"16" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/18037/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012
у справі № 2а-5576/11/2670
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінераліс»
про зупинення видаткових операцій платника податків та заборону відчуження майна,
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (надалі - позивач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінераліс» (надалі - відповідач, ТОВ «Мінераліс»), у якому просила суд зупинити видаткові операції на рахунку платника податків КМФ ПАТ «УСБ» в м. Києві (МФО 322012) № 26004038541351 та заборонити відчуження майна.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012, у задоволенні адміністративного позову ДПІ у Голосіївському районі м. Києва відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Письмових заперечень відповідача на касаційну скаргу позивача до суду не надходило.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Мінераліс» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Агрофермтехніка» за червень 2010 року, за результатами якої 21.09.2010 складено акт № 811/1-23-40-32486018 (надалі акт). На підставі акта позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.10.2010 № 0000912304/0, яким визначено відповідачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 337 168,00 грн.
04.11.2010 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено першу податкову вимогу № 1/3493 на загальну суму 1 325 451,57 грн., яку, у зв'язку з неможливістю вручення відповідачу, було розміщено на дошці податкових оголошень (акт від 18.01.2011 № 8).
Згідно поданого ДПІ у Голосіївському районі м. Києва розрахунку сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів від 26.02.2010 № 13632 відповідачем було самостійно визначено податкові зобов'язання в сумі 17 176,00 грн. З огляду на те, що самостійно узгоджені зобов'язання відповідачем сплачено не було, позивач виніс податкову вимогу № 162 від 25.01.2011 на загальну суму заборгованості 4 294,00 грн., яку вручив відповідачу 15.02.2011.
У зв'язку із заборгованістю ТОВ «Мінераліс» перед Державним бюджетом України з податку на додану вартість, 20.01.2011 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийнято рішення № 7 про опис майна ТОВ «Мінераліс» у податкову заставу, а 09.02.2011 податковим керуючим складено акт № 1 про перешкоджання платником податків виконанню повноважень податкового керуючого, а саме, ненадання необхідних документів для здійснення опису майна у податкову заставу.
У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до суду із позовом про зупинення видаткових операцій платника податків та заборону відчуження його майна.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що подання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва є необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з пунктами 88.1 та 88.2 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Відповідно до частини першої пункту 89.1 та пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих (пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України).
Із аналізу викладених норм вбачається, що право податкової застави виникає в силу Закону і не потребує додаткового оформлення; опис майна здійснюється податковим органом самостійно; відмова платника податку від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно.
Тобто, позивач мав право здійснити опис майна з залученням двох понятих. При цьому, доказів неможливості складення такого опису (активної форми протидії відповідача здійсненню опису) позивачем до суду не надано.
Статтею 89.4 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.
Тобто, законодавчо визначено дві можливі підстави для складення акта відмови платника податків від опису майна у податкову заставу: недопущення податкового керуючого для здійснення опису та ненадання необхідних документів.
При цьому обов'язок платника податку повідомити про наявне майно та надати витребувані документи, виникає після висунення таких вимог податковим органом платнику податків.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів отримання відповідачем таких вимог податкового органу чи доказів направлення таких документів за адресою реєстрації відповідача - м. Київ, вул. Заболотного, 118.
Крім того, відповідно до п.п. 2.7 та 2.10 Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 24.12.2010 № 1043, у разі, якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому, до погашення податкового боргу в повному обсязі. Опис майна може бути проведено за даними органів, які згідно з чинним законодавством здійснюють реєстрацію майна.
Вищезазначеними нормами передбачено складення акта опису у випадку відсутності майна в момент набуття права власності на майно в майбутньому, та можливість опису майна за реєстраційними даними органів, які здійснюють його реєстрацію.
При цьому, як правильно вказано судами першої та апеляційної інстанцій, позивач не надав до суду жодних доказів про отримання ТОВ «Мінераліс» вимог податкового органу щодо надання документів, необхідних для опису майна та неможливості складення такого опису (активної форми протидії здійсненню опису) на підтвердження перешкоджання виконання повноважень податкового керуючого.
Між тим, судами встановлено, що 22.11.2010 позивачу була надана довідка про наявність зареєстрованого за ТОВ «Мінераліс» майна, а саме: автомобіль, однак таке майно не було описано позивачем.
На переконання судової колегії, наведені вище обставини свідчать про безпідставність тверджень позивача про перешкоджання відповідачем виконанню повноважень податкового керуючого, з огляду на що вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову такими, що базуються на приписах норм матеріального права.
Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 у справі № 2а-5576/11/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна