07 квітня 2009 р.
№ 12/84
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйов О. В. -головуючий
Полянський А. Г.
Фролова Г. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Аграрного фонду
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року
у справі
№ 12/84 Господарського суду міста Києва
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поділля"
до
про
Аграрного фонду
стягнення в сумі 63 705,39 грн.
За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
Цимбровська Ю. О. -дов. від 13.08.08р.
Стрижак В. З. -дов. від 03.12.07р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поділля" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення в сумі 63 705,39 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2008 року по справі № 12/84 (суддя Прокопенко Л. В.) в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року по справі № 12/84 (головуючий суддя Кондес Л. О., судді Куровський С. В., Михальська Ю. Б.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поділля" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2008 року по справі № 12/84 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено: стягнуто з Аграрного фонду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поділля" 63705,39 грн., 637,05 грн. державного мита, 118 грн. інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, 318,53 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
Аграрний фонд звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відводів складу суду не заявлено.
За згодою представників сторін в судовому засіданні 07.04.2009 року оголошені вступна та резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що між сторонами в 2005 році укладені кредитні договори про бюджетні позики в межах державних заставних закупівель, а саме: від 12.09.2005 року № 669, від 16.09.2005 року № 673, від 21.09.2005 року № 755, від 30.09.2005 року № 897, від 13.10.2005 року № 1011.
Згідно зазначених договорів, відповідач як кредитор надав позивачу як позичальнику бюджетну позику згідно Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", позичальник повертає суму бюджетної позики та сплачує відсотки за її користування згідно умов договорів.
Для забезпечення своїх зобов'язань позичальник передав в заставу зерно.
Відповідно до умов договорів від 12.09.2005 року № 669, від 16.09.2005 року № 673, від 21.09.2005 року № 755, від 30.09.2005 року № 897 розмір бюджетної позики становив по 42 000 грн. (по 420 грн. за 100 тон), за договором від 13.10.2005 року № 1011 -86 821,56 грн. (по 420 грн. за 206, 718 тон).
Позивач зобов'язувався повернути позики до 01.07.2006 року.
Судом встановлено, що 30.06.2006 року між сторонами укладено додаткові угоди до кредитних договорів, згідно яких пункти 4.6 договорів викладено в новій редакції, а саме: для зарахування предмету застави до складу державного продовольчого резерву позичальник надає кредитору податкову накладну, складське свідоцтво, свідоцтво (частина А) подвійного складського свідоцтва на зерно з передавальним написом на кредитора на акт приймання-передачі зерна або видаткову накладну.
Також 30.06.2006 року між сторонами підписано акти приймання-передачі, згідно яких у зв'язку з переходом предмету застави у власність держави та зарахування його до складу державного продовольчого резерву позивач передав, а відповідач прийняв зерно в кількості згідно укладених договорів, проте по ціні 525 грн. за тону.
Зазначена в актах ціна в розмірі 525 грн. за тону визначена згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 25.08.2005 року № 427.
Так як ціна зерна згідно укладених кредитних договорів становить 420 грн. за тону, а передане зерно до державного продовольчого резерву по ціні 525 грн. за тону, то позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати йому різницю, що утворилася між цінами у розмірі 63 705, 39 грн.
Суд першої інстанції встановив, що оскільки позивачем не погашено суми боргу, то 606, 718 тон перейшло у власність держави і було зараховано до продовольчого фонду за ціною 525 грн. за тону.
З урахуванням наведеного місцевий суд правомірно застосував положення ст. 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", яка передбачає, що розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80% вартості застави, розрахованої, виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни.
Наказом Міністерства аграрної політики України від 25.08.2005 р. №427 затверджена мінімальна закупівельна ціна жита групи "А" і на момент укладення кредитних договорів складала 525 грн. за тону, розмір бюджетної позики складав 420 грн. за тону, що становить 80% закупівельної ціни.
Згідно укладених кредитних договорів про бюджетні позики в межах державних заставних закупівель відповідач оплачував не 100% вартості зерна, а 80%, тоді як при передачі зерна до державного продовольчого резерву в актах вказана його 100% вартість, що становить 525 грн. за тону.
Суд першої інстанції відмовляючи в позові дійшов висновку, що у випадку неповернення отриманої бюджетної позички відповідач не зобов'язаний додатково оплачувати позивачу 20% вартості зерна, що мало би місце у випадку звичайного продажу зерна.
В даному випадку положення п. 12.2.6 ст. 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" фактично є штрафними санкціями за невиконання умов кредитних договорів.
Місцевий суд дійшов висновку, що положення п. 12.2.5 ст. 12 Закону, згідно якого при повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається просте чи подвійне складське свідоцтво (складська квитанція), а зерно звільняється з-під режиму застави, не застосовуються в даному випадку, оскільки позивачем не повернуто бюджетну позику згідно умов укладених договорів.
Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд встановив, що відповідно до податкової накладної від 30.06.2008 року № 65, Аграрним фондом було придбано жито групи А, на підставі чого до державного бюджету перераховано 53087,83 грн. податку на додану вартість.
З урахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач прийняв вказану накладну, тим самим визнав купівлю зерна групи А 1 кл. в кількості 606,718 тонн, по ціні 525 грн. за тону на загальну суму 318 526,95 грн.
На цій підставі апеляційний господарський суд погодився з твердженням позивача про дострокове здійснення розрахунку з кредитором.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такий висновок апеляційного суду зроблений помилково у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Таким чином, податкова накладна, будучи податковим документом звітного характеру, в даному разі не могла вважатися належним підтвердженням обставин придбання зерна за ціною 525 грн. за тону. Прийнявши вказану податкову накладну як доказ на підтвердження обставин здійснення господарських операцій, апеляційний господарський суд порушив вимоги ч. 2 ст. 34 ГПК щодо допустимості доказів.
Висновок про дострокове здійснення розрахунку з кредитором суперечить висновку про дострокове розірвання кредитних договорів, зробленому апеляційним господарським судом на підставі тих же встановлених обставин.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач повинен був виконати на користь відповідача грошове зобов'язання -сплатити кошти.
Згідно із ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
Судами встановлено, що позивачем такі платежі в строк до 01.07.2006 року здійснено не було.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки погашення основної суми бюджетної позики та плати за її користування в порядку, передбаченому договорами, тобто шляхом сплати грошових коштів, не було, твердження апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин п. 12.2.5 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" є помилковим.
З урахуванням наведеного та на підставі ст. ст. 1117 11110 ГПК колегія суддів приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Касаційну скаргу Аграрного фонду задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року по справі № 12/84 Господарського суду міста Києва скасувати.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2008 року по справі № 12/84 залишити без змін.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Г. М. Фролова