"23" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/12085/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Чумаченко Т.А., Мироненка О.В., Сороки М.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 як представника ОСОБА_5 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2009 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення протиправним, -
ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення протиправним.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2009 року залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, ОСОБА_4 як представник ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд.
У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Афганістану. В країні походження неодноразово затримувався поліцією.
З Афганістану виїхав у серпні 2007 року без дозволу на виїзд з країни. З країни походження виїхав до Російської Федерації по підробленому паспорту. Мети залишатися в Російській Федерації не мав, бажав потрапити до Італії. З цією метою нелегально прибув до України, де перебував з серпня 2007 року.
У лютому 2008 року був затриманий Мукачівським прикордонним загоном за спробу незаконного перетинання державного кордону України та звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу біженця.
17 квітня 2008 року під час співбесіди у відділі міграційної служби у Закарпатській області, що зафіксовано в протоколі співбесіди, позивач пояснив, що його метою було потрапити до Італії. Причиною виїзду з Афганістану були підозра уряду у його співпраці з рухом «Талібан», що не відповідає дійсності, оскільки ніякої допомоги руху «Талібан» він не надавав.
Наказом № 478/6 від 21 квітня 2008 року відповідачем відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку з необґрунтованістю заяви.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відділ міграційної служби у Закарпатській області правомірно відмовив позивачу в наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов для набуття статусу біженця в Україні.
З таким висновком судів погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 1 статті 1 Закону України «Про біженців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Положеннями статті 10 Закону передбачено, що статус біженця не надається особі:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Згідно зі статтею 14 Закону рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця.
У разі потреби, цей орган може вимагати додаткової інформації у органу міграційної служби та з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи.
На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
Якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Так, судами встановлено, що позивач не повідомив жодних обставин, які б обґрунтовували його побоювання стати жертвою переслідувань саме за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
З огляду на викладене, вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відносно ОСОБА_5 є правомірним.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій дали правильну правову оцінку обставинам у справі.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Постановлені у справі рішення судів є законними та обґрунтованими, і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 як представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2009 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення протиправним - залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом
України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: