"17" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/65030/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 18 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Кам'янобрідської районної у м. Луганську ради, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Луганській області про стягнення недоотриманої грошової допомоги,
У березні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Кам'янобрідської районної у м. Луганську ради, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів на оздоровлення та щорічну одноразову допомогу до 5 травня за 2003-2008 роки.
Постановою Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 21 грудня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Кам'янобрідської районної у м. Луганську ради щодо відмови у перерахунку позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки. та зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки з урахуванням здійснених виплат, В іншій частині - відмовлено за необґрунтованістю.
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 18 липня 2011 року змінено постанову суду першої інстанції в частині визнання та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в частині позовних вимог за період 2003, 2004, 2005, 2007 роки відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення з позовом до суду, а за 2008 рік - за необгрунтованістю.
У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обгрунтованою.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни та особою, що постраждала від наслідків Чорнобильської катастрофи та має першу категорію.
Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачу щорічно до 5 травня повинна надаватись виплата у розмірі 4 мінімальних пенсії за віком, як інваліду третьої групи.
Згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Однак Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки встановлено виплату цих допомог у менших розмірах.
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки.
Суди в частині допомоги до 5 травня за 2005-2007 роки, виходили з того, що разову грошову допомогу до 5 травня у 2005-2007 роках відповідачем виплачено у відповідності до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік", якими призупинено виплати одноразової грошової допомоги в розмірі, що передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007року та від 22 травня 2008 року у справі № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Законів України "Про державний бюджет України" на 2007 та 2008 роки у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги та ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2007 та 2008 роки, якими у 2007 та 2008 роках встановлені абсолютні розміри виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Проте це рішення Конституційного Суду України рішення було прийнято вже після проведення щорічної допомоги на оздоровлення 12 травня 2008 року. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) та щорічної допомоги на оздоровлення відповідач діяв відповідно до діючого законодавства, а тому суди прийшли вірного висновку до висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду в частині того, що згідно зі статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Позивач звернувся до суду 13 березня 2009 року, отже, враховуючи приписи частини 2 статті 152 Конституції України та статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, необхідно здійснювати, починаючи тільки з 13 березня 2008 року. В решті позовних вимог слід відмовити, оскільки судом першої інстанції не поновлено строк звернення з позовом до суду, а відповідач наполягав на застосуванні положень ст. ст. 99, 100 КАС України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення суде апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судовому рішенні апеляційної інстанції, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Луганської області від 18 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Кам'янобрідської районної у м. Луганську ради, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Луганській області про стягнення недоотриманої грошової допомоги - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній