осушені землі; землі, що надані в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди; землі, що оподатковуються, та землі, що не оподатковуються.
З аналізу викладених норм вбачається, що до Державного земельного кадастру вноситься інформація про права власності, права користування землею та договори на оренду землі, яка є, в тому числі, підставою для нарахування земельного податку.
Згідно з ст. 15 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 року № 2535-XII власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність нормативно-правового регулювання окремого обліку в державному земельному кадастрі земельних ділянок, по яких почалася процедура відведення для наступної передачі у власність чи в оренду, а також відсутність технічної можливості внесення інформації про земельну ділянку до ПК "Кадастр" без зазначення її власника або користувача (орендаря), а тому внесена інформація не може розглядатись як належна правова підстава для встановлення ДКП "Житлоремфонд" як користувача такої земельної ділянки до моменту виникнення у нього відповідного речового права, встановленого ст. 125 ЗК України.
Натомість, колегія суддів зазначає, що правомірність внесення зазначених даних без належних правових підстав до Державного земельного кадастру не є предметом розгляду даної справи, а тому підстави такого внесення колегією суддів не досліджуються. Однак, невідповідність дій щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру нормам законодавства на момент їх вчинення, які в свою чергу підтверджують право землекористування спірною земельною ділянкою ДКП "Житлоремфонд", колегією суддів не приймаються, як неналежний та недопустимий доказ.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів констатує відсутність правових підстав для встановлення судом першої інстанції фактів, що не підтверджені наявними в матеріалах справи допустимими доказами.
Крім того, суд першої інстанції, мотивуючи задоволення позову, вказав, що якщо станом на 24.12.2009 р. балансоутримувач будинку по АДРЕСА_1 не розпочав процедуру оформлення права постійного користування земельною ділянкою, це не означає, що у вказаного житлового будинку не існує прибудинкової території, і будь-яка прилегла до будинку земельна ділянка може бути передана зацікавленим особам на загальних підставах і що балансоутримувач або об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (у випадку його утворення) можуть розпочати процедуру оформлення права постійного землекористування або власності в будь-який момент, оскільки законодавство не містить обмежень у часі щодо оформлення такого права.
Однак, як зауважує колегія суддів, передбачення судом першої інстанції можливого порушення прийнятим оспорюваним рішенням прав ще не створеного ОСББ чи балансоутримувачів будинку (які мали достатньо часу для оформлення на земельну ділянку відповідних прав) в майбутньому є практично тотожним визнанню судом першої інстанції на загальнодержавному рівні протиправними всіх рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, що стосуються передачі у приватну власність земельних ділянок особам, що виявили таке бажання, оскільки, виходячи з логіки суду першої інстанції, це порушить права решти потенційних власників цієї ж земельної ділянки, які хоч і не виявляють бажання щодо отримання цієї земельної ділянки у власність, але мають право на її отримання, а значить колись в майбутньому можуть ним скористатися.
До того ж, колегії суддів залишається незрозумілим, з яких правових норм випливає твердження суду першої інстанції щодо того, що при можливому створенні ОСББ позивач автоматично до нього увійде, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2866 членство в об'єднанні є добровільним і може набуватися одночасно з створенням об'єднання при проведенні установчих зборів, а також індивідуально, на основі письмової заяви, в будь-який момент його існування.
Розвиваючи цю думку, колегія суддів зазначає, що до моменту вступу позивача на підставі рішення установчих зборів або поданої заяви ( після створення або одночасно зі створенням ОСББ) та оформлення права власності (користування) прибудинковою територією належним чином, права позивача як члена ОСББ, що користується земельною ділянкою на підставі державного акту на земельну ділянку не можуть визнаватися порушеними взагалі, оскільки суб'єкту такого права має бути притаманний згідно вищевикладених правових норм наступний правовий статус: член ОСББ, що є співвласником (співкористувачем) прибудинкової території, визначеної державним актом на право власності на землю чи право постійного користування.
Таким чином, виходячи з засад положення ч. 1 ст. 2 КАС України, якою визначене єдине завдання адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів, в тому числі, фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, суд першої інстанції першочергово повинен був встановити наявність у позивача права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка є предметом оскаржуваного рішення відповідача, перш ніж надавати оцінку наявності чи відсутності факту порушення цього права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у захисті тих уявних прав позивача, які на момент прийняття рішення судом першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Суд першої інстанції для обґрунтування своєї позиції застосував частину другу даної статті по відношенню до ОСОБА_5 щодо обов'язковості згоди землекористувача, при цьому абсолютно не звернув увагу, що частиною першої даної статті чітко зазначено, що для набуття статусу землекористувача (в тому числі ця процедура стосується ДКП "Житлоремфонд") зацікавлена особа має звернутися з відповідним клопотанням до відповідного органу місцевого самоврядування, тобто в даному випадку до відповідача по справі, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач дозволу на розробку проекту землеустрою ДКП "Житлоремфонд" не давав, у зв'язку з тим, що ДКП "Житлоремфонд" з відповідною заявою до нього не звертався. Іншої процедури набуття права користування землями комунальної власності діючим законодавством не передбачено. З огляду на це визнання судом першої інстанції протиправності бездіяльності відповідача стосовно невстановлення наявності згоди землекористувача спростовується з точністю до протилежного - жодних дозволів на розробки проектів землеустроїв на цю земельну ділянку відповідач не надавав, а клопотань від зацікавлених осіб, крім ОСОБА_5, не отримував. Тому факт відсутності землекористувачів перевірки не потребував.
Колегія суддів критично ставиться до позиції суду першої інстанції, що на порушення ст. 123 Земельного кодексу України відповідачем не було перевірено наявність згоди землекористувача (на думку суду першої інстанції ним є ДКП "Житлоремфонд") земельної ділянки на передачу в користування або відчуження її частини, оскільки, як встановлено вище, ДКП "Житлоремфонд" не є землекористувачем спірної земельної ділянки.
Більше того, рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 р. №457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок" внесено зміни до п. 2 рішення Київської міської ради від 28.11.2002 р. №118/278 "Про припинення управлінню капітального будівництва Київської міської державної адміністрації права користування земельними ділянками". Даній земельній ділянці надано статус міських земель, не наданих у власність чи користування.
Зазначене рішення не оскаржувалося та не скасовувалося у встановленому законодавством порядку, а тому колегія суддів приймає дану обставину, як таку, що підтверджує відсутність по відношенню до даної земельної ділянки жодних належних землекористувачів та власників до 2003 року.
Як свідчать матеріали справи, з 2003 року на підставі договорів оренди №368 від 24.06.2003 року, №678 від 05.07.2004 року, №96 від 27.03.2006 року належними землекористувачами частини даної земельної ділянки з кодом 62:009:103 були ОСОБА_5 та її чоловік.
На вказаній земельній ділянці знаходився заклад громадського харчування з літнім майданчиком з накриттям, на який було оформлено право власності ОСОБА_5 та видано реєстраційне посвідчення №004385 від 21.03.08 р.
З огляду на ці обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку стосовно наявності у відповідача права передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Спростовуючи позицію суду першої інстанції в частині протиправності дій відповідача щодо одночасної передачі земельної ділянки в оренду та власність, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції зазначено, що згідно ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
На підставі цієї правової норми суд першої інстанції зробив висновок про неможливість встановлення обох правових фактів одночасно.
Між тим, надаючи оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає, що текстова частина оскаржуваного рішення відповідача містить волевиявлення останнього стосовно надання зазначеної земельної ділянки спочатку у оренду, а потім у власність.
Момент прийняття даного рішення не є тотожним моменту набуття права користування чи права власності в розумінні вказаної правової норми.
Натомість, згідно ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Тобто набуття права користування земельною ділянкою відбувається лише після укладення відповідного договору оренди.
Аналогічно, відповідно до п. 6 ст. 128 ЗК України рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Отже, право власності на земельну ділянку виникає лише після укладення відповідного договору купівлі - продажу земельної ділянки.
Як свідчать матеріали справи, договір оренди укладено 26.05.2010 року (а. с. 61-63 Т. 2).
Згідно п. 6 договору ( у відповідності до вимог ст. 125 ЗК України) передача ділянки здійснюється в день державної реєстрації договору, тобто 07.06.2010 року.
Відповідно до п.п. 11.3 п. 11 договору даний договір припиняється, в тому числі, у разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції не врахував, що для набуття права власності на земельну ділянку, отриману в оренду, необхідний певний проміжок часу, що згідно процитованого пункту договору може тривати і під час його дії та закінчитися до припинення дії договору оренди.
В такому випадку набуття права власності на земельну ділянку обов'язково має передувати припиненню договору оренди згідно умов самого договору, що діяв на момент набуття права власності на земельну ділянку, передбачену ним.
Дана обставина повністю спростовує позицію суду першої інстанції стосовно неможливості одночасного набуття права користування та права власності на один і той самий об'єкт нерухомості.
Договір купівлі-продажу укладено 24.12.2010 року, державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 20.06.2011 року за № 08-8-00149 (а. с. 216 Т. 1).
Таким чином, колегія суддів всупереч твердженню суду першої інстанції приходить до висновку що вказані юридичні факти є не взаємовиключними, а, навпаки, взаємопороджуючими.
Так, отримавши право користування земельною ділянкою, ОСОБА_5 мала право набути її у власність з переважним правом викупу лише під час дії договору оренди у відповідності до ст. 9 Закону України «Про оренду землі».
Приймаючи оскаржуване рішення з врахуванням положення даної норми та маючи намір відчужити вказану земельну ділянку (про що свідчить волевиявлення втілене у рішенні), відповідач виніс на розгляд сесії питання передачі в оренду та продаж земельної ділянки одночасно, включивши обидва питання в один порядок денний.
Зважаючи на відсутність правових норм, які б містили заборону на одночасне вчинення вказаних дій, а також беручи до уваги певну періодичність проведення сесій, що становить значний відрізок часу, колегія суддів не вбачає в діях відповідача жодної нелогічності.
Крім того, судом першої інстанції вказується на порушення ОСОБА_5 процедури отримання висновків відповідних компетентних органів при погодженні проекту землеустрою.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 128 ЗК України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації.
У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
До заяви (клопотання) додаються:
а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);
б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.
Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
З огляду на наявність відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе та затвердження даного проекту спірним рішенням, колегія суддів вважає доводи суду першої інстанції щодо необхідності проведення повторної процедури виготовлення проекту землеустрою та повторного його погодження необґрунтованими.
На виконання вимог ст. 128 ЗК України щодо прийняття рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки пунктами 3, 4 оскаржуваного рішення відповідачем погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки та затверджено її вартість.
Таким чином, колегія суддів не вбачає порушень відповідачем норм діючого законодавства з підстав, вказаних в рішенні суду першої інстанції.
Також судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення зауважено про затвердження проекту землеустрою без проведення державної експертизи.
Так суд першої інстанції зазначив, що згідно ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції станом на 24.12.09 р.) обов'язковій державній експертизі підлягають: проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року № 858-IV документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Порядок здійснення державної експертизи документації із землеустрою визначається законом.
З огляду на вказану норму при зазначенні судом першої інстанції порушення відповідачем процедури затвердження проекту землеустрою через відсутність висновку державної експертизи, як підстави для скасування оскаржуваного рішення, суд першої інстанції повинен був встановити наслідковий зв'язок між відсутністю висновку державної експертизи та невідповідністю проекту землеустрою вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам.
Факт порушення вимог нормативно-правових актів при відведенні земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе судом першої інстанції не встановлений та не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, а тому колегія суддів не вважає дану обставину підставою для скасування рішення Київської міської ради від 24.12.2009 р. №977/3046 "Про передачу земельної ділянки та продаж цієї земельної ділянки фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком на АДРЕСА_1".
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Крім того, рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 містить поняття "гарантія стабільності суспільних відносин", що означає, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки на виконання оскаржуваного рішення виникли відносини у сфері права власності, які, як встановлено колегією суддів, не порушують прав власності інших осіб, а непорушність цього права гарантована Конституцією України, рішення Київської міської ради від 24.12.2009 р. №977/3046, прийняте внаслідок волевиявлення представників територіальної громади, членом якої також є ОСОБА_5, скасуванню не підлягає.
Крім того, виходячи з принципу економічної вигоди, колегія суддів зазначає, що прийняття оскаржуваного рішення призвело до наповнення місцевого бюджету, а його скасування призведе до повернення правовідносин в попередній стан і тим самим погіршить фінансове становище територіальної громади.
Відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно ст.140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування спірного рішення, яким визначено продаж земельної ділянки джерелом наповнення місцевого бюджету і тим самим покращено фінансове становище територіальної громади.
Крім того, відповідно до містобудівного обґрунтування, погодженого заступником начальника Головного управління містобудування архітектури та дизайну міського середовища відповідно до протоколу АМР № 152-а-08 від 06.03.2008 року, у кварталі, де планувалося будівництво дитячого кафе та у прилеглих кварталах практично відсутні об'єкти обслуговування та торгівлі. Територія кварталу недостатньо ефективно використовується в містобудівному плані і потребує ущільнення забудови та упорядкування благоустрою. Будівництво дитячого кафе має забезпечити соціальні та побутові потреби мешканців кварталу. Ділянка об'єкта проектування розташована поза межами зон регулювання забудови. Проектом забудови передбачено влаштування літнього, ігрового дитячих майданчиків, передбачається додаткове озеленення території для зменшення рівня шуму та загазованості ділянки.
Враховуючи вищевикладені доводи, доведеність апелянтами відповідності дій відповідача вимогам діючого законодавства на момент їх вчинення та спростування доводів позивача обставинами справи, а також беручи до уваги те, що позивач не є суб'єктом права власності спірної земельної ділянки, а порушення прийняттям оскаржуваного рішення відповідачем будь - яких інших прав, свобод та законних інтересів позивача не доведено доводами адміністративного позову, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та з грубим порушенням процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Армасе", ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю "Армасе" про визнання протиправним та скасування рішення №977/3046 від 24.12.2009 року задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2013 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Армасе" (ЄДРПОУ 35691532) судовий збір у розмірі 17 грн. 20 коп. (сімнадцять гривень 20 копійок).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 17 грн. 20 коп. (сімнадцять гривень 20 копійок).
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Беспалов О.О.
Суддя Грибан І. О.
Суддя Губська О. А.
(Повний текст постанови виготовлено 10.10.2013 року)
Головуючий суддя Беспалов О.О.
Судді: Губська О.А.