08 квітня 2009 р.
№ Б15/354-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючий),
Катеринчук Л.Й. (доповідач),
Яценко О.В.
розглянувши касаційне подання
заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська
на постанову
господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2007
у справі
господарського суду
№ Б15/354-07
Дніпропетровської області
за заявою
товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Менеджмент»
про банкрутство
приватного підприємства «Проміндастріал ЛТД»
в судовому засіданні взяли участь представники :
від заявника касаційного подання
Громадський С.О. (посв. №76 від 10.02.2005)
від ініціюючого кредитора
не з'явились
від боржника
не з'явились
ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 року порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства «Проміндастріал ЛТД»(далі -боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Менеджмент» (далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону).
Постановою суду від 06.12.2007 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру відповідно до вимог Закону до 06.12.2008 року.
Ухвалою суду від 22.01.2008 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, юридичну особу боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі -скаржник) звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просив скасувати постанову суду першої інстанції від 06.12.2007 року та припинити провадження у справі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 16-18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 4, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, диспозиція даної норми передбачає наявність трьох самостійних підстав для порушення справи про банкрутство в порядку статті 52 Закону:
- Відсутність боржника за місцезнаходженням;
- ненадання протягом року податкових декларацій та інших документів податкової звітності;
- інші ознаки, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
З такою думкою погодився Верховний суд України у Постанові №04/098 від
17.02.2004року у справі №02-2-24/12669.
Спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).
Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погодився Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.
Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.
Наведене дозволяє зробити висновок про право прокуратури звернення в інтересах держави в особі податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.
Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).
Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Менеджмент»за статтею 52 Закону. Ініціюючий кредитор мотивував заяву про порушення провадження у справі про банкрутство тим, що існує заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором в розмірі 7999,20 грн., претензія від 23.07.2007 року (т.1 а.с.14-15) визнана боржником відповідно до відповіді від 31.07.2007 року (т.1 а.с.16) та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Окрім того, ініціюючий кредитор доводив, що боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, б.10 к. 225.
На обґрунтування своїх доводів ініціюючий кредитор надав не надав жодного доказу, з якого вбачається, що відсутність боржника за адресою місцезнаходження, в той час як з довідки Управління статистики у м. Дніпропетровську №4892 від 15.06.2006 адреса місцезнаходження боржника: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, б.10 к. 225 (т.1 а.с.22
Постановою суду від 06.12.2007 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с. 26). Постанова мотивована тим, що заявлені ініціюючим кредитором вимоги підтверджуються документально та відповідно до висновків суду є достатніми підставами для визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону.
Судом не дано оцінки відсутності виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Також судом не дано оцінки обґрунтованості доводів ініціюючого кредитора на предмет відсутності боржника за адресою місцезнаходження відповідно до зазначених приписів статей 17-19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців».
З огляду на це висновки суду про підставність порушення провадження у справі за спрощеною процедурою в порядку статті 52 Закону та можливість визнання боржника банкрутом не можна вважати обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2007 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з неповним дослідженням матеріалів справи, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене та перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство боржника у справі за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України -
1. Касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2007 року скасувати, справу №Б15/354-07 передати для розгляду до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий Н. Ткаченко
Судді Л. Катеринчук
О. Яценко