17 жовтня 2013 року Справа № 876/4735/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої - судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 3 січня 2013 року у адміністративній справі за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язанння вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби в Закарпатській області про скасування наказу від 23 травня 2012 року № 116/б про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання повторно розглянути його заяву.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 3 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною, винесена внаслідок невірного застосування судом законодавства, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач та представник відповідача в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, що є підставою для розгляду справи в письмовому провадженні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1, громадянин Афганістану, 30 квітня 2012 року подав до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно висновку працівника Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області від 23 травня 2012 року ОСОБА_1 під дію закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не підпадає.
Наказом начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області №116/б від 23 травня 2012 року відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено в оформленні документів громадянину Афганістану ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з очевидно необґрунтованою заявою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про законність такого рішення з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 цього Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Частинами 1, 11, 12 статті 9 Закону визначено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
Відповідно до частин 1 і 5 статті 10 Закону рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту «А» статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
Судом першої інстанції встановлено, що під час співбесіди з працівником міграційної служби ОСОБА_1 повідомив, що він є громадянином Афганістану, народився ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю пуштун, сповідує мусульманство, суніт, неодружений, проживав з батьками, не працював. З країни належності виїхав нелегально. Основними причинами виїзду були страх зазнати переслідувань з боку угрупування Талібан, погрози бути вбитим за відмову приєднатися до представників Талібану. З метою потрапити до Австрії позивач у березні 2012 року виїхав до Ірану, через два дні прибув до Туреччини, потім до Греції, де проживав на протязі місяця й звертався із заявою про надання йому статусу біженця, однак виїхав з країни з метою потрапити до Австрії.
Суд першої інстанції, розглядаючи спір щодо законності оскаржуваного рішення про відмову в оформленні документів, правильно врахував, що позивач у власній заяві та під час співбесіди не зазначив обставин, які б давали підстави для обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Також з повідомленої позивачем інформації вбачається, що він не був причетним до подій, через які мав би обґрунтований страх утисків, переслідувань або погроз, дискримінації.
Позивач не належить до будь-якої партії, не переслідується за релігійними переконаннями або за іншими конвенційними ознаками.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало те, що основними причинами звернення позивача за статусом біженця стало бажання потрапити до однієї з країн Європи.
Таким чином, відповідачем було вчинено належну перевірку у межах наданої компетенції, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення є правомірним та обгрунтованим.
У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного, колегія судів апеляційного суду дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 3 січня 2013 року в адміністративній справі № 2а-0770/2990/12 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п»ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Касаційна скарга на судове рішення подається відповідно до статті 212 КАС України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.
Головуюча суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
В.Я. Макарик