Справа: № 2а-6556/11 Головуючий у 1-й інстанції: Галась І.А.
Суддя-доповідач: Троян Н.М.
Іменем України
29 жовтня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Троян Н.М.,
суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2011 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування скаржуваної постанови.
У зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 2 частини першої ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято у порядку скороченого провадження, згідно з абз.4 частини 8 ст. 183-2, п. 3 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
Згідно ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачу підвищення до пенсії як дитині війни має розраховуватися з урахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст.6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено.
Всупереч ч.1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції не вірно визначив кінцеву дату, до якої підлягає перерахунку допомога позивачу, як дитині війни.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанову суду необхідно змінити та визначити дату, до якої відповідач має здійснювати перерахунок та виплату підвищення до пенсії позивача у розмірі 30 % відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
При задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції не було врахованоположень Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 року № 745.
Так, на виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 06 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.
Таким чином, до набрання чинності зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України, тобто до 23 липня 2011 року, застосуванню підлягають положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Отже, з 23 липня 2011 року правомірність дій суб'єктів владних повноважень у зазначених категоріях справ необхідно перевіряти на відповідність вимогам Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та Постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745.
Колегією суддів при прийнятті рішення у справі враховано позицію Вищого адміністративного суду України щодо спірних правовідносин, яка викладена у листі від 06.09.2011 року № 1080/0/4-11/1400/1/6/13-11.
Тобто з 23.07.2011 при нарахуванні належних позивачу виплат застосуванню підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 №745, а тому суд першої інстанції мав зазначити кінцевий строк - 22.07.2011, по який позивачу належить здійснювати виплати в розмірах, встановлених у статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки постанова суду ухвалена після набуття чинності вказаної постанови Кабінету Міністрів України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог по день винесення постанови, оскілки остання була ухвалена лише 16 вересня 2011 року, тобто після набуття чинності вказаною вище Постановою Кабінету Міністрів України.
З огляду на це, колегія суддів доходить до висновку про необхідність зміни абзацу третього резолютивної частини постанови Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2011 року, виключивши слова «по день винесення постанови» та зазначивши кінцеву дату задоволення позовних вимог «по 22 липня 2011 року».
Керуючись ст. ст. 183-2, 197, 198, 201, 205, 207 КАС України, суд ,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва - задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2011 року - змінити: в абзаці третьому резолютивної частини постанови слова «по день винесення постанови» змінити на «по 22 липня 2011 року».
В решті постанову Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2011 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та відповідно до ст. 183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Троян
Судді Л.О. Костюк
В.А. Твердохліб
Федорова Г.Г.
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Костюк Л.О.
Твердохліб В.А.