83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
16.04.09 р. Справа № 44/79пд
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Іванковій Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою приватної виробничо-комерційної фірми “Stella» (представник Лень Ю.В. - довіреність від 01.12.08 року, та Родіонова А.Г. - довіреність від 01.03.09 року) до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (представник Гойденко С.А. - довіреність від 26.12.08 року) в особі Донецької обласної Філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», про визнання недійсним третейського застереження, встановленого пунктом 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії (в режимі мультивалютності) № 28/95с-8 від 24.06.08 року, -
Приватна виробничо-комерційна фірма “Stella» (далі - Фірма) 06.03.09 року звернулася до суду з позовом до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - Банк) про визнання недійсним третейського застереження, встановленого пунктом 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії (в режимі мультивалютності) № 28/95с-8 від 24.06.08 року (далі - Договір). Позовні вимоги Фірми ґрунтуються на невідповідності пункту 6.2 Договору приписам статті 124 Конституції України, статті 6 Закону України «Про судоустрій України» та статті 12 Закону України «Про третейські суди», зокрема, третейське застереження у Договорі позивач вважає прямою відмовою від права на звернення до суду загальної юрисдикції, причому це застереження не містить предмету третейської угоди та порушує права Фірми, оскільки позивач не ознайомлений з регламентом постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків (далі - ПДТС), який має бути невід'ємною частиною третейської угоди.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав додаткові документи на підтвердження виконання умов Договору та висунув клопотання щодо забезпечення позову шляхом заборони Банку вчиняти будь-які дії, спрямовані на розгляд спору у ПДТС, а також заборони ПДТС та іншим третейським судам розглядати спір та приймати рішення, що виникає з Договору.
Представник відповідача заперечив проти позову, вважаючи третейське застереження у Договорі цілком правомірним, причому зазначене застереження підписане Фірмою добровільно, а намагання визнати пункт 6.2 Договору недійсним відповідач вважає спробою Фірми уникнути відповідальності по зобов'язаннях за Договором. Відповідач зазначив, що в порядку статті 51 Закону України «Про третейські суди» спір у справі № 44/79пд має розглядатися компетентним судом за місцем розгляду спору ПДТС - господарським судом міста Києва. Окрім того, відповідач наголосив на тому, що третейська угода не може бути відмовою від звернення до суду загальної юрисдикції.
В судовому засіданні оголошувалась перерва для підготовки процесуального документу з 13 до 16 квітня 2009 року.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Фірми не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки Банку та Фірми, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є позиковою операцією банків (кредитним договором), яка підпадає під правове регулювання норм статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статей 1046-1056 ЦК України та статті 345 ГК України.
Таким чином, в силу статті 1054 ЦК України та розділів 1-2 Договору, Банк зобов'язався надати Фірмі кредитну лінію на період до 23.01.09 року у загальному розмірі 1'840'000 грн., а Фірма зобов'язалася повернути кредит не пізніше строку кредитної лінії, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 19,5% річних в гривні та 14% річних у доларах США.
В порядку статей 1, 2 та 12 Закону України «Про третейські суди», які передбачають, що основною та обов'язковою передумовою для розгляду третейським судом спору між господарюючими суб'єктами є наявність відповідної третейської угоди, сторони в пункті 6.2 Договору передбачили, що: «...у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись статтею 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею ПДТС Ярошовцем В.М. за адресою місто Київ, вулиця М.Раскової 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається головою ПДТС відповідно до чинного регламенту ПДТС...».
Системно проаналізувавши чинне законодавство України, яке регулює правовідносини третейського арбітрування, а також зміст Договору та обставини справи, суд дійшов висновку, що посилання позивача на недійсність пункту 6.2 Договору є цілком необґрунтованими з правової точки зору.
Зокрема, твердження Фірми щодо відсутності предмету третейського застереження через невизначеність характеру спору, якій передається на розгляд ПДТС, спростовується змістом пункту 6.1 Договору, який зазначає, що врегулюванню підлягають спори, що виникають при укладенні та виконанні Договору.
Умови частини 2 статті 12 Закону України «Про третейські суди», які встановлюють імперативне правило відносно того, що регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди - всупереч тверджень позивача не встановлює необхідність обов'язкового ознайомлення сторін третейської угоди зі змістом регламенту ПДТС та не вимагає включення регламенту ПДТС до третейської угоди. Вказівка позивача на необізнаність стосовно змісту регламенту ПДТС - є неспроможною, оскільки регламент ПДТС перебуває у загальному доступі та розміщений на Інтернет-ресурсі www.aub.com.ua.
Зміст пункту 6.2 Договору не містить відмови від звернення сторони Договору до суду загальної юрисдикції, тому третейське застереження не може суперечити приписам частини 3 статті 6 Закону України «Про судоустрій України» та статті 124 Конституції України.
Навпаки, гарантуючи судовий захист з боку держави, частина 5 статті 55 Конституції України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Це конституційне право в силу частини 2 статті 22 та статті 64 Конституції України не може бути скасоване або обмежене. Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду. Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Тому, з метою забезпечення реалізації зазначених положень, сторони Договору і уклали третейське застереження в пункті 6.2 зазначеного правочину.
Можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною судовою практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.61 року та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі від 15.06.76 року.
Практика Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Девір проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року) свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору. Суд враховує, що в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадане судове рішення «Девір проти Бельгії» та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду.
При цьому, всупереч приписів статті 33 ГПК України, позивач не довів суду, що укладення третейського застереження в пункті 6.2 Договору відбулося з порушенням внутрішнього волевиявлення сторони Договору.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці 7 статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною 5 статті 55 Конституції України. Наразі рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.
З урахуванням вказаного, беручи до уваги висновки Конституційного суду України, викладені в рішенні від 10.01.08 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008, суд не бере до уваги позовні обґрунтування Фірми, які стосуються ототожнення юридичних наслідків понять «укладення третейської угоди» та «відмова від звернення до суду загальної юрисдикції».
Посилання відповідача на непідсудність спору про визнання пункту 6.2 Договору господарському суду Донецької області - не заслуговують на увагу, оскільки норми частини 6 статті 51 Закону України «Про третейські суди» не змінюють правил підсудності, встановлених нормами статей 12-16 ГПК України, окрім того, суду не надано переконливих доказів прийняття третейським судом до розгляду позовної заяви у спорі, що виникає з виконання Договору.
Клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони провадити третейський розгляд спору за Договором та заборони Банку звертатися до ПДТС - не може бути задоволене через необґрунтованість позовних вимог, відсутність передбачених законом підстав для застосування таких заходів, а також через те, що заборона суб'єкту провадити законним шляхом захист порушених прав суперечитиме конституційним принципам, визначеним статтею 55 Конституції України.
Таким чином, причиною відмови у задоволенні позову є правова безпідставність позовних вимог. Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
На підставі означених норм міжнародного та національного матеріального права, керуючись ст.ст.1, 2, 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову приватної виробничо-комерційної фірми “Stella» до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Донецької обласної Філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейського застереження, встановленого пунктом 6.2 договору відновлювальної кредитної лінії (в режимі мультивалютності) № 28/95с-8 від 24.06.08 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя
Надруковано у 3 примірниках:
1 -позивачу
2 -відповідачу
3 -господарському суду Донецької області