21 жовтня 2013 року м. Київ К-31785/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Спеціалізованої державної податкової інспекції (СДПІ) по роботі з великими платниками податків (ВПП) у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010
у справі №2а-9666/09/0170
за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим
до Паливно-енергетичного комплексу «Современник», Приватного підприємства «Древал»
за участю Прокуратури м.Сімферополя
про визнання недійсною угоди та стягнення суми, -
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.11.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010, у задоволенні позовних вимог СДПІ по роботі з ВПП у м.Сімферополі АР Крим відмовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.
Прокуратурою Автономної Республіки Крим подано заяву від 22.12.2010 про приєднання до касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Доводи податкового органу про нікчемність укладеного між відповідачами договору №034 від 20.01.2005, що є підставою для застосування наслідків встановлених ст.208 ГК України, зводяться до того, що рішенням Лутугінського районного суду Луганської області від 05.05.2004 у справі №2-444/2004 визнано недійсними установчі документи та скасовано державну реєстрацію ПП «Древал» з моменту реєстрації.
Однак, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування реєстрації платника ПДВ, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов'язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про недоведеність позовних вимог.
Сама по собі оскаржувана угода не є такою, що суперечать інтересам держави та суспільства, на час її укладення та виконання сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, що позивачем не спростовано.
Крім того, якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, і не є підставою для визнання недійсними укладених з ним угод, оскільки санкції, встановлені частиною 1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням.
Правильними є і висновки судів попередніх першої інстанції, що санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а, отже, є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.
Звернення з позовом у серпні 2007 року про визнання недійсною угоди №034 від 20.01.2005, укладеної між ПЕК «Современник» та ПП «Древал», та застосування наслідків недійсності, передбачених ст.208 ГК України, яка виконана у квітні 2005 року, відбулося поза межами строків встановлених ст.250 ГК України.
Враховуючи наведене, судова колегія доходить висновку про відсутність підстав для скасування постановлених у справі рішень суду першої та апеляційної інстанцій, з мотивів викладених в касаційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун