"14" жовтня 2013 р. м. Київ К-34114/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010
у справі №2а-47690/09/1670
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м.Полтаві
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0003681703/0 від 27.10.2009.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2007 по 30.06.2009, за результатами якої складений акт № 181/1703/2612904376/25/ДНК від 16.10.2009.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 зі змінами та доповненнями, ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 зі змінами та доповненнями, у зв?язку з чим визначено податкове зобов?язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 45636,75 грн.
Підставою для таких висновків стало те, що позивачем до складу валових витрат в період з 4 кварталу 2007 року по 2 квартал 2009 року включено витрати на утримання авто (придбання ПММ, запчастин) в сумі 304245,02 грн., які не підтверджені товарно-транспортними накладними.
Відповідно до «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 ТТН (товарно-транспортна накладна) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення. Пп. 1.3. Інструкції передбачено, що для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту Інструкцією застосовуються такі типові форми єдиної первинної транспортної документації: товарно-транспортна накладна - типова форма «№1 - ТН».
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003681703/0 від 27.10.2009 по визначення податкового зобов?язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 45636,75 грн.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем були надані до суду акти списання паливно-мастильних матеріалів, подорожні листи, які є підставою для списання паливно-мастильних матеріалів. Крім того, кожний подорожний лист супроводжувався видатковими накладними, скріпленими печатками позивача та контрагентами по договорам про отримання товарно-матеріальних цінностей останніми. Вказані бухгалтерські документи відповідають положенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо наявності обов?язкових реквізитів, а тому є належними документами, які підтверджують валові витрати позивача.
Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вищезазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
До таких обмежень, згідно підпункту 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пунктом 5.11 статті 5 даного Закону заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дорожній лист - документ установленого зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу.
Пункт 1 наказу Мінтрансу та Мінстату від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» визначає подорожні листи як типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля. Пункт 2 цього наказу закріплює обов'язкове застосування подорожніх листів всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.
Пункт 2 наказу Держкомстату від 17.02.1998 № 74 «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування» встановлює обов'язкове застосування подорожнього листа всіма суб'єктами підприємницької діяльності, установами і організаціями незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності, які експлуатують службові легкові автомобілі або для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями
Пункт 1.1 Інструкції № 74 встановлює, що застосування подорожнього листа здійснюється для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів.
Відповідно до п. 1.3, 2.1 Інструкції № 74 подорожній лист є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг та застосування будь-яких інших форм подорожніх листів для обліку роботи службових легкових автомобілів не допускається.
Відповідно до п. 2.1 Інструкції № 74 перевізники, які експлуатують службові легкові автомобілі - власні або орендовані (без водія), зобов'язані при випуску автомобіля з гаража видати водієві подорожній лист. Застосування будь-яких інших форм подорожніх листів для обліку роботи службових легкових автомобілів не допускається.
Таким чином, списання фактично витрачених паливно-мастильних матеріалів для транспортних засобів проводитися на підставі первинних документів - подорожніх листів встановленої законодавством форми.
Висновки суду апеляційної інстанції, що згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, товарно-транспортна накладна є обов?язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, у зв?язку з чим відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які підтверджують фактичне використання транспортних засобів та пов?язаність понесених витрат з господарською діяльністю, позбавляє позивача права на формування валових витрат за даними операціями, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може слугувати підставою для виключення витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів зі складу валових витрат, оскільки товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення, тоді як у даному випадку не оцінюється правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з перевезення товарно-матеріальних цінностей.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 скасувати.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 залишити в силі.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун