"07" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/56711/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Приватного підприємства «Термінал»
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012
у справі № 2а-12255/08/1570
за позовом Приватного підприємства «Термінал»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси
про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, -
Приватне підприємство «Термінал» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням уточнень до нього) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2009 позов задоволено частково; скасовані податкові повідомлення-рішення № 0001242301/2 від 26.06.2006 на суму 189 010,00 грн., № 0001232301/2 від 26.06.2006 на суму 175 448,90 грн., № 0001242301/3 від 11.09.2006 на суму 189 010, 00 грн., № 0001232301/3 від 11.09.2006 на суму 119 0778,00 грн. - основного платежу та 56 370,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0031502301/0 від 11.09.2006, за яким визначені штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 168,10 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2009 та прийнято нову постанову про відмову у позові.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2009, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Оскільки представники сторін в судове засідання касаційної інстанції 07.10.2013 не прибули, справу розглянуто судом у порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.222 КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- з 06 по 24 лютого 2006 року ДПІ у Київському районі м. Одеси була проведена виїзна планова документальна перевірка ПП «Термінал» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005, за результатами якої складено Акт № 612-23-02-32230223 від 28.02.2006;
- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем порушено пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результати чого занижено податок на додану вартість та податок на прибуток;
- за наслідками вказаної перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси винесено податкові повідомлення-рішення:
1) № 0001242301/0 від 09.03.2006, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у сумі 263 410,00 грн. (з яких: 148 800,00 грн. - основний платіж та 114 610,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
2) № 00001232301/0 від 09.03.2006, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 234 987,90 грн. (з яких: 119 078,00 грн. - основний платіж та 115 909,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
- за результатами адміністративного оскарження рішенням ДПА в Одеській області від 20.06.2006 № 11237/25 частково скасовані оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині визначення штрафних санкцій по податку на прибуток у сумі 74 400,00 грн. та по податку на додану вартість в сумі 59 539,00 грн.;
- з урахуванням вказаного рішення відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
1) № 0001242301/2 від 26.06.2006, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у сумі 189 010,00 грн. (з яких: 148 800,00 грн. - основний платіж та 40 210,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
2) № 00001232301/2 від 26.06.2006, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 175 448,90 грн. (з яких: 119 078,00 грн. - основний платіж та 56 370,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
- за результатами адміністративного оскарження рішенням ДПА України № 9692/6/25-0215 від 01.09.2006 до позивача було додатково застосовані штрафні санкції на суму 3 168,10 грн.;
- з урахуванням зазначеного рішення відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
1) № 0001242301/3 від 11.09.2006, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 189 010,00 грн. (з яких: 148 800,00 грн. - основний платіж та 40 210,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
2) № 00001232301/3 від 11.09.2006, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 175 448,90 грн. (з яких: 119 078,00 грн. - основний платіж та 56 370,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
3) № 0031502301/0 від 11.09.2006, яким позивачу визначені штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 168,10 грн.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що спірні витрати та податковий кредит формувалися позивачем у зв'язку з оплатою наданих послуг на підставі договорів про надання послуг по перевезенню вантажу, укладених між позивачем та ПП «Мортех», ПП «Фартех», ПП «Лс-Південь» та ПП «Укрбонбуд».
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав необґрунтованим донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій контролюючим органом у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства, оскільки судом встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій та їх належне документальне підтвердження. При цьому судом першої інстанції зазначено, що, оскільки рішенням ДПА в Одеській області від 20.06.2006 скасовані податкові повідомлення від 09.03.2006 № 0001242301/0 та № 0001232301/0, рішенням ДПІ від 18.05.2006 «Про результати розгляду первинної скарги», на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.05.2006 № 0001242301/1 та № 0001232301/1, тому ці повідомлення-рішення в силу вимог пп.«б» пп.6.4.1 п.6.4 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вважаються відкликаними, а відтак, в позові в цій частині відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих внаслідок виявленого порушення позивачем податкового законодавства, а позивачем достатніми доказами не доведено факту здійснення господарських операцій з його контрагентами та підтвердження їх відповідними первинними документами.
Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що наявними у справі первинними документами, складеними у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» за результатами проведених господарських операцій, підтверджений факт виконання сторонами зобов'язань за укладеними договорами, факт отримання послуг з перевезення вантажів замовниками вказаних послуг, що, в свою чергу, підтверджує факт надання транспортних послуг та зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.
На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентами, настання правових наслідків за укладеними угодами та правомірність формування валових витрат та податкового кредиту.
Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що контрагенти позивача не мали права на укладання відповідних договорів у зв'язку із відсутністю відповідних ліцензій, а надані позивачем первинні документи (договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення, виписки банку по оплаті транспортних послуг) не є достатніми доказами товарності операцій щодо перевезення вантажів, є помилковим, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, матеріали справи не містять доказів визнання вказаних договорів недійсними з підстав відсутності права у сторони на укладення договору у зв'язку з відсутністю відповідної ліцензії.
Судова колегія звертає увагу на те, що висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність податкових накладних вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зроблений без зазначення мотивів та обставин, з врахуванням яких суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку. Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанції, без належного мотивування причин цього.
Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Термінал» задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.09.2009 по справі № 2а-12255/08/1570.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний